Тема 5. Сутність, мета і завдання державної регіональної політики

5.1. Сутність державної регіональної політики.

5.2.Об'єкти і суб'єкти регіональної політики.

5.3.Основні цілі державної економічної політики.

5.4.Завдання державної регіональної економічної політики.

5.1. Сутність державної регіональної економічної політики

Державна регіональна економічна політика (ДРЕП) ґрунтується на пріоритетному розвитку національно-державної, етнічно-територіальної, регіональної самоврядності та самодостатності інтересів регіону. Здійснення цієї політики має забезпечити єдність державних, регіональних та місцевих інтересів. ДРЕП спрямовується на комплексний розвиток регіонів з урахуванням національних, політичних, соціальних факторів. Регіональна економічна політика охоплює систему взаємовідносин між державою і регіонами з одного боку та регіонами - з другого. Розвиток і економічне зростання регіонів зміцнюватиме економіку держави. ДРЕП має формуватись таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівноправні умови функціонування регіональних виробничих комплексів. Основні принципи ДРЕП:

- конституційність і законність, на основі яких реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, законодавчих актів президента та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності як органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування;

- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної та бюджетної системи;

- наближення надання послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування безпосередньо до споживачів;

- диференційоване надання державної підтримки економічним регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, передбачених законодавчими актами;

- стимулювання співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів, спрямованих на економічний розвиток регіонів.

Принцип субординації: вищі суспільні одиниці повинні розв'язувати лише ті проблеми, які непідвладні для вирішення нижчим структурним підрозділам.

Децентралізація: розподіл повноважень, ресурсів, бюджетних коштів на користь менш розвинутих регіонів, посилення їх самостійності. Ці два принципи сприяють активізації місцевої ініціативи.

Принцип партнерства: співробітництво між суб'єктами господарювання з метою досягнення єдиної кінцевої цілі (міжрегіональне, транскордонне співробітництво).

Принцип програмування означає необхідність розробки стратегії розвитку регіону з урахуванням довгострокових цілей. Програмування передбачає чіткий порядок дій, джерела і порядок фінансування, виконавців, можливі негативні наслідки здійснюваних заходів - цілеспрямоване виконання проектів - від визначення мети до її повного досягнення, а також координація дій у просторі й часі.

Принципи концентрації та адиціоналізму взаємодоповнюючі і забезпечують розвиток місцевих ініціатив, пошук додаткових джерел фінансування програм регіонального економічного розвитку → зниження навантаження на національний бюджет, залучення місцевих ресурсів для здійснення регіональних проектів економічного і соціального розвитку регіонів.

Класична теорія регіональної політики спирається на принципи, обґрунтовані Дж. Кейсом ще у 30-х роках минулого століття. Сформульована ним концепція регіонального розвитку одержала назву «захисної», оскільки вона передбачає активне втручання держави в регіональний розвиток з метою зменшення диспропорцій у рівні розвитку окремих територій. Для цього використовуються економічні засоби впливу - фінансові трансферти, прямі інвестиції, зміни в системі оподаткування, окремі пільги тощо. У центрі уваги такої політики, як правило, економіка депресивних територій, що характеризується загостренням проблем безробіття, різким зниженням рівня життя населення.

Американський економіст А. Фрідман запропонував модель регіонального розвитку, яка ґрунтується на ідеї неокласичної теорії економічного розвитку: втручання держави у сферу господарювання мінімальне, а головне завдання регіональної політики полягає не в подоланні регіональних диспропорцій, а в підвищенні ефективності регіонального господарського комплексу. Найбільш гострі проблеми депресивних територій повинні вирішуватися не пріоритетно, а в міру нагромадження необхідних коштів внаслідок підвищення ефективності функціонування комплексів інших територій. Світова практика підтверджує цей тезис і доводить, що зростання відсталих територій не повинне відбуватись за рахунок механічного перерозподілу доходу, створеного у розвинутих регіонах.