50. Аномалії в правовому житті: пр..Нігілізм, пр..Ідеалізм і пр..Догматизм.

В якості аномалій, що існують в пр..сфері і складають негативний пласт пр..культури виступають - пр. нігілізм і пр. ідеалізм та пр..догматизм. Пр. нігілізм -

деформований стан правосвідомості особи, суспільства, що характеризується

усвідомленим ігноруванням вимог закону, запереченням значимості права,

зневажливим ставленням до правових принципів, традицій, виключ. злоч.

умисел. Протиставлення праву ін соц регуляторів - мораль, релігія.

Виділяють теоретичний рівень - концептуальне обгрунтування його, практ

нігілізм. Форми: пряме порушення законів, невиконання професіональних та інших обов'язків, підміна законності доцільністю, негативне відношення до доступності держ орг, порушення прав людини. Причини нігілізму в У: відсутність демократ начал,

особливості держ влади, розповсюдження неправильних форм вирішення конфліктів, недосконалість закон-ва, суду, правоохр орг.

Пр ідеалізм - деформований стан правосвідомості особистості, суспільства, характ-ся переоцінкою можливостей права, уявленням про нього як вищої цінності, яка підкорить собі всі ін цінності. Проявл пр ідеалізму - пр фетишизм. Проявл у прийнятті завідомо нездійсненних законів, відсутність політ, ек, соц можливостей для реалізації їх окремих положень.

Догматизм- в основі лежить сліпа віра в авторита, захист застарілих положень.

51. Суб'єкт і об'єкт правовідносини. Юридичні особи

Учасниками правовідносин можуть бути не всі люди, а тільки ті з них, хто володіє правоздатністю, діє- і деліктозд. (правосуб'єктністю). І навпаки, правосуб'ектність може бути визнана якістю не тільки людини, а й організації, підприємства, установи (юридичної особи).

Суб'єкти права - це особи, що мають здатність бути учасниками правових відносин.Правосуб'єктність включає наступні юридичні характеристики особи: правоздатність - можливість особи мати суб'єктивними юридичними правами і виконувати юридичні обов'язки; дієздатність - здатність особи своїми діями набувати права та обов'язки; деліктозд. - здатність особи нести юр. відповідальність за скоєні правопорушення.

Ці характеристики трохи різні у фіз.. та юр. осіб. Загальна правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється його смертю. Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Повна дієздатність настає з досягненням повноліття..Неповнолітні мають часткову (неповну) дієздатність (вікові градації часткової дієздатності різні в різних галузях права). Можливості вчинення ними самостійних юр. дій обмежені. Більшість юр. дій вони здійснюють за згодою законних представників (батьків, опікунів).

Особа, яка страждає на хворобу або недоумством, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Такі особи можуть бути носіями прав і обов'язків, але їх реалізацію здійснює інші особи (батьки, опікуни). Такого роду конструкція правосуб'єктності фіз. особи застосовується, в основному, у сфері приватного права. Що ж стосується публічного права, в першу чергу конституційного права, то момент настання правоздатності не збігається з моментом народження.Наприклад, здатність бути активим учасником виборів здобувається тільки з досягненням повноліття, а здатність бути обраним до органів держ. влади – ще пізніше. Деліктоздатність фізичної особи залежить від осудності і досягнення певного віку. Правосуб'єктність юр. особи виникає з моменту його держ. реєстрації і припиняється з його ліквідацією.

Види суб'єктів права: 1) фізичні особи - громадяни або піддані цієї держави, іноз.громадяни або піддані, особи без громадянства; 2) юр. особи - організації, у тому числі об'єднання громадян, підприємства, установи, 3) держава, державні органи та органи м/с; 4) соціальні спільноти - народ, нація, етнічні групи.

