§ 5. Визначення цивільного права та його система

Проведений аналіз предмета і методу цивільного права, його принципів та функцій дає можливість дати наукове визначення цивільного права як галузі приватного права. Таким чином, цивільне право як галузь приватного права — це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі України, Інших законодавчих та інших нормативно-правових актах, які регулюють на засадах юридичної рівності, диспозитивності майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не

Гражданское право / Под ред. Т. И. Илларионовой и др. — М , 1998. — С. 12—ІЗ.

Вступ до цивільного права

пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юридична осіб, держави, територіальних громад), які мають самостійний організаційн майновий статус, діють вільно і на власний розсуд здійснюють свої права, вст пають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову відповідальність ; винну протиправну поведінку перед потерпілим (боржником) за допущене пор шення.

У цивілістичній науці наводяться й інші визначення поняття цивільного пр ва, в яких акцентується увага на тих чи інших рисах предмета та методу цивіл но-правового регулювання. І це зрозуміло, адже норми цивільного права регулі ють надзвичайно широкий спектр цивільно-правових відносин. Незважаючи ь таку різноманітність цивільних правовідносин, їх змістовну барвистість, норі цивільного права у своїй сукупності утворюють організаційно-цілісну систему ц вільного права, побудовану на відповідних закономірностях створення правової організму та логічно взаємопов'язаних цивільно-правових нормах.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою орг нізаційно-технічну структурну побудову, яка пов'язує усі правові норми у певн му порядку, розташуванні за відповідними юридичними ознаками. Таке стру турне об'єднання правових норм утворює формалізовану систему цивільної права, що сприяє ефективному пізнанню та застосуванню цих норм. Як відом нині в нормотворчості досить широко практикується прийняття комплексних з конодавчих актів, в яких містяться норми різних галузей права. У таких випа ках вкрай важливо, по-перше, встановити галузеву належність тієї чи іншої но ми, а по-друге — виявити її місце в системі відповідної галузі права.

Найважливішими складовими елементами структурної системи цивільної права безперечно є самі правові норми. Однак вони не можуть існувати сам стійно, ізольовано, без взаємозв'язків. Тому вони об'єднуються у певні угруп вання залежно від особливостей врегульованих ними відносин, від способів та і лей такого врегулювання. Основним організаційно-структурним об'єднанню цивільно-правових норм є згрупування їх у цивільно-правові інститути. Отж цивільно-правовий інститут — це певна сукупність цивільно-правових норі що регулюють певну споріднену зовнішньо І внутрішньо категорію цивільно-пр вових відносин. Такими є, наприклад, інститути позовної давності, права вла ності, купівлі-продажу, дарування, найму, схову. При цьому серед багатьох і ститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються п регулюванні усіх цивільно-правових відносин, тобто загальноцивілістичні інст тути утворюють Загальну частину цивільного права. Ті ж правові інститут норми яких взаємодіють з нормами Загальної частини та регулюють безпосере ньо конкретні майнові та особисті немайнові відносин, утворюють Особлш (спеціальну) частину цивільного права.

Такий поділ цивільного права певною мірою є умовним, адже на відміну е кримінального права, в якому існування Загальної та Особливої частин безпос редньо обумовлено структурою Кримінального кодексу України, законодавч обумовленості ЦК України виділення Загальної та Особливої частин цивільно права не Існувало. Тому в цивілістичній науці іноді висловлюються заперечені щодо наявності підстав для поділу цивільного права на загальну та особливу чг тини, оскільки в ньому немає універсальної загальної частини.