- •Передмова
- •Розділ і загальні положення цивільного права
- •Глава 1 вступ до цивільного права
- •§ 1. Поняття цивільного права
- •Глава 1
- •Глава 1
- •§ 3. Функції права
- •§ 4. Принципи цивільного права
- •§ 5. Визначення цивільного права та його система
- •Глава 1
- •Глава 2 цивільне законодавство
- •§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства
- •Глава 2
- •Глава 2
- •§ 2. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства
- •§ 3. Дія цивільного законодавства
- •§ 4. Застосування цивільного законодавства за аналогією
- •§ 5. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
- •Глава 2
- •§ 1. Поняття та предмет науки цивільного права
- •§ 2. Методи науки цивільного права
- •§ 3. Система науки цивільного права
- •§ 4. Наука цивільного права та інші юридичні науки
- •§ 5. Огляд літератури приватного цивільного права
- •§ 6. Система навчального курсу "Цивільне право України" та його основні завдання
- •Глава 4
- •§ 1. Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права
- •Глава 4
- •§ 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •Глава 4
- •§ 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •§ 5. Юридичні особи у праві зарубіжних країн
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 цивільні правовідносини
- •§ 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
- •§ 2. Елементи цивільно-правових відносин
- •§ 3. Види цивільно-правових відносин
- •Глава 5
- •Глава 6 громадяни як суб'єкти цивільного права
- •§ 1. Правоздатність громадян
- •§ 2. Дієздатність громадян
- •Глава 6
- •Глава 6
- •§ 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим
- •Глава 6
- •§ 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану
- •Глава 7 юридичні особи
- •§ 1. Поняття та ознаки юридичної особи
- •§ 2. Правоздатність юридичної особи
- •§ 3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб
- •Глава 7
- •§ 4. Види юридичних осіб
- •Глава 7
- •Глава 8 держава як суб'єкт цивільного права
- •§ 1. Держава Україна — суб'єкт цивільного права
- •§ 2. Участь держави у цивільних правовідносинах
- •Глава 9
- •§ 1. Юридичні передумови цивільної правосуб'єктності територіальної громади та Автономної Республіки Крим
- •Глава 9
- •§ 2. Зміст цивільної правосуб'єктності територіальних громад та Автономної Республіки Крим
- •Глава 10 об'єкти цивільних прав
- •§ 1. Поняття та види об'єктів цивільних прав
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно
- •Глава 10
- •§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних прав
- •Глава 10
- •§ 4. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 11
- •§ 1. Поняття юридичних фактів
- •Глава 11
- •§ 2. Класифікація юридичних фактів
- •Глава 11
- •Глава 12 угоди (правочини)1
- •§ 1. Поняття та види угод (правочинів)
- •§ 2. Умови чинності угод (правочинів)
- •§ 3. Недійсні угоди (правочини)
- •§ 4. Види недійсних угод (правочинів)
- •§ 5. Умови і строки в угодах (правочинах)
- •Глава 13 строки (терміни). Позовна давність
- •§ 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві
- •§ 2. Види цивільно-правових строків (термінів)
- •Глава 13
- •§ 3. Позовна давність
- •Глава 14 представництво і довіреність
- •§ 1. Представництво
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •§ 2. Представництво за довіреністю
- •Глава 15 здійснення та захист цивільних прав
- •§ 1. Здійснення суб'єктивних прав
- •Глава 15
- •§ 2. Виконання цивільних обов'язків
- •§ 3. Забезпечення виконання обов'язків
- •§ 4. Захист суб'єктивних прав
- •Глава 16
- •§ 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими
- •§ 2. Особисті немайнові права фізичної особи та їх види
- •§ 3. Особисті немайновІ права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •Глава 16
- •§ 4. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •Глава 17 захист особистих немайнових прав
- •§ 1. Поняття здійснення та захисту особистих немайнових прав
- •§ 2. Захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи
- •Глава 17
- •Глава 18 загальна характеристика права власності
- •§ 1. Поняття власності та права власності
- •§ 2. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні
- •Глава 18
- •Глава 19
- •§ 1. Передумови реформування відносин власності та створення нового інституту права власності
- •§ 2. Формування інституту права власності в період ринкових реформ в Україні
- •§ 3. Зміст права власності
- •§ 4. Способи набуття і припинення права власності
- •312 Глава 19
- •§ 5. Встановлення моменту виникнення права власності
- •Глава 20
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
- •342 Глава 20
- •§ 3. Здійснення громадянами права приватної власності
- •Глава 21 право власності юридичних осіб
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Право власності кооперативів
- •§ 3. Право власності господарських товариств
- •§ 4. Право власності господарських об'єднань
- •§ 5. Власність об'єднань громадян
- •Глава 22 право державної та комунальної власності
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Підстави виникнення права державної та комунальної власності
- •§ 3. Цивільно-правовий статус і правовий режим майна державних та комунальних підприємств і установ
- •Глава 23 право спільної власності
- •§ 1. Поняття права спільної власності
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •§ 3. Особливості деяких різновидів права спільної власності
- •Глава 24 право спільної власності подружжя
- •§ 1, Розвиток законодавства про право власності подружжя
- •§ 2. Законний правовий режим майна подружжя
- •452 Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •§ 3. Правовий режим майна подружжя за шлюбним контрактом (договірний правовий режим майна подружжя)