Те, на що спрямовані суб. права і юр. об. суб'єктів іменується об'єктом правовідносин. У юр.л-рі існують два підходи до питання про об'єкт правовідносин. Один підхід (моністичний) як об'єкт правовідносин розглядає поведінку людей, оскільки тільки поведінка людей здатн реагувати на правовий вплив. Заперечення прихильникам моністичного підходу зводиться до того, що якщо вважати поведінку людей єдиним об'єктом правовідносин, то неможливо з'ясувати природу більшості правовідносин, оскільки потрібно визнати відсутність у них об'єкта. Звідси більш поширене уявлення про розмаїття об'єктів правовідносин, якими можуть виступати матеріальні і нематеріальні блага (плюралістичний підхід до об'єкта правовідносини). Цей плюралістичний підхід дозволяє відобразити розмаїття світу правовідносин і виділити найбільш характерні об'єкти правовідносин (Н. І. Матузов), серед яких: 1) матеріальні блага, які становлять речі, предмети, цінності, що хар-но для цивільних правовідносин ; 2) нема тер. особисті блага, серед яких життя, здоров'я, честь, гідність, безпеку, що характерно для кримінальних правовідносин; 3) поведінка учасників правовідносин, як правило поведінка зобов'язаної особи і значно рідше уповноваженої особи, що характерно для адмін правовідносин; 4) результати поведінки учасників правовідносин, тут не сама поведінка, а його наслідки (з договору підряду, перевезення і т. д.), 5) продукти духовної творчості, тобто твори літератури, мистецтва , живопису та інших, а також розробки інтел діяльності (відкриття, винаходи тощо); 6) цінні папери, офіц документи (акції, облігації, векселі, гроші, чеки, паспорти, аттеста ¬ ти, дипломи та ін ). Багато з них стають об'єктом правовідносин при їх втраті і відновленні, проте вони можуть бути і об'єктом угод (акції).

52. Систематизація н-пр.актів. Облік н-пр актів. Пр.тезаурус.

Систематизація - діяльність щодо упорядкування норм-пр актів, приведення їх у

певну узгоджену систему. Розрізняють такі види систематизації нормативно-правових актів:

1) облік нормативно-правових актів, тобто об'єднання держ. органами та неофіційними організаціями чинних норм. актів, їх обробку і розташування по визначеній системі.

Різновиди обліку нормативно-правових актів: журнальний облік; карточний облік, ведення контрольних текстів діючих н.-пр. актів автоматизований (комп'ютерний) облік. Окрім самостійного значення, облік нормативно-правових актів є підготовчою стадією для інших видів систематизації;

2) інкорпорація - це об'єднання н-пр. актів без їх зміни до збірки за певною ознакою. За

суб'єктам здійснення інкорпорацію розрізняють: офіційну інкорпорацію - вона створюється державними органами, та неофіц - вона здійснюється видавництвами, науковими та навчальними закладами, окремими фахівцями.

За критерієм відбору н-пр матеріалу існують такі різновиди інкорпорації: хронологічна - н-пр акти збираються за часом їхнього вступу в силу; предметні - н-пр. акти систематизуються за галузям або інститутами права, сферах державної діяльності.

Різновиди інкорпорації за обсягом охоплюваного н-пр. матеріалу: генеральна - у збори включаються всі н-пр акти суб'єкта правотворчості; часткова - у збори включаються н-пр. акти щодо виділеної сфері правового регулювання; консолідація - прийняття укрупненого уніфікованого акту на основі об'єднання норм розрізнених актів правотворчим органом. При цьому нові норми не створюються, всього лише усуваються повтори, виправляється застаріла термінологія. Ця форма систематизації з успіхом застосовується в англомовних країнах.

Кодифікація - створення нового логічно цільного н.-пр. акта (кодексу, основ) на основі старих актів, з частковою або повною зміною їх змісту, усуненням прогалин і протиріч. Кодифікація - один з прийомів правотворчості і в якості такого може здійснюватися лише державою.

Різновиди кодифікації за обсягом охоплюваного н-пр матеріалу: загальна - створення зведеного акту по всіх галузях законодавства ("кодексу кодексів"); галузева - обсягів об’єднання пр норм тієї чи іншої галузі; міжгалузева (комплексна) - об'єднання пр норм різних галузей права, що рег-ють суспільні відносини у певній сфері держ. управління; спеціальна (внутрішньогалузева) - об'єднання правових норм окремого інституту або підгалузі права.

Тезаурус є предметним покажчиком, який описує певну предметну область за допомогою спеціально визначених слів (такі слова мають назву "дескриптори"), встановлює відношення дескрипторів до їх синонімів або близьких понять, котрі прирівнюються до синонімів (аскрипторів), визначає внутрішню структуру предметної області шляхом встановлення відношень між різними дескрипторами, формалізує природну мову та є інструментом для індексації та пошуку документів.

Однією з основних функцій тезауруса є пошукова. За допомогою тезауруса спочатку виконується індексація документів, а потім за дескрипторами здійснюються пошук та аналіз документів. Тезаурус є своєрідним термінологічним словником, який містить перелік основних термінів з кожної з галузей людської діяльності.