- •Передмова
- •Розділ і загальні положення цивільного права
- •Глава 1 вступ до цивільного права
- •§ 1. Поняття цивільного права
- •Глава 1
- •Глава 1
- •§ 3. Функції права
- •§ 4. Принципи цивільного права
- •§ 5. Визначення цивільного права та його система
- •Глава 1
- •Глава 2 цивільне законодавство
- •§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства
- •Глава 2
- •Глава 2
- •§ 2. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства
- •§ 3. Дія цивільного законодавства
- •§ 4. Застосування цивільного законодавства за аналогією
- •§ 5. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
- •Глава 2
- •§ 1. Поняття та предмет науки цивільного права
- •§ 2. Методи науки цивільного права
- •§ 3. Система науки цивільного права
- •§ 4. Наука цивільного права та інші юридичні науки
- •§ 5. Огляд літератури приватного цивільного права
- •§ 6. Система навчального курсу "Цивільне право України" та його основні завдання
- •Глава 4
- •§ 1. Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права
- •Глава 4
- •§ 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •Глава 4
- •§ 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
- •Глава 4
- •§ 5. Юридичні особи у праві зарубіжних країн
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 цивільні правовідносини
- •§ 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
- •§ 2. Елементи цивільно-правових відносин
- •§ 3. Види цивільно-правових відносин
- •Глава 5
- •Глава 6 громадяни як суб'єкти цивільного права
- •§ 1. Правоздатність громадян
- •§ 2. Дієздатність громадян
- •Глава 6
- •Глава 6
- •§ 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим
- •Глава 6
- •§ 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану
- •Глава 7 юридичні особи
- •§ 1. Поняття та ознаки юридичної особи
- •§ 2. Правоздатність юридичної особи
- •§ 3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб
- •Глава 7
- •§ 4. Види юридичних осіб
- •Глава 7
- •Глава 8 держава як суб'єкт цивільного права
- •§ 1. Держава Україна — суб'єкт цивільного права
- •§ 2. Участь держави у цивільних правовідносинах
- •Глава 9
- •§ 1. Юридичні передумови цивільної правосуб'єктності територіальної громади та Автономної Республіки Крим
- •Глава 9
- •§ 2. Зміст цивільної правосуб'єктності територіальних громад та Автономної Республіки Крим
- •Глава 10 об'єкти цивільних прав
- •§ 1. Поняття та види об'єктів цивільних прав
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно
- •Глава 10
- •§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних прав
- •Глава 10
- •§ 4. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 11
- •§ 1. Поняття юридичних фактів
- •Глава 11
- •§ 2. Класифікація юридичних фактів
- •Глава 11
- •Глава 12 угоди (правочини)1
- •§ 1. Поняття та види угод (правочинів)
- •§ 2. Умови чинності угод (правочинів)
- •§ 3. Недійсні угоди (правочини)
- •§ 4. Види недійсних угод (правочинів)
- •§ 5. Умови і строки в угодах (правочинах)
- •Глава 13 строки (терміни). Позовна давність
- •§ 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві
- •§ 2. Види цивільно-правових строків (термінів)
- •Глава 13
- •§ 3. Позовна давність
- •Глава 14 представництво і довіреність
- •§ 1. Представництво
- •Глава 14
- •Глава 14
- •Глава 14
- •§ 2. Представництво за довіреністю
- •Глава 15 здійснення та захист цивільних прав
- •§ 1. Здійснення суб'єктивних прав
- •Глава 15
- •§ 2. Виконання цивільних обов'язків
- •§ 3. Забезпечення виконання обов'язків
- •§ 4. Захист суб'єктивних прав
- •Глава 16
- •§ 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими
- •§ 2. Особисті немайнові права фізичної особи та їх види
- •§ 3. Особисті немайновІ права, що забезпечують природне існування фізичної особи
- •Глава 16
- •§ 4. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
- •Глава 17 захист особистих немайнових прав
- •§ 1. Поняття здійснення та захисту особистих немайнових прав
- •§ 2. Захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи
- •Глава 17
- •Глава 18 загальна характеристика права власності
- •§ 1. Поняття власності та права власності
- •§ 2. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні
- •Глава 18
- •Глава 19
- •§ 1. Передумови реформування відносин власності та створення нового інституту права власності
- •§ 2. Формування інституту права власності в період ринкових реформ в Україні
- •§ 3. Зміст права власності
- •§ 4. Способи набуття і припинення права власності
- •312 Глава 19
- •§ 5. Встановлення моменту виникнення права власності
- •Глава 20
