- •Передмова
- •Розділ і загальні положення цивільного права
- •Глава 1 вступ до цивільного права
- •§ 1. Поняття цивільного права
- •Глава 1
- •Глава 1
- •§ 3. Функції права
- •§ 4. Принципи цивільного права
- •§ 5. Визначення цивільного права та його система
- •Глава 1
- •Глава 2 цивільне законодавство
- •§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства
- •Глава 2
- •Глава 2
- •§ 2. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства
- •§ 3. Дія цивільного законодавства
- •§ 4. Застосування цивільного законодавства за аналогією
- •§ 5. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
- •Глава 2
- •§ 1. Поняття та предмет науки цивільного права
- •§ 2. Методи науки цивільного права
- •§ 3. Система науки цивільного права
- •§ 4. Наука цивільного права та інші юридичні науки
- •§ 5. Огляд літератури приватного цивільного права
- •§ 6. Система навчального курсу "Цивільне право України" та його основні завдання
- •Глава 4
- •§ 1. Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права
- •Глава 4
- •§ 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •Глава 4
- •§ 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •§ 5. Юридичні особи у праві зарубіжних країн
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 цивільні правовідносини
- •§ 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
- •§ 2. Елементи цивільно-правових відносин
- •§ 3. Види цивільно-правових відносин
- •Глава 5
- •Глава 6 громадяни як суб'єкти цивільного права
- •§ 1. Правоздатність громадян
- •§ 2. Дієздатність громадян
- •Глава 6
- •Глава 6
- •§ 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим
- •Глава 6
- •§ 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану
- •Глава 7 юридичні особи
- •§ 1. Поняття та ознаки юридичної особи
- •§ 2. Правоздатність юридичної особи
- •§ 3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб
- •Глава 7
- •§ 4. Види юридичних осіб
- •Глава 7
- •Глава 8 держава як суб'єкт цивільного права
- •§ 1. Держава Україна — суб'єкт цивільного права
- •§ 2. Участь держави у цивільних правовідносинах
- •Глава 9
- •§ 1. Юридичні передумови цивільної правосуб'єктності територіальної громади та Автономної Республіки Крим
- •Глава 9
- •§ 2. Зміст цивільної правосуб'єктності територіальних громад та Автономної Республіки Крим
- •Глава 10 об'єкти цивільних прав
- •§ 1. Поняття та види об'єктів цивільних прав
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно
- •Глава 10
- •§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних прав
- •Глава 10
- •§ 4. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 11
- •§ 1. Поняття юридичних фактів
- •Глава 11
- •§ 2. Класифікація юридичних фактів
- •Глава 11
- •Глава 12 угоди (правочини)1
- •§ 1. Поняття та види угод (правочинів)
- •§ 2. Умови чинності угод (правочинів)
- •§ 3. Недійсні угоди (правочини)
- •§ 4. Види недійсних угод (правочинів)
- •§ 5. Умови і строки в угодах (правочинах)
- •Глава 13 строки (терміни). Позовна давність
- •§ 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві
- •§ 2. Види цивільно-правових строків (термінів)
- •Глава 13
- •§ 3. Позовна давність
- •Глава 14 представництво і довіреність
- •§ 1. Представництво
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •§ 2. Представництво за довіреністю
- •Глава 15 здійснення та захист цивільних прав
- •§ 1. Здійснення суб'єктивних прав
- •Глава 15
- •§ 2. Виконання цивільних обов'язків
- •§ 3. Забезпечення виконання обов'язків
- •§ 4. Захист суб'єктивних прав
- •Глава 16
- •§ 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими
- •§ 2. Особисті немайнові права фізичної особи та їх види
- •§ 3. Особисті немайновІ права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •Глава 16
- •§ 4. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •Глава 17 захист особистих немайнових прав
- •§ 1. Поняття здійснення та захисту особистих немайнових прав
- •§ 2. Захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи
- •Глава 17
- •Глава 18 загальна характеристика права власності
- •§ 1. Поняття власності та права власності
- •§ 2. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні
- •Глава 18
- •Глава 19
- •§ 1. Передумови реформування відносин власності та створення нового інституту права власності
- •§ 2. Формування інституту права власності в період ринкових реформ в Україні
- •§ 3. Зміст права власності
- •§ 4. Способи набуття і припинення права власності
- •312 Глава 19
- •§ 5. Встановлення моменту виникнення права власності
- •Глава 20
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
- •342 Глава 20
- •§ 3. Здійснення громадянами права приватної власності
- •Глава 21 право власності юридичних осіб
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Право власності кооперативів
- •§ 3. Право власності господарських товариств
- •§ 4. Право власності господарських об'єднань
- •§ 5. Власність об'єднань громадян
- •Глава 22 право державної та комунальної власності
