Глава 5

оговору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник — у відноси-: Із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник — у від-инах із договору позики. Отже, у відносних цивільно-правових відносинах рони наперед відомі.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характе-і поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покла-о обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише ма повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єк-ного права (у разі невиконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право пок-.ане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності ов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відно-и. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи едитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, асивних правовідносинах змістом суб'єктивного обов'язку є пасивна поведін- І зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного пра-повноваженої сторони.

Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мо-и, повноцінне суб'єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимо-право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, ивну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і са-тійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, зрські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу чес-

"ІДНОСТІ ТОЩО.

Речові та зобов'язальні відносини. Вони різняться об'єктом правовідно-. Об'єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини :ності. У зобов'язальних відносинах об'єктом є дії.

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об'-)м є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових від-янах об'єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство та ін.

Глава 6 громадяни як суб'єкти цивільного права

§ 1. Правоздатність громадян

Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступають у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у цивільних правовідносинах під певним Ім'ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) — під псевдонімом (вигаданим ім'ям) або анонімно (без імені). Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб'єктністю, елементами якої є цивільна правоздатність та цивільна дієздатність.

Разом з тим слід звернути увагу на те, що за новим ЦК України (ст. 2) учасником цивільних відносин визнаються фізичні особи. Зміст поняття "фізичної особи" розкривається у ст. 24 цього Кодексу, за якою людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Таким чином, у новому ЦК України підкреслюється, що громадянство як правовий зв'язок між фізичною особою І державою у цивільних відносинах не має визначального характеру і всі фізичні особи незалежно від громадянства аргіогі можуть брати участь у цивільних відносинах. Згадаємо також про те, що згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 9 ЦК УРСР (ст. 25 нового ЦК) — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України, а за ст. 25 нового ЦК — за всіма фізичними особами. Вона виникає в момент народження громадянина (ст. 25 нового ЦК передбачається встановити, що у випадках, встановлених законом, охороняються права зачатої, але ще не народженої дитини) і припиняється його смертю. Таким чином, правоздатність — це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я.

У юридичній літературі радянських часів домінувала думка про те, що, хоч правоздатність і виникає з моменту народження, вона набуваеться не від природи, а внаслідок закону, тобто є суспільною властивістю, певною юридичною можливістю. Все більше сучасних українських учених схиляються до думки, яка панує в західній цивілістиці, про те, що правоздатність — це природна властивість кожної людини.

Але не можна не звернути увагу на той факт, що Історії відомі часи, коли великі групи людей за законами, що діяли на той час, були повністю або майже

38 Глава 6

товнїстю позбавлені правоздатності (наприклад, раби за рабовласницького іаду).

Правоздатність не можна змішувати із суб'єктивними правами, якими воло-іє громадянин. Правоздатність — основа для правоволодіння. За кожним грома-;янином закон визнає здатність мати безліч майнових та особистих немайнових рав, але конкретний громадянин, як правило, має лише частину цих прав. Спів-ідношення між правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом таке, як між іожливїстю і дійсністю. Можливість перетворюється на дійсність за певних мов, так і правоздатність перетворюється на суб'єктивне право через юридич-ий факт. Наприклад, кожен громадянин може мати майно на праві приватної ласності, але для виникнення у конкретного громадянина права власності на евну річ потрібні певні умови (створення речі, придбання речі шляхом цивіль-о-правових угод тощо). Таким чином, набуття конкретних суб'єктивних прав значає реалізацію правоздатності.

Зміст правоздатності громадянина визначено в ст. 10 ЦК УРСР. При цьому

іід зазначити, що зміст правоздатності — це якісна, а не кількісна категорія,

жільки зміст цивільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не

їх сукупності. У зазначеній статті наведено приблизний перелік майнових та

обистих немайнових прав, які можуть мати громадяни: громадяни відповідно

і закону можуть мати майно в приватній власності, право користування жили-

і приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповідати майно, обира-

рід занять та місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і

істецтва, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а та-

ж інші майнові та особисті немайнові права. Тобто в ЦК УРСР передбачено

жливість набуття й інших немайнових та майнових прав.