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
- •342 Глава 20
- •§ 3. Здійснення громадянами права приватної власності
- •Глава 21 право власності юридичних осіб
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Право власності кооперативів
- •§ 3. Право власності господарських товариств
- •§ 4. Право власності господарських об'єднань
- •§ 5. Власність об'єднань громадян
- •Глава 22 право державної та комунальної власності
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Підстави виникнення права державної та комунальної власності
- •§ 3. Цивільно-правовий статус і правовий режим майна державних та комунальних підприємств і установ
- •Глава 23 право спільної власності
- •§ 1. Поняття права спільної власності
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •§ 3. Особливості деяких різновидів права спільної власності
- •Глава 24 право спільної власності подружжя
- •§ 1, Розвиток законодавства про право власності подружжя
- •§ 2. Законний правовий режим майна подружжя
- •452 Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •§ 3. Правовий режим майна подружжя за шлюбним контрактом (договірний правовий режим майна подружжя)
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 24
- •Глава 25 речові права на чуже майно
- •§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •Глава 25
- •§ 2. Право володіння чужим майном
- •Глава 25
- •Глава 25
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •Глава 25
- •5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіций)
- •Глава 26 захист права власності
- •§ 1. Поняття цивільно-правового захисту
- •Глава 26
- •§ 2. Основні цивільно-правові засоби захисту права власності
- •Глава 26
- •Глава 26
- •§ 3. Віндикаційний позов
- •§ 4. Негаторний позов
- •§ 5. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту)
- •§ 6. Позов про визнання права власності
- •§ 7. Загальна характеристика Інших засобів захисту права власності
- •Глава 27
- •§ 1. Поняття творчої діяльності та Інтелектуальної власності
- •526 Глава 27
- •§ 2. Спільне в цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •§ 3. Відмінності у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •Глава 28
- •§ 1. Поняття та джерела авторського права
- •52 Глава 28
- •§ 2. Об'єкти авторського права
- •§ 3. Суб'єкти авторських відносин
- •§ 4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі
- •§ 5. Поняття суміжних прав
- •§ 6. Захист авторського права і суміжних прав
- •50 Глава 28
- •Глава 29 право промислової власності
- •§ 1. Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
- •566 Глава 29
- •§ 2. Право на раціоналізаторську пропозицію
- •§ 3. Право на селекційні досягнення
- •§ 1. Право на комерційне найменування1
- •§ 2. Право на торговельну марку
- •§ 3. Право на зазначення походження товару, географічне зазначення
- •Глава 31
- •§ 1. Поняття та склад зобов'язання
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 3. Система цивільних зобов'язань
- •Глава 32 цивільно-правовий договір
- •§ 1. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві
- •§ 2. Свобода договору в цивільному праві
- •§ 3. Система цивільно-правових договорів
- •§ 4. Зміст і тлумачення договору
- •Глава 32
- •§ 5. Укладення, зміна та розірвання договору
- •§ 6. Загальна характеристика особливостей концесійних
- •Глава 33 виконання зобов'язань
- •§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань
- •§ 2. Суб'єкти виконання зобов'язання
- •1Й4 ттк урср
- •§ 3. Місце, строк та спосіб виконання зобов'язання
- •§ 4. Особливості виконання часткового та солідарного зобов'язання
- •Глава 34 способи забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 34
- •§ 3. Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф", "пеня"
- •§ 4. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань
- •676 Глава 34
- •682 Глава 34
- •86 Глава 34
- •Глава 35 відповідальність за порушення зобов'язань
- •§ 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Види цивільно-правової відповідальності
- •698 Глава 35
- •§ 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності
- •Глава 36 припинення зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи припинення зобов'язань
- •Цивільне право україни Підручник
Глава 24 право спільної власності подружжя
§ 1, Розвиток законодавства про право власності подружжя
Нині в шлюбно-сімейному законодавстві України продовжують зберігатися норми про право спільної власності подружжя, сформовані ще в радянський період. При цьому значну їх частину закріплено в новому цивільному та сімейному законодавстві.