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 25 речові права на чуже майно
- •§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •Глава 25
- •§ 2. Право володіння чужим майном
- •Глава 25
- •Глава 25
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •Глава 25
- •5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіций)
- •Глава 26 захист права власності
- •§ 1. Поняття цивільно-правового захисту
- •Глава 26
- •§ 2. Основні цивільно-правові засоби захисту права власності
- •Глава 26
- •Глава 26
- •§ 3. Віндикаційний позов
- •§ 4. Негаторний позов
- •§ 5. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту)
- •§ 6. Позов про визнання права власності
- •§ 7. Загальна характеристика Інших засобів захисту права власності
- •Глава 27
- •§ 1. Поняття творчої діяльності та Інтелектуальної власності
- •526 Глава 27
- •§ 2. Спільне в цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •§ 3. Відмінності у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •Глава 28
- •§ 1. Поняття та джерела авторського права
- •52 Глава 28
- •§ 2. Об'єкти авторського права
- •§ 3. Суб'єкти авторських відносин
- •§ 4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі
- •§ 5. Поняття суміжних прав
- •§ 6. Захист авторського права і суміжних прав
- •50 Глава 28
- •Глава 29 право промислової власності
- •§ 1. Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •566 Глава 29
- •§ 2. Право на раціоналізаторську пропозицію
- •§ 3. Право на селекційні досягнення
- •§ 1. Право на комерційне найменування1
- •§ 2. Право на торговельну марку
- •§ 3. Право на зазначення походження товару, географічне зазначення
- •Глава 31
- •§ 1. Поняття та склад зобов'язання
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 3. Система цивільних зобов'язань
- •Глава 32 цивільно-правовий договір
- •§ 1. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві
- •§ 2. Свобода договору в цивільному праві
- •§ 3. Система цивільно-правових договорів
- •§ 4. Зміст і тлумачення договору
- •Глава 32
- •§ 5. Укладення, зміна та розірвання договору
- •§ 6. Загальна характеристика особливостей концесійних
- •Глава 33 виконання зобов'язань
- •§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань
- •§ 2. Суб'єкти виконання зобов'язання
- •1Й4 ттк урср
- •§ 3. Місце, строк та спосіб виконання зобов'язання
- •§ 4. Особливості виконання часткового та солідарного зобов'язання
- •Глава 34 способи забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 34
- •§ 3. Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф", "пеня"
- •§ 4. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань
- •676 Глава 34
- •682 Глава 34
- •86 Глава 34
- •Глава 35 відповідальність за порушення зобов'язань
- •§ 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Види цивільно-правової відповідальності
- •698 Глава 35
- •§ 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності
- •Глава 36 припинення зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи припинення зобов'язань
- •Цивільне право україни Підручник
§ 3. Позовна давність
Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оператив-чому або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захис-гом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість за-шсту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками іозовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати снуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим спо-;обом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єк-гивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
У ст. 237 ЦК України позовна давність визначається як строк, у межах яко-•о особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права ібо інтересу. Словосполучення "позовна давність", з одного боку, відображає ів'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого — з тривалістю іахисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основ-юю формою їхнього захисту у суді. І хоч закон говорить про строки позовної іавності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляється у вигляді позову (наприклад, у справах окремого провадження, при дея-;их інших формах захисту — профспілковим органом тощо).
За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі ци-іільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її дміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у за-:оні є й винятки з цього правила (ст. 249 ЦК України).
По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про вида-у вкладів, внесених до банківської (кредитної) установи. Характер майнових їдносин, які склалися між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на ершу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи бан-у. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника орушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних спосо-Ів розпорядження вкладом. Проте якщо з будь-яких причин банк відмовив у ви-ачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті редитних відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені часовими амками.
По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення собистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законодавчими ктами. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не бмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення.
По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, зав-зної життю або здоров'ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не ільше ніж за три роки, що передують пред'явленню позову. Відсутність строків авності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право ви-агати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.
