2.3.3. Об’єкти і напрями проектування землекористування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Землевпорядне проектування здійснює розроблення ефективних способів і доцільних форм використання землі та простору. Воно відрізняється масштабом на різних просторових базових поверхнях та відповідає їхньому гомогенному характеру. Базовим об’єктом зе- млевпорядного проектування є форми використання землі в їх сус- пільному контексті, причому головними напрямами використання землі і простору є:

території адміністративно-територіальних утворень;

землі сільськогосподарського призначення;

землі лісового та водного фондів;

землі природно-заповідного та природоохоронного призначення;

землі житлової та іншої забудови;

землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного при- значення;

землі промисловості, транспорту, оборони та іншого призна- чення.

Обґрунтування виділення земель під об’єкти для цих напрямів використання становить мету проектування, що передбачає поєд- нання як головних форм землекористування, так і їх деталізування. Динамічним базовим об’єктом проектування землекористування та одночасно суб’єктом у цьому просторі (земля/ландшафт) є людина з

їїповедінкою та потребами, а також її діяльністю.

Можна виокремити різні форми землекористування, які при його проектуванні передбачає збереження загальносуспільних благ.

По- перше, використання землі можна контролювати, вплива- ти законами на землевласників так, щоб певною мірою обмежити виснажливе використання ними своєї землі. Наприклад, у Великій Британії законодавство у сфері планування села і міста обмежує перехід земель сільськогосподарського використання у міське вико- ристання, в інших країнах застосовують декрети зонування для то- го, щоб контролювати тип та інтенсивність землекористування в певному районі.

По- друге, можна контролювати використання землі, якщо во- на віддана не тільки в суспільну власність. Наприклад, більшість територій національних парків у розвиненому світі контролюється через власників. Важливим інструментом контролю за використан- ням земель є їх зонування та встановлення обмежень і обтяжень у землекористуванні.

По- третє, застосування не тільки прямого контролю, а й роз- роблення різноманітних фіскальних інструментів, зокрема грантів і субсидій для сприяння вирощуванню певних сільськогосподарських культур, чи застосування ґрунтозахисних технологій.

Безпечне та здорове, а отже, приємне та привабливе довкілля, як міське, так і сільське, потребує від процесу проектування землеко- ристування зберегти існуючі цінності. Ті, кому суспільство довірило відповідальність за громадське землекористування, мають складне завдання — знайти відповідний баланс між чинниками, які часто конфліктують між собою. Це завдання особливо ускладнюється че- рез різні форми власності на землю і відмінності в юрисдикції.

Наприклад, у США термін планування землекористування зму- шує людей думати про використання політичних сил місцевим уря- дом, щоб контролювати розвиток приватної власності з одночасним збереженням певних, як приватних, так і громадських цінностей. Там, як правило, тільки служба планування землекористування може проігнорувати реальну історію інших типів землекористуван- ня і залучити державні та федеральні урядові рівні.

Концепцію системи проектування землекористування Нідерландів (так зване фізичне планування) можна описати як процес, спрямований на просторовий розвиток шляхом, який най- привабливіший для суспільства в цілому. Це означає дещо більше, ніж тільки введення законів і регулювань для фізичного плануван- ня. У минулому фізичне планування в Нідерландах використову- валося для визначення того, яку територію потрібно розбити на зо- ни для забудови та міського розвитку. Нині воно розвинулося в бік формування інформації для управління фізичною (просторовою) структурою і якістю оточення людини як у міських, так і в сільських територіях. Сутність політики уряду у сфері фізичного планування полягає у свідомому управлінні просторовим розвитком уздовж пев- них магістралей. Це зумовлює певні процеси у самому суспільстві. За фізичне планування відповідає особливий урядовий сектор управління, який розглядає всі просторові аспекти і наслідки управління уряду в цілому. Мета законодавства щодо фізичного планування полягає у забезпеченні послідовності політики уряду і тієї діяльності, що пов’язана з просторовими аспектами міського і сільського розвитку землекористування.

Датська концепція проектування землекористування —

це забезпечення бездоганного функціонування задіяних державних секторів (сільське господарство, житлова забудова, збереження при- роди, забезпечення енергією) і знаходження зв’язку між фізичними аспектами і наслідками прийнятих рішень у різних секторах госпо- дарства.

