Глава 24

ріод ринкових реформ в Україні сформувалася розгалужена система підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм. Так, ю до ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні"¹ в Україні мо-ги: приватне підприємство, основане на власності фізичної особи; колек-цприємство, основане на власності трудового колективу підприємства; ське товариство; підприємство, основане на власності об'єднання грома-унальне підприємство; державне підприємство. В контексті даного дос-і науковий інтерес являють ті суб'єкти підприємництва, засновниками ;ами) яких можуть бути фізичні особи, у тому числі і подружжя (приват-іемства, господарські товариства).

досить складні майнові правовідносини виникають у селянському (фер-

лу) господарстві, яке після державної реєстрації набуває статусу юрн-

соби. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське)

їство" членами такого господарства можуть бути подружжя, їх батьки,

досягли 16-річного віку, та інші родичі, що об'єдналися для роботи в

ісподарстві². Таке широке коло членів господарства звичайно зумовлює

іітність майнових відносин. У власності членів господарства може бути

іітне майно споживчого і виробничого призначення для ведення фермер-

зсподарства і заняття підсобними промислами, яке належить їм на праві

сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 16).

ило також знайшло своє підтвердження у новому ЗК України, в якому

:ться, що у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки

іермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними

Тобто угодою між членами фермерського господарства може бути пе-

яо режим спільної часткової власності щодо всього набутого господар-

якщо члени господарства є подружжям, то між ними може виникати та-

льна сумісна власність на підставі сімейного законодавства. Тому при

нні майнових спорів між членами господарства, як уже зазначалося в лі-

і³, суд має керуватися як нормами цивільного, так і сімейного законодав-

заїни. На жаль, чинне законодавство України взагалі не містить норм, які

рієнтовно визначали правові засади поділу (виділу) спільного майна чле-

лерського господарства. Тому в юридичній літературі досить довільно ви-

ь порядок поділу спільного майна, визначення частки у ньому кожного

кподарства.

риклад, Т. П. Проценко без посилання на законодавство доходить вис-цо частка у спільному майні фермерського господарства є у таких випад-орення з одного господарства двох і більше (поділ); виходу особи зі скла-подарства без утворення нового (виділ). При цьому при поділі рства і виділенні майна необхідно керуватися принципом рівності, але іастки в майні визначається члену господарства з урахуванням його учас-юренні спільного майна. Водночас виділення частки в майні при виході господарства має здійснюватися так, щоб не позбавити господарство не-го для його діяльності майна, а у разі неможливості виділити в натурі

жи України. — К., 1996. — Т. 1. — С. 310—331. ни України. — К., 1996. — Т. 2. — С. 486—501.

Право спільної власності подружжя 465

частку майна слід присуджувати грошову компенсацію¹. Викладені судження багато в чому є вірними, але вони не мають достатньої нормативно-правової основи. Водночас не можна погодитись з автором у тій частині його суджень, де він вважає, що розмір частки в майні фермерського господарства має визначатися з урахуванням участі у створенні спільного майна. Такий підхід певною мірою суперечить сутності права спільної сумісної власності, в якій кожний з її учасників має рівне право на майно, незалежно від ступеню участі співвласників у створенні цього майна. Інша справа, що суд залежно від конкретних обставин повинен мати право зменшити частку того члена господарства, який не брав участі у створенні спільного майна без поважних причин. На практиці може постати питання про права подружжя на майно фермерського господарства. Багато чого тут залежить від його суб'єктного складу. Так, якщо обоє подружжя є членами фермерського господарства, то кожний з них звичайно має рівне право на його майно, яке, на наш погляд, необхідно ділити за правилами цивільного законодавства. Може бути й інша ситуація, коли єдиним членом господарства, наприклад, є чоловік, а дружина працює на виробництві і не є членом господарства. Думається, за таких обставин у разі поділу майна подружжя майно фермерського господарства може бути включено до переліку такого, що підлягає поділові. Проте у будь-якому разі майнові відносини членів фермерського господарства мають бути детальніше відображені в Законі України "Про селянське (фермерське) господарство", адже зміст його нині може дати підстави для висновку, що майно фермерського господарства є спільною власністю тих осіб, які є його членами, а відтак складається враження, що таке майно не входить до спільної сумісної власності подружжя.

При цьому обов'язково має бути законодавчо визначено порядок поділу майна у зв'язку зі створенням нового фермерського господарства та порядок поділу майна чи вірніше виділу майна господарства без створення іншого господарства. В першому випадку поділові може підлягати все рухоме й нерухоме майно, у тому числі може постати проблема можливості поділу земельної ділянки. Однак у ст. б Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділові не підлягають. За наявності такої норми, очевидно, при поділі майна може бути встановлено судом лише порядок спільного використання земельної ділянки. Між тим, у юридичній літературі стала утверджуватися думка про допустимість поділу тих земельних ділянок, які були придбані членами господарства у власність за рахунок спільних коштів².

У другому випадку, тобто при виділенні майна, суд повинен виносити таке рішення, щоб залишити господарству усе те майно, яке необхідне для збереження його функціонування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські товариства"³ до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою

Проценко Т. П. Правовий режим майна селянських (фермерських) господарств України — К

2000. — С. 28 2

Вовк О. Права громадян на землю в сільській місцевості (проблемні питання) // Право України. — 1997. — № 6. — С. 48; Жилинкова И. В. Указ. соч. — С. 162.

³ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 49. — Ст. 682.