Звичайно, що на сучасному законодавстві про майнові відносини між подружжям не могли не позначитися досвід та досягнення світової юриспруденції Загальновідома роль римського приватного права у становленні правових систев/ усіх країн світу. Однак, заради справедливості слід зазначити, що право Стародавнього Риму і Стародавньої Греції надавало перевагу регулюванню особистих а не майнових відносин між подружжям, зокрема утриманню чоловіком дружини, укладенню угод дарування1. Тому можна констатувати, що правове врегулю вання майнових відносин між подружжям, порівняно з іншими інститутами, від булося з певним запізненням.
Як відомо, Україна протягом багатьох століть була залежною і економічно, політично від Росії. Відповідно і правова система України була багато в чому під порядкована правовій системі Росії, яка мала свою певну історію. Нормативш врегулювання майнових відносин подружжя набуло юридичної визначеності ли ше у XVIII ст., а до цього дружина була повністю підвладна чоловіку і не малі особистої і майнової самостійності. І лише у Зводі законів Російської імперії буї закріплений принцип роздільності майна подружжя (т. 10, ч. 1, ст. 109). Прида не дружини, майно, придбане нею за угодами на своє ім'я, в порядку спадкуван ня визнавалося її роздільною власністю. Водночас спільно створене в періо; шлюбу подружжям майно за умов надання відповідних доказів могло бути і: спільною власністю2.
Після Жовтневої революції 1917 р. активізувалися нормотворчі процесі У сфері шлюбно-сімейних відносин. При цьому шлюбно-сімейне законодавстві в Україні формувалося за зразками російського законодавства з певниі
Харитонов Е. О История частного (гражданського) права Европьі. — Одесса, 1998. — С. 8Ї 241.
2
Докладніше див.: Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изданиі 1907 г.) — М.: Фирма "СПАРК", 1995. — С. 434.
412 Глава 24
проміжком у часі. Так, як і в Російській Федерації, так і в УРСР 20 лютого 1919 р. було прийнято декрети "Про громадянські шлюби", "Про розлучення"1. В Російській Федерації в 1918 р. прийнято Кодекс про акти громадянського стану, про шлюбно-сімейне та опікунське право (скорочено — Сімейний кодекс)2, у липні 1919 р. в Україні також був прийнятий Сімейно-шлюбний кодекс УРСР3 який фактично не набрав чинності у зв'язку з воєнними подіями на території України.
Незважаючи на те, що перший Сімейний кодекс УРСР багато в чому редакційно і змістовно відтворював усі принципові положення російського Сімейного кодексу, він мав велике юридичне значення для становлення правової системи в Україні. Важливо зазначити, що в ст. 85 Сімейного кодексу УРСР 1919 р. закріплювався принцип роздільності дошлюбного майна та майна, нажитого подружжям у період шлюбу. Прийняття принципу роздільності у майнових відносинах подружжя, за задумом законодавців, мало на меті, очевидно, забезпечити реалізацію принципу рівноправності чоловіка і жінки у їх майнових відносинах шлюбного періоду.
