2.2. Планування землекористування в зарубіжних країнах

2.2.1.Політика Європейського Союзу щодо просторового розвитку

Під терміном «просторовий розвиток» (spatial development) (зем- леустрій в Україні) розуміють процес, результатом якого є геогра- фічне вираження економічних, соціальних, культурних та еколо- гічних впливів політики. Водночас, це — наукова дисципліна, ад- міністративна техніка та політика, яка осягає міждисциплінарний, всеохоплюючий підхід у напрямку досягнення збалансованого роз- витку і фізичної організації простору.

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Англійський термін «Regional planning» німецькою переклада-

ють як «Regional planning» чи «Raumorning» (тобто регіональне пла-

нування чи просторовий порядок залежно від значення). Водночас термін «Raumorning» часто перекладають англійською як «spatial planning» (просторове планування). Французький термін «amengement du territoire» і німецький «Raumorning» не є семантично ек-

вівалентними відповідниками, проте вони можуть бути відображені за допомогою англійських «spatialplanning» чи «regionalplanning».

Коли йдеться про просторові питання в загальноєвропейському контексті, то у багатьох випадках термін «development» є більш вживаним, ніж «planning».

Європейський просторовий розвиток (European Spatial Development) розуміють як аспект просторового розвитку, що пере- ступає межі національних вимірів. У багатьох наукових публікаці- ях, що стосуються проблем територіальної організації Європи, полі- тики, науковці, планувальники розглядають питання співробітниц- тва в просторовому розвитку. Основними аргументами на його ко- ристь є:

європейська інтеграція;

економічна глобалізація;

просторові зв’язки;

екологічні проблеми;

фінансування державного сектора;

ефективність системи планування.

Розширення забудови та розвиток промисловості часто стають ви- значальною умовою стану якості довкілля. Зі зменшенням природ- них ресурсів та деградацією довкілля екологічні питання стають де- далі важливішими для просторового розвитку. У країнах Європейсь- кого Союзу (ЄС) головними вважають такі екологічні проблеми:

1)нагромадження відходів;

2)кліматичні зміни;

3)втрата біорізноманіття;

4)закиснення ґрунтів та забруднення їх пестицидами;

5)деградація лісів;

6)виснаження і забруднення водних ресурсів.

Більшість демографічних процесів і тенденцій урбанізації потре- бують європейського співробітництва в просторовому розвитку. Це, зокрема, процеси міграції, які зумовлюють істотні зміни у регіонах, розвитку і також потребують уваги планувальників, що займаються великими містами.

Європейський Союз не несе формальної відповідальності за пла- нування просторового розвитку. Міський та регіональний розвиток перебувають у межах компетенції місцевих та регіональних адміні-

страцій (за винятком держав, у яких відповідальність за регіональ- ний розвиток покладено на національні уряди). Такі країни, як Ав- стрія, Німеччина, Нідерланди, Франція мають сильні традиції у сфері просторового розвитку і добре усталені відповідні адміністра- тивні структури.

Необхідною передумовою винесення проблеми на вищий (євро- пейський) рівень є наявність доказу, що в майбутньому рішення не буде знайдено на національному чи нижчому адміністративному рівні. У цьому разі вишукуються можливості для прикордонного, транснаціонального чи пан’європейського (де воно придатне) спів- робітництва.

Розвиток Європейської політики просторового розвитку.

Європейська політика щодо просторового розвитку почала розвива- тися останні п’ятдесят років. Витоки її йдуть від Ради Європи, яка у 1949 р. задекларувала необхідність прикордонного співробітництва. Рада Європи інтенсифікувала свою діяльність, коли міністри, від- повідальні за просторовий розвиток, уперше зустрілись у 1970 р., а з 1989 р. — відповідні міністри проводять зустрічі на регулярній (проте неформальній) основі.

У1991 р. створено Комітет просторового розвитку (CSD — Committee of Spatial Development). Після конференції «Ріо-92» та у зв’язку з інтенсифікацією процесу Європейської інтеграції стало ха- рактерним поглиблення дискусій щодо необхідності зміцнення співробітництва у сфері сталого просторового розвитку Європи.

