Глава 10

ізь регулюється нормами адміністративного права, що і є основним матерїа-і для дослідження .

За вченням Ґ. Кнаппа, вплив держави на грошовий обіг зводиться до того, що жава визначає гроші як платіжний засіб та встановлює ступінь їх платіжної и у певних рахункових одиницях. Як знаряддя обігу гроші виступають пред-ом платежу у правовідносинах кредиторів з боржниками. Аналізуючи теорію Г. Кнаппа, професор Л. Лунц зазначав, що вона мала чне коло противників. Основне заперечення "державної теорії грошей" фор-юється так: ті предмети, які держава визнає платіжним засобом і якими вона тично розплачується, можуть бути прийняті цивільним обігом як знаряддя у, але це, крім якості самого предмета, у кінцевому підсумку залежить від то-(іактичного впливу, яким користується державна влада у сфері цивільного у. Отже, питання про можливість для держави створювати знаряддя обігу ішується у площині фактичній, а не правовій. Г. Кнапп починає свою книгу зами: "гроші — створення правопорядку"; але його "державна теорія гро-" кінець-кінцем виходить за межі права: не законом, а діями адміністратив-) органу визначається, за Г. Кнаппом, характер грошового обігу країни. Учення Г. Кнаппа про сутність грошової одиниці значно поглибило розуміння дичної природи грошей: у межах певної грошової системи грошова одиниця іачає ОеНип£ — платіжну силу, а не \Уегї — цінність грошових знаків. У :воїй якості, а також як одиниця обчислення відстрочених платежів вона по-ілена не тільки фізичних, а й ціннісних властивостей, і піддається визначен-гільки юридико-історично, шляхом встановлення зв'язку з попередньою гро-ою одиницею. Це, однак, не виключає того, що з грошовою одиницею у ний даний момент можуть бути пов'язані відомі ціннісні уявлення, тому що лова одиниця втілюється в обмінюваних на товари грошових знаках, що ть, отже, купівельну силу².

Догматична розробка проблеми грошей за Г. Кнаппом зводиться до того, що,

ерше, держава впливає на грошовий обіг за допомогою спеціально створених

юміко-правових заходів, і, по-друге, гроші не є еквівалентом товару, оскільки

по собі не мають цінності, а визнаються "ордером"³ на отримання товару,

0 відіграють роль платіжного засобу у цивільному обігу.

Трофесор Л. Лунц звертає увагу на те, що А. Нусбаум конструює поняття іей, загальне для права та економіки, але його вчення має юридичний харак-тому що він розглядає гроші як один з видів речей, обумовлених родовими ками. На відміну від інших замінних речей, грошові знаки, на думку А. Нус-іа, відрізняються однією особливістю: при передачі і прийнятті їх береться іаги лише відношення грошового знака до визначеної ідеальної одиниці, вна-ж чого матеріальний і цінносний субстрат грошового знака не є моментом, іизначає поняття грошей. Логічно ідеальна одиниця, що характеризується им найменуванням, є приматом щодо грошового знака, але вона уособлю-

Іив.: Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 35. Іив.: Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 38.

¹ даному контексті під поняттям "ордер" слід розуміти документ не примусового характеру, а, який дає право на отримання благ у невизначеній кількості І від будь яких осіб. — прим,а.

Об'єкти цивільних прав 159

ється в цьому останньому так, що кожен грошовий знак виражає визначене числове відношення до неї'.

У своїй теорії А. Нусбаум виходив з основної функції грошей як платіжного засобу, при цьому намагався підкреслити матеріальний характер грошей — родових речей, які уособлюють ціннісні характеристики, такі важливі у цивільному обігу. На думку А. Нусбаума, визначена сума грошових одиниць становить зміст зобов'язань, що мають своїм предметом грошові знаки. Та обставина, що цивільний обіг розрізняє грошові знаки не за їх фізичними властивостями, а щодо певної грошової одиниці, має важливе значення і для сучасних платежів.

В основі вчення "металістів" лежить формула — грошова одиниця є еквівалентом певної кількості золота або срібла. Грошовий знак прирівнювався до речі, що має цінність. Ця теорія у Великій Британії наприкінці XVIII ст. була втілена у певну форму організації грошово-валютних відносин під назвою "золотий стандарт". У 1816 р. "золотий стандарт" був законодавчо закріплений. Невдовзі систему золотого стандарту було запроваджено в Німеччині, Франції, Швейцарії, США, Росії та інших країнах.

Перевагою золотого стандарту було те, що країни золотого стандарту повинні були забезпечувати стабільне співвідношення між наявними запасами золота та кількістю грошей, що перебували в обігу, а також вільну міграцію золота, що забезпечувало покриття пасивного сальдо платіжних балансів і стабільність валютних відносин. Крім того, забезпечувалася повна конвертованість національних валют, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також стабільність світових цін².

З виникненям світової кризи 1929—1933 рр. система золотого стандарту припиняє своє існування. Щоб запобігти кризовим процесам, уряди країн застосовують адміністративні заходи, спрямовані на встановлення штучних валютних курсів, які не були забезпечені та не відповідали своєму реальному значенню.

У XIX ст. поширилася "курсова" теорія професора Берлінського університету Ф. К. фон Савіньї. Як зазначає професор Л. Лунц, поняття про гроші Ф. Савіньї пов'язує з поняттям про майно як цивільно-правову владу чи панування особи над частинами зовнішнього світу: Ресцпіат лаЬепз паЬеї отпет гет, циат уиіі ЬаЬеге — Гроші — знаряддя виміру цінності, але вони самі в собі становлять ту цінність, що вимірюють. Ця властивість грошей основана на загальнбму визнанні їхньої цінності. Гроші створюються діяльністю уряду тільки коли і настільки вони визнаються такими суспільною думкою. Іншими словами, суспільна думка вирішує питання не тільки про те, що є гроші, а й про те, якою мірою той чи інший предмет має властивість стати грошима³. Судження Ф. Савіньї щодо предмета грошових зобов'язань зводиться до того, що ставлення суспільної думки до грошей формує їх курсову ціну. Курсова ціна стає певною підставою для визначення предмета грошового боргу. Таким чином, принципи загальної довіри та тлумачення волі учасників грошового обігу формують відповідні суспільні відносини.

Див. Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 40.

Ющенко В. А., Міщенко В. І. Валютне регулювання: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. — С 16.

³ Лив.: Лунц Л. А. Указ. соч. — С. 42.