Після завершення на території РРФСР І УРСР громадянської війни постала проблема оновлення існуючих та створення нових законодавчих актів у різних сферах суспільних відносин. Відповідно в РРФСР почалися роботи щодо заміни Сімейного кодексу 1918 р. Оскільки в УРСР Сімейний кодекс, як уже зазначалося, не був введений в дію, виникла необхідність розробки нового Сімейного кодексу. Робота над ним почалася ще в 1923 р.4 При цьому було розроблено кілька варіантів проектів Сімейного кодексу. Народний комісаріат юстиції України спочатку в 1924 р. затвердив Основні положення проектованого Сімейного кодексу. Після відповідного обговорення кількох варіантів проекту на другій сесії ВУЦВК був прийнятий за основу проект, запропонований Наркомюстом УРСР і опублікований в Основних положеннях.
Одним з найбільш дискусійних виявилося питання про обов'язковість реєстрації шлюбу, адже в Основних положеннях закладався принцип факультативності шлюбу (тобто визнавалася юридична сила як за зареєстрованими в органах ЗАГСу шлюбами, так і за "фактичними шлюбами", основаними на спільному сімейному проживанні), що змінювало положення декрету РНК УРСР "Про громадянський шлюб" від 20 лютого 1919р., за яким лише зареєстрований шлюб міг породжувати відповідні особисті і майнові права та обов'язки подружжя. Таке саме положення було закріплене в Сімейному кодексі РРФСР, у ст. 52 якого містилася така норма: "Только граждаиский (светский) брак, зарегистрированньїй в отделе записей актов гражданского состояния, порождает права и обязанности супругов".
Як свідчать літературні джерела про хід обговорення проекту другого Сімейного кодексу УРСР та другого Сімейного кодексу РРФСР, принцип легалізації фактичного шлюбу підтримувався переважно за соціально-політичними аргумен-
1 СУ УССР. — 1919. —№ 12. — Ст. 144.
2 СУ РСФСР. — 1918. — № 76—77. — Ст. 818.
Известия Киевского Совета рабочих депутатов. — 1919 — Июль.
4 Див.: Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. — К.: •Ізд-во КГУ, 1960. — С. 20—21.
Право спільної власності подружжя 413
тами, а не юридичними. Так, його прихильники вважали, що легалізація фактичного шлюбу краще захищатиме інтереси тих жінок, які з тих чи інших причин вимушено не реєструють шлюб, перешкоджатиме можливим зловживанням з боку їх фактичних чоловіків, а обов'язковість реєстрації є лише залишком буржуазного суспільства1. На думку ж прихильників обов'язковості реєстрації шлюбу необов'язковість її призводитиме до хаосу в сімейних стосунках, до зайвих спорів2.
Так чи інакше, в РРФСР і УРСР у сімейних кодексах законодавчо були закріплені різні підходи до вирішення зазначеної проблеми. Відповідно в Кодексі законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР 1926 р. визнавалася юридична сила за фактичними шлюбами, а в Кодексі законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 31 травня 1926 р. закріплювався принцип обов'язковості реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу. Оцінюючи такі два різні підходи до вирішення цієї проблеми з позицій сьогодення, на наш погляд, можна констатувати, що український законодавець зайняв більш виважену юридично та далекоглядну позицію, яка знайшла своє повне закріплення у радянському шлюбно-сімейному законодавстві (відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р.) та у законодавстві сучасного періоду в незалежній Україні. Таку ситуацію щодо закріплення норми про обов'язковість реєстрації шлюбу дослідники пояснювали, зокрема, іншою, ніж у Росії, системою поглядів на шлюб, зумовленою меншою революційною активністю мас та більш суворим ставленням населення до вільних шлюбів4. З цим поясненням не можна не погодитись. Дійсно, такий соціальний фактор міг впливати на формування законодавчої позиції, адже в Україні були менш поширені і популярні погляди ідеологів теорій "вільної любові", шлюбу як атрибуту буржуазного суспільства, відмирання шлюбу в соціалістичному суспільстві тощо (А. Бебель, О. Колонтай, К. Цеткін та ін.)5. Однак правозастосовна практика в Україні згодом пішла російським шляхом, тобто шляхом визнання юридичної сили за фактичними шлюбами, вона продовжувалася до прийняття 8 липня 1944 р. вищезгаданого Указу Президії Верховної Ради СРСР, яким юридична сила визнавалася лише за зареєстрованими шлюбами.
