Глава 24

ьності тощо. У таких випадках може йтися лише про можливі морально-аслідки щодо того з подружжя, який припустився порушення моральних мейного співжиття. Тому з Порядку укладання шлюбного контракту, за-еного постановою Кабінету Міністрів України, необхідно вилучити поло-про можливість включення до шлюбного контракту умов щодо немайно-бистих і моральних обов'язків.

іірковану позицію з цього питання зайняла І. В. Жилінкова, яка цілком ,ливо зазначила, що законодавство України предметом шлюбного контр-редбачає лише майнові права та обов'язки подружжя, оскільки особисті а обов'язки встановлені законом і невіддільні від їх носія. Однак автор з их причин не звернула увагу на суперечливі положення Порядку укла-ллюбного контракту¹. Не дає підстав для розширеного тлумачення пред-іюбного договору і новий СК України, за яким шлюбним договором мають іатися лише "майнові відносини між подружжям, визначаються їхні май-ава і обов'язки" і не можуть регулюватися "особисті відносини подруж-ікож особисті відносини між ними та дітьми" (ст. 93). Такий підхід зако-

до визначення предмета правового регулювання шлюбним договором ає його призначенню та позиції переважної частини юристів-науковців. цнозначному тлумаченню можуть піддаватися зміст майнових відносин ружжям та межі визначення у шлюбному контракті (договорі) майнових обов'язків. Зміст ст. 27' КпШС України дає підстави стверджувати, що ному контракті можуть визначатися взаємні права та обов'язки подруж-з дошлюбного майна подружжя і його використання, щодо належності та тання майна, набутого в період шлюбу, порядку поділу майна у разі при-і шлюбу, а також щодо аліментів. Такий підхід закладається і в новому аїни. ііджуючи цю проблему, І. В. Жилінкова класифікує усі домовленості по-

у шлюбному контракті на чотири категорії: 1) угоди подружжя щодо го режиму їх майна (про зміну режиму спільного майна на режим роз- і навпаки; щодо визначення часток у спільному майні; щодо визначення го режиму плодів І доходів від спільного і роздільного майна і т. п.);

щодо порядку користування спільним і роздільним майном; 3) угоди шо-п,ку управління майном і укладення щодо нього угод; 4) угоди зобов'я-) характеру (про порядок несення витрат з утримання спільного і роз-

майна; щодо взаємного утримання подружжя, виплати додаткових *а лікування і т. д.)².

инципі наведений перелік відносин, що може бути предметом шлюбного гу, відповідає чинному сімейному законодавству, а тому в цілому заслу-і підтримку, хоч і з певними застереженнями. Автор не висловила свого ія до проблеми меж договірного врегулювання майнових відносин між кям, яка обов'язково постає, коли необхідно визначити обсяг можливих іь умов шлюбного контракту від встановленого законом правового режи-ових відносин. І тут необхідно прямо і неоднозначно зазначити, що чин-

Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. — Харьков: Ксилон, 2000-амо. — С. 248.

Позво спільної власності подружжя ___ 477

не сімейне законодавство не позбавлене істотних внутрішніх суперечностей та невідповідності окремим конституційним принципам.

В юридичній літературі вже зверталася на це певна увага, хоч і не було запропоновано практичного виходу із скрутної правової ситуації. Так, зазначалося, що в ст. 27' закладена завідома внутрішня суперечність, оскільки, з одного боку, майбутньому подружжю дозволяється на власний розсуд визначати майнові права та обов'язки, а з іншого — не допустити погіршення становища будь-кого з подружжя, порівняно з законом¹. При цьому, продовжуючи аналізувати дане питання в контексті змісту зразка шлюбного контракту, в якому подружжю надається право встановлювати розміри часток майна, яке буде набуте ним у період шлюбу (чоловікові — 2/3, дружині — 1/3), автор доходить висновку, що тим самим було враховано зміст ч. 4 ст. 31, за якою правила статей 22, 24, 25, 26 КпШС України застосовуються, якщо шлюбним контрактом не було встановлено інше, і проігноровано вимоги ст. 27^! КпШС України, за якою умови шлюбного контракту не повинні погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України. Між тим, якраз у цьому і полягає суть проблеми визначення меж умов шлюбного контракту. На наш погляд, формально будь-який відступ у шлюбному контракті від принципу рівності часток у набутому в період шлюбу шляхом встановлення одному з подружжя меншої частки, ніж 50 відсотків, у принципі призведе в майбутньому, так чи інакше, до погіршення його майнового становища, чого не допускає ст. 27 ^і КпШС України. Крім того, згода одного з подружжя на одержання в період шлюбу меншої частини майна або повна відмова від неї з юридичної точки зору означає відмову особи від набуття нею суб'єктивних цивільних прав, що, як уже зазначалося, суперечить основоположним принципам конституційного і сімейного права. Право на власність є елементом конституційного статусу людини і воно не може відчужуватися, обмежуватися, відбиратися тощо². Цілком очевидно, що відмова особи від своїх конституційних прав не може вважатися дійсною, на відміну від уже існуючого у неї суб'єктивного права. Відповідно до п. 2 ст. 97 нового СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Таким чином, новий СК України надає подружжю можливість скасовувати сімейно-правовий режим спільності майна, встановлювати в ньому нерівні частки тощо.

І. В. Жилінкова усі правові режими майна членів сім'ї запропонувала класифікувати за суб'єктним складом на: а) правовий режим майна подружжя; б)пра-вовий режим майна батьків і дітей; в) правовий режим майна членів селянського (фермерського) господарства; г) правовий режим майна членів сім'ї, які об'єдналися для спільної праці.³. Наведена класифікація досить вдало відображає різноманітність майнових відносин між особами, пов'язаними між собою родинними зв'язками, шлюбом, іншими сімейними стосунками, незважаючи на наявність можливостей для її розширення, наприклад, правовим режимом фактичного по-

Сімейне право України. — К.: Вентурі, 1997. — С. 70—71.

Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В, Ф. ПогорІлка — К • Наукова Думка, 1999. — С. 199—229.

³ Жилинкова И. В Указ, соч — С. 147.