75. Державна влада.

Єдність і поділ влади

Влада є універсальним механізмом інтеграції та впорядкування поведінки людей. В першу чергу вона представлена державою, його ресурсами. Разом з тим влада багатолика, виступає в самих різних відносинах, де взаємодіють суб'єкти влади (держава, його інститути, політичні еліти й лідери, політичні партії, групи тиску), об'єкти влади (особи, соціальні групи, класи, товариство). Вже звідси випливає, що поняття політична влада ширше поняття державна влада. Різноманітні джерела влади - це авторитет, сила, престиж, закон, багатство, знання, харизма, таємниця, інтерес і т. д.

Ті засоби і методи, застосування яких дає можливість суб'єктам влади впливати на об'єкт, іменуються ресурсами влади. По мірі розвитку суспільства змінювалися ресурси владарювання: від авторитету правителя до таких ресурсів як багатство і сила, через організацію як найважливіший ресурс минулого століття до інформації як визначальному ресурсу владарювання нового сторіччя. На думку О. Тоффлера базові ресурси влади (насильство, багатство і знання) зазнали значні зміни в сучасному обществе.При цьому знання розподіляється ще більш нерівномірно, ніж багатство і озброєння. Звідси найважливіше завдання, яке вирішується в новий час - перерозподіл знань, інтелектуальних запасів. Знання, інформація - визначальний фактор сучасного розвитку. Велика кількість інформації породжує необхідність її фільтрації, інтерпретації та узагальнення, що призводить до відчуження від інформації людини, що приймає державні рішення. Інформація все більше перетворюється на об'єкт політичної маніпуляції.

Державна влада втілена в механізмі держави і поширюється за допомогою законів і властеотношеній на всю територію і населення держави. Поняття державної влади як би з'єднує соціально-психологічні, вольові, силові і інституціоналізовані елементи. При характеристиці державної влади важливо виділити питання ставлення до влади; багатомірності її природи; відмінності дійсною і потенційної влади; цілей власти.Взаимодействие в системі державної влади виражається формулою "що панує та підвладний". Залежно від ставлення до існуючої влади підвладні знаходяться або в стані залежності, або в стані автономії. Автономія у владному відношенні це відсутність залежності, але наявність контролю. Ставлення до влади виражається через тріаду: легітимність влади, легальність влади і законність влади. Згоду брати владу, її підтримка народом виражається у категорії "легітимність влади". Легітимна влада створює стан довіри між урядом і народом, такої влади прощаються помилки, вона здатна приймати непопулярні рішення і може розраховувати на підтримку. Легальність влади означає право на застосування насильства. Легальність влада створює умови для покори законами. Законність влади випливає з її легітимності і легальності і виражена в праві. З іншого боку, законодавче оформлення існуючої влади це і легалізація влади, і легітимації влади. Таким чином існує кругова залежність між законною, легітимною і легальною владою.

Багатовимірна природа державної влади може бути розкрита через основні властивості державної влади: верховенство, єдність, універсальність, загальнообов'язкову примусовість. У цьому плані державна влада може бути охарактеризована від меж її могутності (сильна державна влада) до меж її слабкості (слабка державна влада). За витрат на утримання державної влади можна укласти про її вартості. Звідси розрізняється дорога влада і дешева влада. Питання про ефективної і неефективною державної влади пов'язане як з цілями влади, так і з різницею між дійсною і потенційної державною владою. Оскільки відносини державної влади і державного управління нерозривно пов'язані між собою, то від ефективності державного управління в чому залежить оцінка існуючої влади як дієвої та ефективною.

Для формування, функціонування і розвитку державної влади визначальне значення має організаційний ефект, що виражений в механізмі держави. Чим чітко визначена структура держави, компетенція окремих органів держави, тим стабільніше і стійкіше державна влада. Показово, що при всіх змінах в сучасної державної життя структури влади практично залишилися незмінними. Нинішня державна влада прагне не допускати конфронтації, проповідує політику громадянської злагоди, готовність до діалогу, забезпечення рівності, гласності і т. д.

Оскільки будь-яка державна влада схильна до концентрації і самовозрастанию, суспільством використовуються прийоми подолання цих негативних тенденцій. Серед них найбільшу популярність здобув принцип поділу влади. Згідно з цим принципом державна влада розділяється на законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких має строго певними повноваженнями, функціями, цілями і обмежена в можливостях впливу на іншу владу. Організація державної влади не зводиться до розділення влади, а включає в себе і співпраця цих влади. Це важливо підкреслити, оскільки проблема організації влади виходить також на проблему її розмежування між центральною владою, регіональною владою і місцевою владою. Співвідношення між різними інститутами державної влади повинно кваліфікуватися у зв'язці: гілку державної влади - обсяг повноважень - межі відповідальності. У зв'язку зі складністю існування системи державної влади, одним із принципів її функціонування є відкритість влади, яка забезпечує особам можливість для аналізу діяльності державної влади.

Історичний досвід свідчить, що надмірне зосередження влади загрожує насильством. Не випадково у зв'язку з цим вироблені такі політичні принципи як поділ влади і цивільний контроль за використанням армії. Однак ці форми контролю за діяльністю держави не завжди можуть бути використані меншістю. І тоді в сучасній політичній діяльності для впливу на державну владу вдаються до ненасильницьких дій. На думку фахівців налічується, принаймні, близько двохсот методів ненасильницької боротьби, серед яких символічний протест, соціальний бойкот, ненасильницьке втручання і т. д.

Завдання існування сучасної держави - забезпечити всього народу право на самовизначення, а кожному індивіду - можливість на самобутнє існування. Це можливо за умови солідаризації інтересів за допомогою права і влади. Духовна солідарність людей виступає в якості реального фундаменту держави. При цьому пристрій держави має бути таким, щоб допустити до влади кращих громадян, бо аристократизм державної влади - що визначає вимоги до її існування.