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Підстави виникнення права державної та комунальної власності
- •§ 3. Цивільно-правовий статус і правовий режим майна державних та комунальних підприємств і установ
- •Глава 23 право спільної власності
- •§ 1. Поняття права спільної власності
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •§ 3. Особливості деяких різновидів права спільної власності
- •Глава 24 право спільної власності подружжя
- •§ 1, Розвиток законодавства про право власності подружжя
- •§ 2. Законний правовий режим майна подружжя
- •452 Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •§ 3. Правовий режим майна подружжя за шлюбним контрактом (договірний правовий режим майна подружжя)
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 25 речові права на чуже майно
- •§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •Глава 25
- •§ 2. Право володіння чужим майном
- •Глава 25
- •Глава 25
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •Глава 25
- •5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіций)
- •Глава 26 захист права власності
- •§ 1. Поняття цивільно-правового захисту
- •Глава 26
- •§ 2. Основні цивільно-правові засоби захисту права власності
- •Глава 26
- •Глава 26
- •§ 3. Віндикаційний позов
- •§ 4. Негаторний позов
- •§ 5. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту)
- •§ 6. Позов про визнання права власності
- •§ 7. Загальна характеристика Інших засобів захисту права власності
- •Глава 27
- •§ 1. Поняття творчої діяльності та Інтелектуальної власності
- •526 Глава 27
- •§ 2. Спільне в цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •§ 3. Відмінності у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •Глава 28
- •§ 1. Поняття та джерела авторського права
- •52 Глава 28
- •§ 2. Об'єкти авторського права
- •§ 3. Суб'єкти авторських відносин
- •§ 4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі
- •§ 5. Поняття суміжних прав
- •§ 6. Захист авторського права і суміжних прав
- •50 Глава 28
- •Глава 29 право промислової власності
- •§ 1. Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •566 Глава 29
- •§ 2. Право на раціоналізаторську пропозицію
- •§ 3. Право на селекційні досягнення
- •§ 1. Право на комерційне найменування1
- •§ 2. Право на торговельну марку
- •§ 3. Право на зазначення походження товару, географічне зазначення
- •Глава 31
- •§ 1. Поняття та склад зобов'язання
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 3. Система цивільних зобов'язань
- •Глава 32 цивільно-правовий договір
- •§ 1. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві
- •§ 2. Свобода договору в цивільному праві
- •§ 3. Система цивільно-правових договорів
- •§ 4. Зміст і тлумачення договору
- •Глава 32
- •§ 5. Укладення, зміна та розірвання договору
- •§ 6. Загальна характеристика особливостей концесійних
- •Глава 33 виконання зобов'язань
- •§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань
- •§ 2. Суб'єкти виконання зобов'язання
- •1Й4 ттк урср
- •§ 3. Місце, строк та спосіб виконання зобов'язання
- •§ 4. Особливості виконання часткового та солідарного зобов'язання
- •Глава 34 способи забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 34
- •§ 3. Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф", "пеня"
- •§ 4. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань
- •676 Глава 34
- •682 Глава 34
- •86 Глава 34
- •Глава 35 відповідальність за порушення зобов'язань
- •§ 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Види цивільно-правової відповідальності
- •698 Глава 35
- •§ 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності
- •Глава 36 припинення зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи припинення зобов'язань
- •Цивільне право україни Підручник
§ 2. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні
та його елементи
У цивільно-правовій науці право власності розглядається в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних 5лаг конкретним суб'єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ. Такі правові норми у своїй сукупності утворюють відповідний інститут права власності. Оскільки ці норми мають переважно цивільно-правове походження, то це дає достатньо підс-гав для визнання Інституту права власності інститутом цивільного права.
Проте норми інституту права власності містяться як у цивільному законодав-:тві, так і в інших галузях законодавства (конституційній, земельній, підприємницькій, пенсійній, сімейній та ін.), що може дати привід вважати інститут права зласності комплексним (багатогалузевим) інститутом права чи законодавства. Гак, Ю. С. Червоний акцентує увагу на провідній ролі норм конституційного пра-за регулювати відносини власності . Не заперечуючи важливості конституційного регулювання відносин власності, все ж таки головне праворегулююче значення у цій сфері відносин належить нормами цивільного права, а інші норми мають іереважно допоміжний характер (крім конституційних норм).
