§ 2. Участь держави у цивільних правовідносинах

Незалежна Українська держава бере участь перш за все у правовідносинах власності та інших речових правовідносинах. Держава як власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається майном, яке їй належить. Державну власність становлять: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; Національний банк України, інші банки та їхні установи і створювані ними кредитні ресурси; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних закладів та інше майно. Держава може бути також суб'єктом спільної власності за участю всіх суб'єктів цивільного права.

Держава виступає суб'єктом цивільного права у питаннях визначення долі безхазяйного майна, яке потрапляє у власність держави (ст. 137 ЦК УРСР), і не-витребуваної знахідки, яка переходить у власність держави (ст. 138 ЦК УРСР). За новим ЦК України безхазяйна річ переходить за рішенням суду у власність відповідної територіальної громади, а знахідка, власника якої не встановлено, — у власність особи, яка знайшла знахідку, а у разі її відмови — у власність територіальної громади.

У власність держави надходить безгосподарно утримуване майно (ст. 136 ЦК УРСР). Відповідно до ст. 354 ЦК України за рішенням суду може бути здійснено викуп у власника пам'ятки історії та культури, якій загрожує пошкодження або знищення, внаслідок чого вона переходить у власність держави.

Цивільні правовідносини власності за участю держави виникають при реквізиції і конфіскації майна; стягненні в дохід держави майна, отриманого особами за окремими видами недійсних угод, віднайденні скарбу.

Держава бере участь у зобов'язальних правовідносинах, зокрема випускає облігації державної позики, а утримувачі їх вступають у цивільно-правові відносини з державою. Зобов'язальні відносини виникають з державного кредиту, випуску казначейських зобов'язань тощо.

Цивільно-правові відносини виникають також у разі стягнення у дохід держави з осіб, засуджених за вчинення злочинів, коштів, витрачених на стаціонарне

!30 Глава 8

лікування потерпілих громадян при заподіянні шкоди їхньому здоров'ю у результаті злочинних дій. Такі правовідносини виникають також при відшкодуванні організаціями та громадянами збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону природи.

Чинне законодавство передбачає ряд підстав, за якими державі переходять певні правомочності в галузі права Інтелектуальної власності.

Держава може виступати суб'єктом цивільного права зі спадкових правовідносин (перехід до держави майна за відсутності спадкоємців за законом або за заповітом чи при відмові від спадщини тощо).

Глава 9

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ ТА АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ ЯК СУБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

§ 1. Юридичні передумови цивільної правосуб'єктності територіальної громади та Автономної Республіки Крим

З прийняттям 26 червня 1996 року нової Конституції України у правовій системі України з'явився новий суб'єкт права, а відтак і новий суб'єкт цивільних правовідносин. Так, відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так І через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Наведена норма, безумовно, не розкриває зміст поняття "територіальна громада", а лише узагальнено визначає її як організаційно-правову форму функціонування місцевого самоврядування.

Значно більше ознак поняття територіальної громади міститься в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. (з наступними змінами), в ст. 1 якого записано, що "територіальна громада —жителі, об'єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр". Надто довільне визначення поняття територіальної громади дається у розділі 7 "Заходів щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні", затверджених Указом Президента України від 22 липня 1998 р., згідно з якими "територіальна громада — спільнота мешканців, жителів населених пунктів (сіл, селищ, міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування".

Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що суб'єктом або носієм функцій місцевого самоврядування є сама територіальна громада, а не утворювані нею рада, інші виконавчі органи. Згідно зі ст. 9 Закону України "Про столицю України — місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. у м. Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування — Київська міська рада, районні в місті ради, які є юридичними особами. Цілком очевидно, що юридичними особами можуть бути також ради інших територіальних громад.

В українській юридичній науці поки що не сформувалося усталених поглядів Щодо сутності територіальних громад у системі місцевого самоврядування, оскільки і в зарубіжній науці висловлюються щодо місцевого самоврядування різні

юл Глава 9

думки. Найпоширенішими є державницька та громадівська теорії, модифікацією яких є теорія муніципального дуалізму¹.

Державницька теорія обґрунтовує місцеве самоврядування в різних його модифікаціях як інститут реалізації певних державних функцій недержавними за своєю правовою і політичною природою суб'єктами (певної самоорганізованої частини населення відповідного адміністративно-територіального утворення) з метою децентралізації окремих елементів державної влади. Європейська хартія про місцеве самоврядування визнає за територіальними колективами право регулювати частину публічних справ, керувати нею відповідно до закону та під свою відповідальність в інтересах місцевого населення. Державницька теорія найбільш послідовно втілюється в європейських країнах, в яких утвердилося магдебурзьке право.

