72. Поняття держави. Сильне і слабке, держава. Держава й цивільне суспільство

Досвід існування держави визначив його атрибути як народ, територію і владу. У сучасній інтерпретації вони позначаються у вигляді державного народу, державної території і державної влади. При цьому держава є не тільки основною формою політичного спільноти, але і ключовим елементом ідентифікації народу. Складаючи підстава для дефініції держави, ці характеристики держави не є вичерпними,

Державний народ виступає як етнічна спільність, само визначаюча нація, об'єднання людей, що діє в єдиному правовому просторі і пов'язане державної приналежністю. Самосвідомість, звички, ідеали, мова характеризують взаємозв'язок народу і держави. При цьому згідно з фактами світової історії частіше держави формували народи, ніж навпаки. У протиріччя з усталеним тезою про первинність народу по відношенню до держави, саме держави сприяють гармонізації інтересів, стимулюють об'єднання і дозрівання народів. Почуття національної приналежності розвивається у представників певних груп населення шляхом ідентифікації на племінному, локальному, регіональному, державному рівні.

Національна ідентифікація виступає як результат тривалого і безперервного процесу формування колективної свідомості приналежності до однаковим культурним, історичним, мовним традиціям. Вона йде рука об руку з легітимністю влади, тобто переконаннями, що влада справедливо представляє інтереси соціальних груп на певній території. Якщо з народом або владою не ідентифікується більшість населення, то можна чекати дотримання вимог норм, встановлених державною владою.

Державна територія є частиною території землі, з якої історично пов'язаний державний народ в межах, визнаних світовою спільнотою. Географічна територія перебування народу повинна бути визнана в якості території його проживання і діяльності, оскільки тільки визнання є спосіб затвердження народом своєї незалежності.

Державна влада являє собою організацію публічної політичної влади, що володіє суверенітетом та діє відповідно з правами людини. Вона повинна забезпечувати безпеку цієї політичної спільноти, сприяти зміцненню ідентифікації народу, успішно вирішувати конфліктні ситуації, використовуючи механізми нормування, управління і примусу.

Атрибути держави дають перше наближення до визначення поняття держави і вказують на необхідність розкриття його змісту як складної системи управління, що несе на собі відбитки властивостей сучасної людини, таких як активність, раціональність, автономність та ін. У зв'язку з цим держава виступає як система мобілізації ресурсів, система керівництва, система легітимності. В той же час кожен з цих проявів го-держави неможливо без організаційної єдності. При цьому в систему організаційної єдності входять: політична єдність, що забезпечує кожному можливість брати участь у політичному житті, правова єдність, гарантоване конституцією і ієрархією нормативно-правових актів; єдність влади при розподілі влади і відповідальності кожної влади за свої дії; єдність народу, виражене у державному образі думки людей і громадянство; територіальну єдність, що склалося в стійких межах і територіальної цілісності.

Держава виступає як суверенний інститут, який відповідає за цілісність території, контролюючий збройні сили, здатні знаходити достатні фінансові кошти для утримання посадових осіб і володіє правом приймати владні рішення. Держава може бути названо сильним, якщо воно здатне керувати територією, захищати її і контролювати, приймати рішення, фінансувати свою діяльність, здійснювати загальне управління економікою і мати владу в системі комунікацій. Держава, яка при здійсненні цих завдань проявляє свою неспроможність, а також постійно стикається з протистоянням своїй політиці як зсередини, так і зовні, може бути названо слабкою державою. У механізмі управління справами товариства держава стає засобом громадського компромісу.

Діяльність держави пов'язана з двома основними засадами в його організації і функціонування: демократичного і бюрократичного принципів. Демократичний принцип виражений в участі населення або його частини в здійсненні влади, її виборів, наявності інститутів представницької і безпосередньої демократії. При цьому проявляється колегіальність у прийнятті рішень, підконтрольність виконавчої влади законодавчої влади і самостійний все більш високий статус судової влади. Бюрократичний принцип пов'язаний з тим, що державне управління потребує професіоналів. Централізм, чітка ієрархія, призначення на посаду, обов'язковість рішень вищестоящих для нижчестоящих. Для сучасного бюрократичного управління характерно, що воно здійснюється на основі професіоналізму і законності.

Громадянське суспільство - це свого роду соціальний простір, в якому люди взаємодіють між собою незалежно від держави. Тут самореалізація індивідів і колективів відбувається через такі інститути, як сім'я, церква, засоби масової інформації, різного роду об'єднання. Політологія розглядає в якості компонентів громадянського суспільства окремого індивіда і групи тиску. При цьому розрізняються групи тиску двох типів: структурні (етноси, еліти, профспілки та ін.) і кінь-юнктурные (клуби виборців, соціальні рухи і т. п.). Політичні партії та організації є сполучними ланками між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство характеризується розгалуженою системою громадських зв'язків та інтересів, які взаємодіють з особистими правами і свободами суверенних індивідів.

Виділяється кількісний і якісний аспект відносин між громадянським суспільством і державою. Ступінь занурення держави в громадянське суспільство і його питома вага в суспільстві становить кількісний аспект проблеми. Тут може бути фіксований обсяг держави в межах від мінімального до максимального. Звідси використовуються терміни мінімального і максимального держави. Визначення масштабу (обсягу) держави у сучасний період висловлюють принципом консерваторів "менше держави більше ринку". Колосальний ріст бюрократії, недосконалі структури влади, здійснення численних функцій призвело до кризи максимального держави, пошуків нової моделі держави, в першу чергу, за рахунок подолання перевантаженості держави вирішенням соціальних програм.

Якісний аспект взаємини громадянського суспільства і держави пов'язаний з механізмом взаємодії між ними. У цьому механізмі фіксується два основні елементи. По-перше, це система взаємодії через партії, вибори, представницькі органи влади, що здійснюється на територіальної основі. Визначальним ланкою виступають партії, частина яких діє в рамках цивільного суспільства (масові партії і партійні органи), а частина в рамках держави (парламентські фракції). Щоб не допустити втручання партійних органів у діяльність держави, встановлено принцип конституційної автономності фракцій. По-друге, взаємодія громадянського суспільства і держави через групи та об'єднання за інтересами (лобізм).

Лобісти взаємодіють з органами виконавчої та законодавчої влади через специфічні інститути, приміром, консультаційні комітети і комісії при уряді, міністерствах, відомствах. За допомогою цієї системи, іменованої функціональним представництвом, забезпечується зв'язок між державою і суспільством, узгоджуються загальнодержавні та приватні інтереси. У тих випадках, коли встановлюється взаємозалежність між зацікавленими групами і державою, вона характеризується як "корпоративістска". Фахівці відзначають, що корпоративістский трикутник (держава бізнес - профспілки) тіснить інститути парламентської демократії.

Громадянське суспільство виступає не тільки як матеріальна основа діяльності сучасної держави. Духовна опора буття держави також базується в громадянському суспільстві, створюючи умови для просування до нового типу культури і нової організації соціального управління. Суверенні особи в цивільному суспільстві шляхом громадського договору формують держава, яка отримує правові підстави для своєї діяльності у формі конституції і законів. Глибинний сенс демократичних виборів якраз і полягає в тому, щоб формування держави йшло з надр громадянського суспільства.