По-четверте, позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншо-) володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і з були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають )ивалий характер, то постійно відсувається початковий момент перебігу позовні давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця.
Строки (терміни). Позовна давність 191
По-п'яте, позовна давність не поширюється на вимоги власника або інших осіб про визнання недійсними актів державних органів або актів органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння користування та розпорядження належним їм майном.
' По-шосте, не поширюється давність на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування.
Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється.
Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: а) загальні і б) спеціальні.
Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава тощо.
Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю.
Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк.
За ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР скорочені строки давності тривалістю шість місяців діють, зокрема, за такими вимогами: а) про стягнення неустойки (штрафу, пені); б) про недоліки проданих речей (ст. 237); в) про явні недоліки у роботі, виконаній за договором підряду (п. З ч. 1 ст. 343); г) про недоліки у роботі, виконаній за договором побутового замовлення (ч. З ст. 350); д) що випливають з перевезення і пред'являються перевізниками до відправників, одержувачів або пасажирів (ч. 2 ст. 366). До позовів про приховані недоліки у роботі, виконаній за договором підряду, застосовується скорочений строк давності в один рік, крім договорів підряду, які укладаються громадянами на спорудження будівель і споруд, для яких діє загальний трирічний строк позовної давності (ч. 1 ст. 343). Ще менші строки давності (двомісячні) встановлено для позовів, які випливають з договорів перевезення і пред'являються клієнтурою до перевізника (ч. 1 ст. 366), а також для позовів, які випливають з відносин з надання послуг зв'язку і пред'являються до підприємств зв'язку. Для позовів про переведення на учасника спільної власності прав та обов'язків покупця в разі продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі частки передбачено 3-місячний строк давності (ч. Зет. 114).
Відповідно до ст. 239 ЦК України позовна давність тривалістю у шість місяців установлена на вимоги про стягнення неустойки, штрафу або пені. Спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена для таких вимог:
на вимогу про спростування вміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється відДня вміщення цих відомостей у засобах масової Інформації або від дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про ці відомості;
на вимогу у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 730 ЦК);
на вимогу про скасування договору дарування (ст. 799);
на вимоги про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, якабула передана у користування наймачів за договором найму, а також на вимогупро відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (п. 1 ст. 848);
192 ____ Глава 13
на вимоги щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду(ст. 938);
на вимоги, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу (ст. 1002);
на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту (ч. 2 ст. 1582).
На вимоги про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був Вчинений під впливом насильства чи обману, позовна давність триватиме протягом п'яти років. У цьому разі перебіг позовної" давності починається від дня припинення насильства, погрози чи обману, під впливом яких був учинений правочин, або ж від дня, коли позивач довідався чи повинен був довідатися про ці обставини. Позовну давність тривалістю в 10 років встановлено для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання.
Новий ЦК України встановив (як це має місце і в зарубіжному законодав-:тві), що за. угодою сторін не допускається лише скорочення позовної давності, а суд застосовує ЇЇ лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення су-іом рішення.
Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної іавності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності І і кінцевому підсумку — захист порушеного матеріального права.
Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли )соба дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про »собу, яка порушила право.
У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єк-ивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний — сам факт порушення права, уб'єктивний — особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу по-овної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцін-ою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної авності починається зі спливом строку виконання. У зобов'язаннях, у яких трок виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, ос-анній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов'язання у удь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов'язання, боржник зо-ов'язаний зробити це в 7-денний строк за умови, що із закону, договору або иісту зобов'язання не випливає обов'язок негайного виконання. Початок пере-ігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до яя пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'я-ж негайного виконання випливає із закону або договору чи змісту зобов'язан-я, або до моменту закінчення 7-денного строку, протятом якого боржник не вижав свого обов'язку на вимогу кредитора. За регресними зобов'язаннями гребіг позовної давності починається з моменту виконання основного зобов'я-шня.
У разі порушення права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої :оби позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
Особливість застосування позовної давності до вимог, які випливають з пере-їзєнь і пред'являються до перевізників, полягає у тому, що право на позов ви-ікає не з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення сво-
Строки (терміни). Позовна давність 193
го права, а з дня одержання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді. Наведені випадки можна розглядати як винятки із загального правила про початок перебігу строків давності.
Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управомоченій особі своєчасно пред'явити позов, або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до: а) зупинення перебігу давності (ст. 78 ЦК УРСР, ст. 245 ЦК України); б) переривання її (ст. 79 ЦК УРСР, ст. 246 ЦК України); в) відновлення пропущеного строку позовної давності як загального, так і скороченого (ч. 2 ст. 80, ст. 81 ЦК УРСР, п. 2 ст. 250 ЦК України).