Громадівській теорії місцевого самоврядування притаманне визнання громад 'колективних територіальних утворень) носіями самостійної публічної влади муніципальної), не належної державі. Така теорія втілена в державотворчій ірактиці Сполучених Штатів Америки.

Однак обидві теорії можуть дати підстави для критики, оскільки їх ідеї не вті-юються у чистому вигляді у сучасній системі місцевого самоврядування тієї чи ішої країни. Тому державницька і громадівська теорії синтезувалися у так звану еорію муніципального дуалізму, прихильники якої прагнуть досягти певного омпромісу у співвідношенні державницьких та громадівських принципів. Відпо-дно до теорії муніципального дуалізму місцеве самоврядування має подвійну злітико-правову природу, оскільки його органи здійснюють самостійно власні ункції (незалежно від держави, але відповідно до закону) та функції, делего-іні державою.

В українському законодавстві закріплено переважно принципи державницькі' теорії, а в деяких випадках — громадівської теорії. Тому не випадково в ук-їнській юридичній науці перевага віддається державницькій теорії². Відповідно до ст. 2 нового ЦК України учасниками цивільних відносин, крім зичних і юридичних осіб, є держава Україна, Автономна Республіка Крим, те-горіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Таким лоьл, територіальна громада новим цивільним законодавством безпосередньо шається суб'єктом (учасником) цивільних правовідносин. Звичайно, цивільна шосуб'єктність є лише складовою частиною загальної правосуб'єктності тери-Іальних громад. Щоб таке територіальне публічне утворення набуло цивільної воздатності та дієздатності, воно має набути, так чи інакше, певного органі-ійно-правового статусу. Однак цивільне законодавство цієї проблеми не в'язує. Тому не випадково дається неоднозначне тлумачення статусу терито-гьної громади як суб'єкта цивільного права, яка врешті визнається авторами ^гдичною особою цивільного права³, хоч у новому ЦК України такої норми ае. В ньому лише зазначається, що органи місцевого самоврядування можуть

Конституційне право України. — К.: Наукова думка, 1999. —С. 632—634. Докладніше див.: Конституційне право України. — С, 629—643.

Первомайський О. О. Окремі питання участі територіальних громад у цивільних правовідноси-'/ Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. — 2002. — №2. — -71.

Територіальні громади та Автономна Республіка Крим ... 133

створювати юридичні особи публічного права. Між тим у юридичній науці зарубіжних країн державу та муніципальні утворення іменують юридичними особами публічного права або особливими суб'єктами права¹. Російське законодавство не визнало муніципальні утворення юридичними особами, наділивши їх правом утворювати органи самоврядування, підприємства та истанови зі статусом юридичної особи, що звичайно дає їм можливість таким чином реалізовувати власну правосуб'єктність. Однак, оскільки територіальні громади в Україні є суб'єктами цивільних правовідносин, то вони не позбавлені права безпосередньо бути їх учасниками, для чого за ними має бити у певному порядку визнано таке право. Тому для вирішення цього питання необхідно керуватися нормами конституційного права, а також нормами про місцеве самоврядування.

Набуття колективним утворенням статусу територіальної громади певною мірою залежить від адміністративно-територіального устрою країни. За ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Досить часто адміністративно-територіальні утворення — "одиниці" в соціально-економічному значенні ототожнюють з населеними пунктами. Однак у зв'язку з цим необхідно підтримати позицію представників конституційного права в тому, що не кожний населений пункт є самостійною адміністративно-територіальною одиницею, оскільки досить поширеною є практика підпорядкування кількох сільських населених пунктів юрисдикції єдиної для них територіальної громади (раніше — сільради) та органів місцевого самоврядування, які вона обирає².

Як зазначається у ст. 6 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. При цьому територіальні громади сусідніх сіл за рішенням їх місцевих референдумів можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Отже, в останньому випадку доказом наявності у об'єднання ознак територіальної громади має слугувати рішення місцевих референдумів. Відповідно воно є юридичною підставою виникнення у такого колективного об'єднання правосуб'єктності, у тому числі і Цивільної. Однак у цьому Законі немає посилання на юридичні підстави виникнення статусу територіальної громади у первинних суб'єктів місцевого самоврядування. Очевидно тут можна керуватися, зокрема, п. 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з яким облік даних про кількість і склад територіальних громад та органів місцевого самоврядування здійснює Верховна Рада України. Наявність такої реєстрації територіальної громади підтверджує правомірність її створення та притаманність їй ознак суб'єкта права. Певним доказом правового статусу територіальної громади може бути статут територіальної громади села, селища, міста, який приймається з метою врахування особливостей здійснення місцевого самоврядування його

Див.: Гражданское и торговое право капиталистических государств. — М., 1998. — С. 79. Конституційне право України. — С. 610—612.