Від визнання чи невизнання за фактичним шлюбом юридичної сили залежало вирішення питання про правовий режим майна між таким подружжям. Особливої гостроти воно набуло у зв'язку з прийняттям у 1926 р. другого Сімейного кодексу УРСР, який, на відміну від попереднього законодавства, проголошував принцип спільності майна, нажитого подружжям у період шлюбу. Так, у ст. 125
Див.: Матеріали обговорення проекту Сімейного кодексу в Харківському відділенні Українського юридичного товариства // Вести советской юстиции. — 1924. — № 14. — С. 437.
Рейхель М. Законодательньїй итоги 2-й сессии ВУ.: ИК XI созьіва // Вестник советской юстиции. — 1925. —№ 21. — С. 315; Сливицкий В. И. Кодекс законов УССР о семье, опеке, браке и об актах гражданского состояния / / Вестник советской юстиции. — 1925. —№ 22. — С. 872. 3 СУ УССР. — 1926. — № 67—69. — Ст. 440.
Див.: Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. — К. Изд-во КГУ, 1960. — С. 3—29.
Див., зокрема: Колонтай А. Семья н коммунистическое государство. — М., 1918. — С. 9, Цеткин К. Воспоминания о Ленине. — М., 1955. — С. З—50.
414 Глава 24
Сімейного кодексу було записано: "Майно, нажите подружжям спільною працею в період шлюбу, вважається належним обом членам подружжя на засадах спільної власності (статті 61—65 ЦК УРСР) у рівних частках. Інше ж майно складає окрему власність кожного з них". Таким чином, наведеною нормою проголошувалися: а) принцип спільності майна, створеного спільною працею подружжя в період шлюбу; 6) принцип рівності часток у спільному майні; в) принцип роздільності дошлюбного майна та майна, не нажитого подружжям спільною працею (отриманого, зокрема, в дар, у порядку спадкування).
Важливо зазначити, що аналогічна норма ст. 10 Сімейного кодексу РРФСР мала свої істотні відмінності, оскільки в ній встановлювалося також, що розмір належної кожному з подружжя частки у разі спору визначає суд. Отже, Сімейний кодекс 1926 р. не встановлював презумпції рівності майнових часток подружжя, що фактично наближало правовий режим їх майна до правового режиму, встановленого цивільним законодавством для звичайних суб'єктів цивільних правовідносин. Якщо ж говорити про переваги вирішення даної проблеми, то все-таки краще вона була вирішена у Сімейному кодексі УРСР, адже саме така позиція в подальшому була відображена в Основах Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, затверджених 26 червня 1968 р.1, більш детальний аналіз яких буде дано далі.
У Сімейному кодексі УРСР 1926 р. містилася ще одна стаття щодо майнових відносин між подружжям у сфері їх договірних повноважень. Так, у ст. 127 говорилося, що "дружини можуть укладати між собою всі дозволені законом майнові правочини, проте їх угоди, спрямовані до зменшення майнових прав одного з дружин або дітей, недійсні і необов'язкові ні для третіх осіб, ні для самого подружжя". Аналогічна норма була у ст. 13 Сімейного кодексу РРФСР 1926 р. Однак є усі підстави стверджувати, що Сімейний кодекс УРСР 1926 р., на відміну від Сімейного кодексу УРСР 1919 р., який дослідники оцінювали лише як вдалу технічну переробку російського Сімейного кодексу 1918 р.2, містив чимало самостійних оригінальних законодавчих рішень, які згодом вплинули на формування загальносоюзного шлюбно-сімейного законодавства. До того ж не завжди в юридичній науці зверталася увага на те, що другий Сімейний кодекс УРСР був прийнятий 31 травня 1926 р., а другий Сімейний кодекс РРФСР — 19 листопада 1926 р., тобто майже на 6 місяців пізніше. Ця формальна підстава свідчить також про наявність у досліджуваний період в Україні досить солідної самостійної юридичної бази для нормотворчості у сфері шлюбно-сімейного законодавства.