Перебіг позовної давності зупиняється у разі:
а) коли вчиненню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); б) встановленого Кабінетом Міністрів України відстрочення виконання зобов'язання (мораторію); в) коли позивач або відповідач перебуває у складі у Збройних Сил України, переведених на воєнний стан. До обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позовної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.
Перебіг позовної давності зупиняється за умови, що вище зазначені обставини виникли чи продовжували Існувати в останні шість місяців давності, а якщо ця давність дорівнює шести місяцям чи є меншою ніж шість місяців — протягом давності.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення давності, перебіг позовної давності триває. При цому частина строку, що залишилася, продовжується до шести місяців, а якщо позовна давність була меншою ніж шість місяців — до позовної давності.
Крім зупинення перебіг позовної давності може бути перерваний. За ЦК України (ст. 246) переривання позовної давності допускається лише у двох випадках:
а) при вчиненні особою позову до одного з кількох боржників, а також якщопредметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу позовної давності.Зокрема, суд залишає заяву без розгляду, якщо заінтересована особа, яка звернулася до суду, не додержала встановленого для даної категорії справ порядкупопереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку не втрачена, або заяву подано недієздатною особою, або заява від імені заінтересованої сторони подана особою, яка не уповноважена на ведення справи,та у деяких інших випадках (статті 229 і 230 ЦПК). Після усунення умов, якіслугували підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особаможе знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що приведеДо переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла;
б) перебіг строку позовної давності переривається вчиненням зобов'язаноюособою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. Такими діямиможуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочитистягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо. Новим ЦК передбачено, що вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу абоіншого обов'язку, є підставою для переривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) зобов'язання І, крім того, окремо сформу-
194 Глава 13
льовано правило щодо перебігу позовної давності в разі залишення без розгляду позову, вчиненого у кримінальній справі. У цьому разі перебіг позовної давності, що почався до вчинення позову, зупиняється до набуття чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до лести місяців. Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при наданні вищезазначених обставин перебіг давності починається спочатку, а час, ікий минув до перерви, до нового строку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не впливають на перебіг позовної дав-
ІОСТІ.
Позовна давність — інститут матеріального, а не процесуального цивільного ірава. Обмежене строком давності лраво на позов означає лише можливість держати примусовий захист порушеного суб'єктивного права від юрисдикційно-о органу. Оскільки заінтересована особа може у будь-який час звернутися до :уду або іншого органу за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом, п. 1 ст. 242 ЦК України передбачає, що вимоги цодо захисту порушеного права приймаються судом незалежно від закінчення юзовної давності. Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна авність закінчилася до пред'явлення позову і про її застосування заявлено сто-юною у спорі, то це є підставою для відмови в його задоволенні.
Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей трок закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, звернення стягнення на зставлене майно тощо). Проте, якщо суд визнає поважними причини погашен-я позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 80 ЦК УРСР, п. 2 т. 250 ЦК України). При цьому необхідно вказати, які саме обставини слугува-и підставою для поновлення строку. Не даючи хоч би приблизного переліку по-ажних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, акон покладає розв'язання цього питання на юрисдикційний орган. І це цілком лушно, бо лише на підставі глибокого й уважного аналізу всіх обставин кон-ретної справи можна зробити висновок про поважність (чи неповажність) при-ин прогаяння позовної давності. У судовій практиці такими визнаються тривала вороба, перебування за кордоном тощо. Якщо позивач взагалі не довів обгрун-ованість позовних вимог, суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв'яз-у з прогаянням позовної давності. Своєрідний спосіб захисту порушеного права о закінченні строку позовної давності закріплено у ч. 1 ст. 82 ЦК УРСР, п. 1 ст. 50 ЦК України: у разі виконання особою зобов'язання по закінченні позовної авності вона не може вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент иконання вона не знала про закінчення давності.
Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захисти-и в суді своє порушене право.
Новий ЦК містить кілька статей (статті 234—236), у яких визначено порядок бчислення строків, у тому числі позовної давності. Строк починається з насту-ного дня після календарної дати чи настання події, якими визначено його поча-ж. Строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього зку цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа осіннього місяця строку. Наприклад, якщо право на позов виникло 15 червня 301 р., то 3-рІчний строк позовної давності обчислюється з 16 червня 2001 р. і
Строки (терміни). Позовна давність 195
закінчується 15 червня 2004 р., тобто рівно через 3 роки. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. До строку, визначеного півро-ком або кварталами року, застосовуються правила щодо строків, які обчислюються місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до установи зв'язку до 24 години останнього дня строку. У разі коли кінець строку припадає на неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за ним робочий день.