Норми інституту права власності регулюють, як правило, лише ті відносини, ш набувають форми товарно-грошових відносин. Інші майнові відносини щодо зласності можуть бути також предметом захисту чи охорони, зокрема адмініст-зативного, кримінального права. Деякі автори певну частину таких норм схильні Розглядати як складові загальноправового, комплексного інституту права власності2. Така думка, хоч і не безспірна, але має право на існування і вимагає все-
Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні. — К., 1997. —С. 43. Суханов Е. А. Указ. соч. — С. 18—19.
Загальна характеристика права власності
бічного вивчення та обгрунтування. У зв'язку з цим постає питання про допус тимість об'єднання правових норм, що врегулювали відносини окремих форл власності, в самостійні юридичні інститути (право державної, колгоспно-коопе ративної, особистої власності, а нині — приватної, колективної).
Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, ще регулюють відповідні однорідні суспільні відносини1. У радянській цивільно-правовій літературі серед багатьох Інститутів завжди називався інститут права власності, до якого входили норми, що регулювали відносини державної і колгоспно-кооперативної власності, власності громадських організацій, особистої власності Безумовно, зазначені відносини мали певний ступінь однорідності і єдності соціально-політичного змісту, що давало можливість об'єднувати норми щодо них у єдиний правовий інститут.
Водночас не можна не помітити цілком очевидних особливостей у сутності відносин особистої власності, які визначають у кінцевому підсумку і відмінності у правовому регулюванні особистої і соціалістичної власності. У зв'язку з цим постає питання про можливість визнання сукупності норм, що регулюють відносини окремих форм власності, самостійними правовими інститутами. У юридичній літературі це питання фактично не вивчалося, хоч автори не уникали застосування у своїх працях поняття "інститут права особистої власності"2.
Юридичній науці відомі спроби вичленити з інституту права власності самостійний інститут права державної соціалістичної власності і визнати за ним державно-правову, а не цивільно-правову природу. Активним пропагандистом подібної концепції став, зокрема, В. С. Якушев, який розглядав правовий інститут як "основану на законі сукупність норм, покликаних регулювати в межах предмета даної галузі права певні суспільні відносини відносної самостійності, а також пов'язані з ними (залежні від них) похідні відносини"3.
На наш погляд, визначення правового Інституту, запропоноване В. С. Якуше-вим, містить кілька хибних тез. По-перше, не зрозуміло, як може бути "основана на законі сукупність норм"? Адже правова норма — це той же закон. По-друге, хибним є посилання на те, що норми правового інституту покликані регулювати відносини "в межах предмета даної галузі права", оскільки в юридичній науці беззаперечним є факт нетотожності понять "галузь права" і "галузь законодавства". Досить часто відносини, які є предметом однієї галузі права, регулюються (і регулювалися) правовими нормами різних галузей законодавства (наприклад, відносини права власності на землю та угоди щодо земельних ділянок регулюються як цивільним, так і земельним законодавством). Між іншим, і сам автор розглядає сукупність правових норм, що регулюють державну власність, як пра-
Загальна теорія цивільного права: Підручник / За ред. О А. Підопригори і Д. В. Бобрової. — К., 1992.—С. 13.
Ерошенко А. А. Личная собственность в гражданском праве. — М., 1973. — С. 18—19; Маслов В. Ф. Указ. соч. — С. 49; Советское гражданское право. — М., 1965. — Т. 1. — С. 360; Советское гражданское право. — К., 1977. — Т. 1. — С. 26.
Якушев В. С. О самостоятельности института права государственной социалистическои собст-венности и его государственно-правовой природе // Сборник учебньїх трудов. — Свердловск. 1970. — Вьіп. 13, — С. 90.
?82 Глава 18
ювий інститут державного права, незважаючи на те, що такі норми містяться іереважно в цивільному законодавстві.
Щоб уникнути наведених та інших хибних тез, визначення поняття правово--о інституту має відповідати реально створеній у суспільстві системі законодавча. Саме такій системі належить вирішальна роль при визначенні видів право-іих інститутів. При цьому не виключається можливість врегулювання нормами днієї галузі неоднорідних за своїм змістом відносин. Враховуючи сказане, до-іільно підтримати висновок, що правовий інститут — це певна сукупність пра-їових норм (однієї або кількох галузей законодавства, спрямованих на врегулю-шння переважно однорідних суспільних відносин). У деяких випадках іеобхідність врегулювання однією правовою нормою різнорідних відносин може їути невідворотною.
