Глава 24

часток подружжя", тобто у такій редакції наведена норма не зобов'язує ступати від засад рівності часток на користь одного з подружжя. Тому ься за доцільне в новому сімейному законодавстві дати орієнтовний пе-гересів неповнолітніх дітей та одного з подружжя, які суд має врахову-і відступі від засад рівності часток у спільній власності подружжя. Такий може бути обумовлений необхідністю забезпечити лікування та догляд літніх дітей чи одного з подружжя, неможливістю задовольнити за раху-юї частки у житлі житлові інтереси дітей. На наш погляд, коло підстав ьшення частки одного з подружжя не повинно бути надто широким і не и розширеному тлумаченню. При цьому не повинні істотно ущемлювати-еси другого з подружжя, частка якого зменшується, ізовою в цьому аспекті є справа за позовом М. до П. про розірвання га визнання права власності на половину будинку. Позивач, зокрема, заз-до в період перебування у шлюбі він з відповідачкою придбали в м. Чер-5 частини будинку, від шлюбу мають двох дітей, на утримання яких він аліменти. Рішенням народного суду м. Черкаси позовні вимоги М. були гні. Голова Верховного Суду України на дане рішення подав протест до Черкаського обласного суду, яка протест задовольнила. У своїй поста-15 лютого 1973 р. президія Київського міського суду зазначила, що пролягає задоволенню, оскільки за ст. 28 КпШС України суд може відступи-асад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей ;реси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Визнаючи частки зі сторін рівними, суд не мотивував, чому він не взяв до уваги те, що з ачкою залишилося проживати двоє неповнолітніх дітей та чому не знай-можливе відступити від засад рівності часток подружжя. Відповідачка ж ася на те, що площа спірної частини домоволодіння становить всього . і поділ її на дві частини значно ущемляє інтереси дітей, оскільки площа і. не є достатньою для проживання трьох осіб, а позивач проживає в ко-ий квартирі і не має потреби в житлі.

іідставі викладеного президія Черкаського обласного суду постановила заступника Голови Верховного Суду України задовольнити, справу в поділу будинку направити на новий розгляд¹.

ліз наведеної справи дає підстави для висновку про те, що суд має аргу-іти не лише відступ від засад рівності часток, а й відмову у збільшенні одного з подружжя.

іо порівняти запропоновані новели нового СК України з чинними норма-ІС України, то можна знайти чимало вразливих місць у СК. ст. 70 СК України встановлює правові засади визначення розміру часток жя у спільному майні при його поділі. Зберігаючи в СК введений в радян-еріод принцип рівності часток подружжя у спільному майні при його по-онодавець разом з тим передбачив чимало підстав для відступу від Д¹¹ ринципу.

ювідно до п. 2 ст. 70 СК при вирішенні спору про поділ майна суд може йти від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне

ганова президії Черкаського обласного суду від 15 лютого 1973 р. / / Бюлетень заюнодав-ипичної практики України. —№ 3. — 1995. — С. 97—98.

Право спільної власності подружжя 455

значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї- Крім того, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку (п. З ст. 70 СК України).

Аналіз наведених положень дає підстави для зауважень щодо їх змісту. По-перше, звертає на себе увагу факт введення до СК надто широкого кола підстав для відступу судом при поділі спільного майна подружжя від принципу рівності їх часток. Вважаємо, що надмірна кількість таких підстав лише руйнує засади рівних прав подружжя на створену ними спільну сумісну власність.

По-друге, якщо ст. 28 КпШС надає суду право враховувати певні інтереси неповнолітніх дітей, то в новому СК України запропоновано збільшувати частку одного з подружжя за умови, що з ним "проживають діти". Між тим, сам по собі факт проживання неповнолітньої дитини з одним з батьків, на наш погляд, ще аж ніяк не свідчить про нагальну проблему збільшувати частку такого батька у спільному майні, якщо інтереси її можуть бути цілком задоволені за рахунок рівної частки у спільному майні. Тому в п. З ст. 70 СК доцільно було б врахувати цю обставину і записати, що "за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо цього вимагають інтереси неповнолітніх дітей".

По-третє, редакція п. 2 ст. 70 СК, який передбачає можливість відступу від принципу рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду Інтересам сім'ї, може давати підстави для неоднозначного і надто довільного тлумачення.

Зміст наведеної статті не є абсолютно новим для законодавчої практики. Так, у Сімейному кодексі Російської Федерації 1995 р. вміщено майже ідентичну норму, яка певною мірою сформувалася ще в радянський період. Так, ще в Кодексі про шлюб та сім'ю РРФСР 1969 р. передбачалося, що частка одного з подружжя може бути збільшена, якщо другий з подружжя ухилявся від суспільно корисної праці або витрачав спільне майно на шкоду інтересів сім'ї. Однак, шлюбно-сімейне законодавство Української РСР подібної норми не містило. Незважаючи на це, І. В. Жилінкова висловила думку, що права подружжя на майно не можуть бути рівними у разі недобросовісної поведінки одного з них, і відповідно вважає правильною судову практику, яка визнає підставами для зменшення частки одного з подружжя в праві спільної власності такі обставини, як витрачання коштів на шкоду інтересам сім'ї, укладення угод з розпорядження спільним майном всупереч волі другого з подружжя, зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами, безпідставне ухилення від праці тощо¹. Звичайно, позиція автора є правильною в частині тих підстав, які були і є закріплені в російському сімейному законодавстві. Проте, не можна беззастережно погодитись з підтримкою української судової практики, яка йшла Іноді шляхом російських судів, хоч і не мала для цього достатнього законодавчого підрунтя. Думається, що майбутня судова практика застосування положень ст. 70 СК дозволить юридичній науці сформулювати конкретні пропозиції щодо їх вдосконалення.

Жилинкова И. В. Указ. соч. — С. 135.