Проектування землекористування впливає на всі сектори полі- тики, воно спрямоване на особливі аспекти багатьох політичних се- кторів, які разом формують завдання уряду. Ці особливі аспекти охоплюють просторові прагнення і впливи різних політичних рі- шень уряду. Термін «сектор», що використовується тут, розуміють як

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

галузь діяльності уряду, яка переважно збігається з одним міністер- ством або відділом міністерства. Такими галузями є сільське госпо- дарство, житлова забудова, збереження природи і ландшафту, рек- реація, забезпечення енергією, оборона, транспорт і шляхи сполу- чення тощо. Мета сектору політики — забезпечити бездоганну мож- ливість проведення такої діяльності. Термін «аспект» належить до окремого аспекту (тобто фізичне планування, соціоекономічний або соціокультурний аспект) діяльності. Мета окремого аспекту політи- ки — інтегрувати всі види діяльності уряду в простий і доступний підхід. Датське проектування землекористування ґрунтується на поняттях «сектор планування» і «аспект планування».

Сектор планування — це детальне програмування звичайної га- лузі урядової агенції, що переважно збігається з відділом уряду або урядовою агенцією, тоді як аспект планування зосереджує увагу, як правило, на одному аспекті різної секторальної діяльності. З огляду на це, проектування землекористування має координуючу силу з інтегрованим урядовим плануванням або інтегрованим просторо- вим впорядкуванням. Просторове впорядкування містить три най- важливіших аспекти урядової діяльності: фізичне, економічне і со- ціокультурне планування.

Система землекористування охоплює такі підсистеми: міське зе- млекористування, сільське землекористування, шляхи сполучення, громадські вигоди, навколишнє природне середовище, ландшафт і містобудування.

Основна мета проектування розвитку сільських територій,

згідно з притаманними їм функціями в межах політики уряду, пе- редбачає розроблення плану дій для управління цими взаємоза- лежними функціями у вигляді, який максимізує соціальний потен- ціал районів, на які вплинула політика.

Земельна політика полягає у детальному опрацюванні таких підцілей:

1)підтримка або поліпшення конкуруючих позицій сільського господарства;

2)усунення або зменшення регіонального дефіциту в прибутках від сільського господарства;

3)поліпшення умов праці в сільському господарстві;

4)зонування земель за придатністю та доцільним використан- ням і вибір ділянок землекористування, непридатних для сільсько- го господарства;

5)поліпшення якості земель і довкілля;

6)ефективний та безпечний доступ до сільських територій відпо- відно до тих функцій, які ці території здійснюють;

7)поліпшення контролю за якістю вод у сільських районах;

8)поліпшення якості навколишнього природного середовища для проживання в селах;

9)планування сільських територій таким чином, щоб сприяти водночас політиці урбанізації;

10)сприяння реалізації політики розширення рекреації;

11)сприяння охороні та розвитку природних територій, які ма- ють культурне та історичне значення, і створення відповідних умов для їхнього ефективного менеджменту;

12)сприяння розвитку існуючих лісистих територій, створення нових лісів і умов, відповідних для ефективного управління такими територіями;

13)поліпшення інфраструктур і вигод для розвитку сільських територій.

Ці причини реалізовуються в індивідуальних проектах землеуст- рою згідно з функціями, зазначеними земельною політикою для проектування землекористування.

Мета землевпорядного проектування землекористування на ре- гіональному рівні — досягти балансу між економікою, суспільством

ідовкіллям, хоча більшість дій з регіонального планування нині спрямовано на економічне зростання, а не на сталий розвиток.

Роль регіонального і міського проектування землекористування можна визначити як професійно-активний механізм, завдання яко- го полягає в реалізації переходу від теорії сталого розвитку у прак- тику, що передбачає:

розроблення регіональних планів сталого розвитку, які стануть основою міжнародних угод;

розроблення нових соціокультурних парадигм для того, щоб був демократичний вибір;

врахування взаємодій між економічними, соціальними, еколо- гічними і культурними вимірами нових парадигм, застосування принципів «колективної свідомості» в однорідному екологічному ре- гіоні;

зменшення виробничого тиску та «авторитарної держави» як імпульсу для зростання;

повернення економіки і суспільства до природно необхідних обмежень, виходячи з екологічно орієнтованих процесів;

збереження ресурсів за допомогою стратегій повторного вико- ристання і переробки;

наголошення на незалежному розвитку людини.

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування

79