Для згуртування суспільних відносин у групу однорідних важливо відшукати елементи єдності їхнього змісту. В літературі зазначалося, що такі відносини лають об'єднуватися єдиним економічним змістом1. Проте аналіз правових норм іде підстави сумніватися у достатності економічної ознаки для виявлення єднос--і змісту досліджуваних відносин. Як відомо, в радянський період економічні від-юсини у країні повністю підпорядковувалися основоположним принципам кому-пстичної ідеології. А відтак, обов'язково слід враховувати соціально-політичний іміст правових норм. Інакше неможливо було б пояснити відмінності у правово-лу регулюванні державної і особистої власності, здійснюваного в межах єдиного іравового інституту. Відомо, що встановлені законодавцем переваги у правовому іахисті зумовлювалися не стільки економічним змістом цих відносин, скільки по-іітико-ідеологічним значенням, яке надавалося державній власності у справі по-Іудови комуністичного суспільства.
І нині можуть встановлюватися особливі правила регулювання відносин ок-емих форм власності не за економічними, а за іншими ознаками. Так, з мірку-іань громадської безпеки певне майно не може бути об'єктом права приватної іласності.
На наш погляд, існуючих особливостей у врегулюванні окремих форм влас-юсті ще недостатньо для визнання права приватної власності, права колективної їласності, права державної власності, права комунальної власності самостійними іравовими інститутами. Вони можуть бути лише субінститутами загального нституту права власності.
До інституту права власності мають належати ті норми, які, зокрема:
а) встановлюють належність матеріальних благ власнику;
б) встановлюють підстави та умови виникнення у суб'єктів права власності;
в) визначають обсяг повноважень власника з володіння, користування таюзпорядження матеріальними благами;
г) встановлюють підстави та умови припинення права власності на належніуб'ектові матеріальні блага;
д) встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.Вищенаведені критерії дають можливість виявити в різних галузях законо-
іавства ті норми, які мають бути віднесені до інституту права власності. Без-
Базарбаев Б. Б. и др. Советское гражданское право Казахской ССР. — Алма-Ата, 1968. — : 18—19.
Загальна характеристика права власності 283
умовно, більшість їх є цивільно-правовими. Проте іноді досить важко виявити галузеву належність деяких норм, що тією чи іншою мірою стосуються відносин власності. Зокрема, трудове законодавство, передбачаючи право працівника на одержання заробітної плати за виконану роботу, водночас встановлює для працівника юридичну підставу виникнення у нього права власності на одержувані трудові доходи. Норми, що регулюють відносини власності, містяться також у законах України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про селянське (фермерське) господарство" та ін.
Право власності в суб'єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна. Повноваження власника є динамічною категорією, залежною від суспільного ладу, державного устрою, загального рівня людської цивілізації та інших чинників. Розвиток світової цивілізації свідчить про те, що лише у високорозвинутих (економічно та інтелектуально) країнах, у яких утверджуються демократичні інститути та пріоритет людських цінностей, досягається оптимальний обсяг правомочностей власника та створюються рівні правові можливості співіснування різних форм власності.
Суб'єктивне право власності має абсолютний характер. Це означає, що власникові протистоїть необмежена і безпосередньо не визначена кількість осіб, яким забороняється порушувати таке суб'єктивне право та створювати перешкоди для його здійснення. В юридичній літературі вважається, що суб'єктивне право власності "існує в межах конкретних правовідносин власності"1. Не заперечуючи можливості такого підходу в оцінці факту вияву суб'єктивного права власності, на наш погляд, необхідно все-таки звертати увагу на певну умовність існування цих правовідносин, оскільки таких "конкретних" правовідносин у юридичному розумінні цього поняття може й не бути.
Суб'єктивне право власності — це не абстракція. Воно наповнене своїм конкретним змістом. Загальноприйнято, що його зміст становлять правомочності власника: володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Ці правомочності були сформульовані протягом багатовікового формування правової системи і дістали серед юристів назву "тріади". У правовій науці, проте, немає єдності щодо авторства такої тріади. Тривалий час вона вважалася діти-щем римського приватного права. Ця думка була піддана сумніву деякими вченими, зокрема Є. О. Сухановим, який зазначав, що в римському приватному праві були закріплені дві правомочності (володіння, користування) як самостійні речові права, а третя (розпорядження) стала середньовічним "винаходом" коментаторів. Такі сумніви безпідставні, оскільки дослідники навели достатньо доказів про існування відомої тріади в римському приватному праві2.
Загальна теорія цивільного права. — К., 1992. — С. 243.
Підопригора О. А. Основи римського приватного права. — К., 1995. — С. 104—108.