У1994 р. комісія ЄС опублікувала документ «Європа 2000+: спів- робітництво в європейському територіальному розвитку», який охо- плював три цілі:

1. Установлення соціальних та економічних зв’язків.

2. Установлення транс’європейських мереж (TENs — Trans European Nets) у транспорті, телекомунікаціях, енергетиці.

3. Охорона довкілля при міському та сільському територіальному плануванні землекористування.

Увересні 1994 р. у Лейпцигу Неформальна рада міністрів, від- повідальних за просторове планування, прийняла принципи Євро- пейської політики просторового розвитку (ESDP — European Spatial Development Policy):

просторове планування може зробити своїми рішеннями вне- сок у досягнення цілей економічних і соціальних зв’язків;

існуючі установи, відповідальні за політику спільноти (у цьому питанні), залишаються незмінними. Можливе внесення пропозиції

узапровадження політики спільноти, що має територіальний вплив, але без примушування відповідальних установ;

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Таблиця 2.2. Принципи Європейської політики просторового розвитку

6) підтримка пілотних проектів просторового планування у європейських регіонах.

Питання європейського просторового розвитку розглядали Євро- парламент, Економічний і соціальний комітет спільноти. Впродовж багатьох років при Європарламенті діяла комісія з регіональної по- літики і розвитку території.

У1994 р. Асамблея європейських регіонів провела своєрідне ан- кетування щодо можливого міжрегіонального співробітництва, вна- слідок чого у Страсбурзі було узагальнено пропозиції 135 регіонів із 21 країни.

Учервні 1997 р. у Нурдвіку за головування Данії у ЄС на не- формальній конференції міністрів ЄС, відповідальних за просторове планування, вперше запропоновано новий документ — Європейсь- ку перспективу просторового розвитку (European Spatial Development Perspective — ESDP). Це був «чорновий» варіант, який після обговорень, погоджень, пошуків консенсусу був офіційно поданий за головування Великої Британії в ЄС у червні 1998 р.

Досі просторове планування не було формальною сферою полі- тик Європейської спільноти і про нього не йшлося у Маастрихтській

угоді, підписаній країнами-учасницями в 1991 р. Незважаючи на це, останніми роками зроблено істотні кроки до його регулювання на європейському рівні.

Сучасна просторова політика ЄС. Особливої просторової по-

літики на європейському рівні не існує, проте багато політичних рішень на рівні ЄС мають важливий вплив на територіальний роз- виток Європи. Вплив цих політичних рішень визначають певними критеріями, зокрема ефективністю:

існуючих практик землекористування;

економічних структур регіону;

просторових структур (міських систем, інфраструктури);

надходжень і виробничої здатності;

регіональних заходів підтримки;

просторово-диференційованих заходів підтримки громадськості. Згідно з цими критеріями визначено такі політичні рішення, що

мають найбільший територіальний вплив:

1)політику структурних фондів;

2)спільну сільськогосподарську політику;

3)транспортну політику;

4)транс’європейські мережі;

5)екологічне законодавство ЄС.

Рішення щодо формування землекористування, наприклад сто- совно інфраструктури, мають вплив, який перекриває національні межі, тому транснаціональне співробітництво стає вкрай необхід- ним. Відчувається потреба більшого контролю над політичними рі- шеннями, що приймаються поза національними межами. Три фун- даментальні цілі стосовно просторового розвитку в Європі переслі- дує просторова політика:

економічні і соціальні зв’язки;

сталий розвиток;

збалансована конкурентність європейської території. Виходячи з передбачень довготривалих напрямів майбутнього

економічного, соціального і територіального розвитку, в найближчі роки ЄС перебуватиме під впливом таких чинників:

1)інтенсивнішого політичного співробітництва та наслідків по- етапної економічної інтеграції Європи;

2)зростаючої ролі місцевих і регіональних органів влади, як і їх традиційної ролі в просторовому розвитку;

3)розширення ЄС.

Ці зміни, з одного боку, створюють ризик дисбалансу в Європі, але частково й нові можливості для прогресу. Територія ЄС досить велика і різноманітна, тому пропонується інтегрована, міжсектора- льна стратегія її розвитку, що ґрунтується на розширенні зв’язків

Розділ 2. Теоретико-методологічні основи землевпорядного проектування