Дещо інший підхід, який полягає у відмові від встановленого ЦК УРСР кон-

етного переліку цивільних прав, що є змістом правоздатності фізичних осіб,

редбачений ст. 26 нового ЦК. Згідно з цією статтею фізична особа має усі осо-

сті немайнові права, встановлені Конституцією України, цим Кодексом, а та-

к усі майнові права, що встановлені цим Кодексом та іншими законами. Крім

'о, фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Консти-

п'єю, цим Кодексом, іншими законами, якщо вони не суперечать закону та мо-

іьним засадам суспільства.

У чинному ЦК, який визначає зміст правоздатності громадян, йдеться лише ) права, але не згадується про обов'язки. Це не означає, що в зміст правоздатні громадян входить лише можливість набуття прав, оскільки, як вказується г. 9 ЦК УРСР, правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'яз-Слід згадати, що у ст. 26 нового ЦК прямо визначено, що фізична особа здат-мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Рівність правоздатності громадян. Для характеристики цивільної право-гності принципове значення має закріплена чинним законодавством рівність в громадян. Саме тому і правоздатність громадян закріплюється як рівна для і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового ювища, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до гії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. У п.1 ст. гового ЦК закріплюється, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати ци-нІ права та обов'язки.

Громадяни як суб'єкти цивільного права

Відхилення від принципу рівної правоздатності не можна вбачати в тому, ц. деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не зда ні) мати окремі права та обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад малолітній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право запов дати майно або бути членом кооперативу. У таких випадках йдеться про немоя ливість мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на усіх громадя (наприклад, на усіх неповнолітніх), і, таким чином, принцип рівності правоздаї ності не порушується, не має винятків. Зазначимо, що це знайшло своє відобра ження у п. З ст. 25 нового ЦК, за якою у випадках, встановлених законом, здат ність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватись з досягненнян фізичною особою відповідного віку.

Невідчужуваність правоздатності та неможливість її обмеження. Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно де закону громадянин не має права відмовитися від правоздатності або обмежити її. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Частина 2 ст. 12 ЦК УРСР встановлює, що угода, спрямована на обмеження правоздатності, є недійсною. Громадянин має право, за умови додержання встановлених законом вимог, розпоряджатися суб'єктивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю.

У ст. 27 нового ЦК визначено, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Крім того, цією ж статтею встановлюється, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.

Проте слід зазначити, що допускається обмеження правоздатності "у випадках і в порядку, передбачених законом" (ч. 1 ст. 12 ЦК УРСР). За чинним законодавством обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права — обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.

Примусове обмеження правоздатності не можна змішувати з позбавленням громадянина деяких суб'єктивних прав. Так, конфіскація майна за вироком суду означає позбавлення громадянина права власності на певні речі та цінності, але не пов'язана з обмеженням правоздатності.

Виникнення та припинення правоздатності. Згідно з законом цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється смертю громадянина. Проте наведене чітке формулювання закону викликає деякі запитання.

Перш за все слід з'ясувати, чи виникають з народженням людини всі елементи змісту правоздатності, передбачені законом, чи лише деякі елементи.

Як було зазначено, принцип рівності правоздатності не означає повного збігу" обсягу у всіх без винятку громадян. Зокрема, з народженням людина здатнаволодіти не всіма цивільними правами та обов'язками. Отже, по-перше, сам фактнародження не означає, що у новонародженого виникла цивільна правоздатністьУ повному обсязі, деякі ЇЇ елементи виникають лише з досягненням певного віку(право вступу до кооперативу тощо). По-друге, вимагають тлумачення слова "вмомент народження", оскільки встановлення такого моменту може мати практичне значення (при вирішенні питання ппп ™-

) Глава 6

ідження дитини визначається відповідно до даних медичної науки. З точки зору ава не має значення, чи була дитина життєздатною: важливо, щоб вона нароїлася живою та не раніше 6 місяців вагітності.

Правоздатність громадянина припиняється його смертю (ст. 9 ЦК УРСР). До-і людина жива — вона є правоздатною незалежно від стану здоров'я. Факт іерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення рвання громадянина як суб'єкта права.