Подальше становлення шлюбно-сімейного законодавства пов'язане з прийняттям 27 червня 1936 р. постанови ЦВК і РНК СРСР "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширення мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за неплатіж аліментів і про деякі
1 Відомості Верховної Ради СРСР. — 1968.— № 276. — Ст. 241.
Гордон М. В. Из истории советского семейного права Украинской ССР // Ученьїе записки Харьковского юридического института. — 1958. — Т. 11. — Вьіп. 2. — С. 79—80;Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. — 1960. — К.: Изд-во КГУ, С 14—15.
Право спільної власності подружжя
зміни в законодавстві про розлучення"1. Назва цієї постанови розкриває зміст передбачених у ній заходів, якими держава ставила за мету змінити радянську сім'ю, підвищити рівень матеріальної допомоги, розширити мережу дитячих закладів, підвищити відповідальність подружжя при розлученнях, вихованні дітей тощо. Однак у постанові не містилося прямих норм щодо регулювання майновим відносин між подружжям.
Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. та Конституції УРСР 1937 р. найважливішою подією у сфері регулювання сімейних відносин став Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства та дитинства, про встановлення почесного звання "Мати-героїня" І заснування ордена "Материнська слава" та медалі "Медаль материнства" від 8 липня 1944 р.2 Однією з істотних новел щого Указу стало визнання юридичної сили лише за шлюбами, зареєстрованими в органах ЗАГСу. Однак цьому правилу була надана зворотна юридична сила, а особи, які перебували у фактичних шлюбних відносинах до прийняття цього Указу, мали право оформити свої відносини, зареєструвавши шлюб із зазначенням терміну фактичного спільного проживання. Водночас, в Указі містилася норма про те, що в тих випадках, коли фактичні шлюбні відносини, які існували до видання Указу, не можуть бути зареєстровані внаслідок смерті чи внаслідок зникнення безвісти на фронті однієї з осіб, що перебували в таких відносинах, друга сторона має право звернутися з заявою про визнання її дружиною померлого чи зниклого безвісти на підставі раніше чинного законодавства. Однак Пленум Верховного Суду СРСР у своїй постанові від 7 травня 1954 р. дещо розширив тлумачення Указу від 8 липня 1944 р., передбачивши, що в тих випадках, коли фактичні шлюбні відносини, які виникли до Указу, продовжувалися до моменту смерті одного з подружжя І об'єктивні обставини (тривала хвороба та інші обставини, що перешкоджали реєстрації шлюбу) не давали можливості подружжю зареєструвати шлюб в органах ЗАГСу після 8 липня 1944 р., суд зобов'язаний був прийняти заяву пережилої дружини і встановити факт наявності шлюбу3. Відповідно, до майнових відносин такого подружжя повинен був застосовуватися принцип спільності набутого в період фактичного шлюбу майна. В інших випадках, тобто за загальним правилом, на майнові відносини осіб, що взяли фактичний шлюб після Указу від 8 липня 1944 р., норми шлюбно-сімейного законодавства про спільну сумісну власність не поширювалися, але до таких відносин застосовувалися відповідні норми про спільну часткову власність, передбачені цивільним законодавством (статті 61— 65 ІДК УРСР 1922 р.). Даний принцип регулювання майнових відносин між фактичним подружжям з певними особливостями продовжує діяти і нині.
Радикальне реформування правового регулювання сімейних відносин радянського періоду відбулося наприкінці 70-х років, коли 27 червня 1968 р. були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, а згодом — кодекси про шлюб та сім'ю союзних республік. В УРСР Ко-
1 Ведомости Верховного Совета СССР. — 1944. — № 37; 1944. — № 45. Ведомости Верховного Совета ССР. — 1944. — № 37; 1944. — № 45.
Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. — К.: Изд-вс , 1960. — С. 42—60.
416 Глава 24
декс про шлюб та сім'ю прийнятий Верховною Радою УРСР 20 червня 1969 р. і введений в дію з 1 січня 1970 р.1
Безумовно, шлюбно-сімейне законодавство СРСР і союзних республік кінця 60-х років, порівняно з післяреволюційним сімейним законодавством, поповнилося кількісно новими нормами, а також з правової точки зору стало Істотно досконалішим і прогресивнішим.
В Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю регулюванню майнових відносин була присвячена ст. 12 "Майно подружжя", а в КпШС УРСР таких статей налічується вже 10, а саме: ст. 22 "Спільна сумісна власність подружжя", ст. 23 "Укладення подружжям угод щодо спільного майна", ст. 24 "Роздільне майно подружжя", ст. 25 "Виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, що їм належало", ст. 26 "Речі професійних занять подружжя", ст. 27 "Право подружжя укладати між собою дозволені законом угоди", ст. 28 "Розмір часток кожного з подружжя при поділі спільного майна", ст. 29 "Права подружжя — членів колгоспного двору", ст. 31 "Звернення стягнення на майно подружжя". Зазначимо, що в Кодексі про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 р. правам подружжя на майно було присвячено лише дві статті (статті 125 і 127).
Для нового шлюбно-сімейного законодавства найбільш визначальними стали такі принципові положення: а) роздільність дошлюбного майна; б) спільність майна, нажитого подружжям у період шлюбу, за винятками, передбаченими законом; в) виникнення права спільної сумісної власності лише між подружжям, які зареєстрували шлюб в органах ЗАГСу.
Юридична техніка побудови норм про спільне та роздільне майно подружжя виявилася досить високою, що обумовило їх життєздатність і в сучасних ринкових умовах. За період з моменту прийняття в 1969 р. КпШС УРСР у статті, що регулювали майнові відносини подружжя, було внесено всього кілька змін. Так, Указом Президії Верховної Ради України № 660-12 від 28 червня 1991 р. ст. 28 КпШС "Розмір часток кожного з подружжя при поділі спільного майна" була доповнена ч.2 про те, що "суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них". До внесення цих змін майно, нажите подружжям за час такого проживання вважалося їх спільною власністю, яка підлягала поділу.
Законом України від 23 червня 1992 р. КпШС України був доповнений ст. 27і "Право подружжя на укладення шлюбного контракту" та доповнено ст. 31 "Звернення стягнення на майно подружжя" частиною 4 про те, що "правила статей 22, 24, 25, 26 застосовуються у тому разі, якщо шлюбним контрактом не встановлено інші положення".
Нарешті, з кодексу на підставі Закону від 23 червня 1992 р. була виключена ст. ЗО "Права подружжя — членів колгоспного двору". Виключення цієї статті 5уло зумовлено тим, що після прийняття Закону України "Про власність"2, припинила своє існування така організаційна форма сімейно-трудового об'єднання громадян — членів колгоспу, як колгоспний двір.
1 Відомості Верховної Ради УРСР. — 1969. — № 26. — Ст. 204; 1970. — № 2. — Ст. 16.
2 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — Ст. 249.
Право спільної власності подружжя 417
Аналіз наведених змін до КпШС України дає підстави вважати, що по-перше, вони не були спричинені невдалою конструкцією правових норм; по-друге, їх не можна віднести до категорії істотних; в-третіх, норми, що зазнавали змін, продовжують досить ефективно забезпечувати регулювання майнових відносин між подружжям.
Висловлена оцінка стану врегулювання майнових відносин не означає, що воно не потребує вдосконалення. Навпаки, здійснювані в Україні соціально-економічні реформи спричинили до корінних змін у структурі об'єктів права власності, що набуваються подружжям. Сімейний бюджет став поповнюватися не лише доходами у вигляді зарплати від праці у суспільному виробництві. Подружжя набуло можливості одержувати доходи від акцій, підприємницької діяльності тощо. Досить часто чоловік І дружина стають засновниками приватного підприємства, господарських товариств. Всі ці обставини мають бути враховані в новому шлюбно-сімейному законодавстві, формування якого нині відбувається на принципово нових засадах.
Так, передбачалося прийняти нове сімейне законодавство у структурі нового ЦК України у вигляді книги 6 "Сімейне право", яка 5 червня 1997 р. пройшла у Верховній Раді України перше читання. Книга шоста складалася з трьох розділів: "Шлюб", "Сім'я та родина", "Опіка та піклування", 185 статей (статті 1270—1455)1. Не торкаючись проблеми доцільності введення до ЦК України, адже це проблема самостійного дослідження, дозволимо лише зауважити, що принципи правового регулювання майнових відносин між подружжям у сучасних умовах не є антагоністичними принципами правового регулювання цивільних правовідносин. Більше того, навіть у радянський період допускалася можливість субсидіарного застосування цивільно-правових норм до майнових відносин між подружжям2. За умови ж розміщення норм шлюбно-сімейного права в новому ЦК України могла б підвищитися ефективність взаємодії норм цивільного та сімейного права. Власне приклад такої взаємодії вже існує. Так, у Законі України "Про власність" у ст. 17 записано, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності і здійснення цього права регулюється цим законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Однак хід законодавчого процесу засвідчив тенденцію до прийняття сімейного законодавства у формі самостійного Сімейного кодексу, який був прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 р. Безумовно, правове регулювання відносин власності подружжя за СК України та проектом ЦК має розбіжності, які проте не можна визнати антагоністичними. Водночас в них передбачаються законний і договірний правовий режим майна, закріплюються принцип роздільності дошлюбного майна подружжя та спільності майна, придбаного в період шлюбу, якщо інше не застережено шлюбним контрактом, визначаються права подружжя щодо майна, використовуваного у підприємницькій діяльності.
Прийняття нового Сімейного кодексу України, безперечно, є знаменною віхою у розвитку сімейного права. СК України водночас істотно вплине на форму-
1 Українське право. — К., 1999. — № 1. — С. 439—508.
Див.: Р. А. Дзьіба. Равноправие супругов — основной принцип советского семейного права. — К., 1972. — С. 44.
418 Глава 24
вання правового режиму майнових відносин подружжя. Новому СК притаманні такі основні риси правового режиму майна подружжя:
Правовому регулюванню відносин власності подружжя присвячено главу 7"Право особистої приватної власності дружини та чоловіка" (статті 57—59), главу 8 "Право спільної сумісної власності подружжя" (статті 60—74), главу Ю"Шлюбний договір" (статті 92—103). Тобто в зазначених трьох главах вміщеновсього ЗО статей (у КпШС України 1969 р. таких статей 10).
Як і в КпШС, у новому СК передбачено законний і договірний правові режими.
У новому СК при дії законного правового режиму збережено принципспільності майна, набутого подружжям у період шлюбу та принцип роздільностідошлюбного майна.
У новому СК, порівняно з КпШС, значно розширено свободу укладенняшлюбного договору та його умов, що може призводити до ліквідації режимуспільності майна подружжя та відповідного зниження гарантій захисту їх майнових прав.
Якщо КпШС передбачає дію сімейно-правового режиму спільності лишещодо подружжя, яке перебуває в зареєстрованому в органах РАГСу шлюбі, тоновий СК впроваджує поширення дії такого режиму і на майнові відносини осіб,які перебувають у фактичному шлюбі, що є поверненням до стану, який існувавдо прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р., яким було скасовано визнання юридичної сили за фактичними шлюбами в частині майнових відносин осіб, що перебували у такому шлюбі. Це правило СК України(ст. 74) є кроком назад, а тому не може бути визнано прогресивним. На нашудумку, на майнові відносини фактичного подружжя мають поширюватися нормицивільного законодавства про спільну власність.