Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

одиницю площі, приріст чистого або валового доходу на одиницю площі, приріст відношення чистого доходу до валового на одиницю площі, приріст валової доданої вартості тощо.

Аналіз динаміки врожайності основних сільськогосподарських культур за 1986 – 2005 рр. свідчить про негативну тенденцію у ви- користанні орних земель, оскільки по всіх культурах урожайність знизилася за період 1996 – 2005 рр. до періоду 1986 – 1990 рр. май-

же на 30 % та до періоду 1991 – 1995 рр. — на 6 – 46 %.

Рівень використання земель у розрізі адміністративно-терито- ріальних утворень є досить різноманітним.

Водночас ефективність використання землі у великотоварних го- сподарствах порівняно з малими є вищою в 3 – 5 разів. Особливо це стосується господарств, у яких організація території землекористу- вання за роки земельної реформи не зазнавала різких змін, були стабільними сівозміни і виконувалися землеохоронні заходи.

В умовах ринкової економіки при зниженні ролі держави, виник- ненні конкуренції, масовому перерозподілі земельної власності пріоритети землеустрою різко змінилися. Постало завдання макси- мального задоволення економічних інтересів власників землі і зем- лекористувачів, нового і найефективнішого використання виробни- чого потенціалу господарств і закріплених за ними земель при до- триманні жорстких природоохоронних вимог, особливих режимів і умов використання земель. Виникла потреба врахування не тільки екологічних, а й насамперед економічних умов і чинників, що знач- но змінює методологію і методику землевпорядного проектування — центральної ланки всього землевпорядного процесу.

Отже, проект землеустрою стає єдиним і головним документом, який дає змогу правильно організовувати виробництво і територію, особливо сільськогосподарських підприємств, проводити перерозподіл земель у разі зміни прав на землю, раціонально і ефективно викори- стовувати і зберігати земельні ресурси, визначати напрями інвести- цій. При реформуванні сільськогосподарських підприємств, переході до різних форм власності, розвитку багатоукладного господарства, реорганізації і перебудові сільськогосподарського виробництва, кар- динальних змінах земельних відносин землеустрій на території реор- ганізованих господарств набуває нового характеру і змісту.

1.2.Сутність землевпорядного проектування як наукової дисципліни

Землевпорядне проектування — це наукова дисципліна, яка ви-

вчає методи проектування і закономірності функціонування землі як головного засобу виробництва в сільському та лісовому господар-

ствах, просторового базису і природного ресурсу для найповнішого, науково обґрунтованого, раціонального і ефективного використання земель.

Проектування територій адміністративно-територіальних утво- рень, землеволодінь і землекористувань — це формування їхніх меж і організація території новостворюваних утворень або землеволодінь і землекористувань чи вдосконалення (ліквідація недоліків) існуючих. Мета проектування — розробити документи і пропозиції до них, які необхідні для організації і виконання всіх робіт, пов’язаних зі ство- ренням нових або вдосконаленням існуючих адміністративно- територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

Як відомо, суспільне виробництво перебуває в стані постійного розвитку. Від змін історичних умов залежить зміст землеустрою, який є складовою виробництва. Залежно від того, як розвиваються продуктивні сили, змінюються знаряддя праці та способи суспіль- ного впливу на родючість ґрунтів, змінюється і устрій землі, яку використовують у процесі виробництва. В історичному розвитку кожен суспільний спосіб виробництва, створюючи властиву йому форму земельної власності, сам визначав відповідні цій формі вла- сності на землю зміст землеустрою, а отже, методи землевпоряд- ного проектування. Тому закони розвитку продуктивних сил і ви- робничих відносин визначають історичний розвиток землевпоряд- ного проектування. В зв’язку з цим його зміст і методи на кожному конкретному етапі історії суспільства можна зрозуміти тільки на основі пізнання закономірностей економічного розвитку суспільст- ва та функціонування землі в ньому. Тому, розглядаючи історію розвитку землевпорядної науки і місце в ній землевпорядного про- ектування, потрібно не просто спостерігати її тенденції, а направ- ляти його розвиток визначеним шляхом, який відповідає потребам суспільства.

З появою поняття «землеустрій», яке охоплювало не тільки ме- жування землевимірювання, а й взагалі всі роботи, пов’язані з на- веденням порядку на землі та організацією території, вчені, які ви- вчали цю сферу знань, зіткнулися з необхідністю точнішого визна- чення меж землеволодінь і земельних угідь та умов їх використання. Так з’явилися перші проекти землеустрою і методи їх складання.

У процесі дослідження історії землевпорядної науки крім різних теорій землеустрою виникло багато методів і методик, серед яких перше місце належало математичним методам. Еколого-матема- тичні методи (ЕММ) і моделювання в сучасному розумінні цих по- нять почали застосовувати в землевпорядному проектуванні з почат- ку 60-х років ХХ ст. Вони розвивалися паралельно з вдосконален- ням території і методів інженерно-економічних розрахунків і еко- номіко-математичних досліджень в аграрній економіці.

Розділ 1. Введення у дисципліну

13

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Другий етап впровадження ЕММ і моделювання в землевпоряд- ному проектуванні належить до 80-х років ХХ ст. Він пов’язаний з обґрунтуванням і створенням автоматизованих систем планових розрахунків (АСПР), систем автоматизованого проектування (САПР), автоматизованих робочих місць (АРМ) у землеустрої. Одно- часно з автоматизацією землевпорядного проектування розширю- ються види проектів, їх зміст і, отже, методи проектування.

На третьому етапі (90-ті роки ХХ ст.) відбулося майже повне тех- нічне переозброєння землевпорядних організацій країни, їх осна- щення сучасною вітчизняною технікою, що дало змогу поставити економіко-математичні дослідження в землевпорядному проекту- ванні на якісно новий рівень. Так, у 1970 р. автоматизувалися тіль- ки розрахунки з агроекологічного обґрунтування, кошторисно- фінансової і технічної частин проектів землеустрою. На другому етапі (80-ті роки ХХ ст.) автоматизувалася вже змістовна частина проектів землеустрою, яка ґрунтувалася на економіко-математич- них оптимізаційних або імітаційних моделях.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. з появою в землевпорядному вироб- ництві геоінформаційних і земельно-інформаційних систем, осно- вою яких є нове програмне забезпечення з великими можливостя- ми, під час розроблення проектів землеустрою почали застосовувати методи автоматизованого проектування. Ці методи ґрунтуються на цифрових моделях місцевості й оперуванні не тільки цифровими розрахунками, а й цифровими графічними даними. Отже, розроб- лення і впровадження автоматизованих технологій землевпорядно- го проектування дало змогу змінити та розширити його методи.

У зв’язку з необхідністю вдосконалення державного управління земельними ресурсами постало питання теоретичного і практичного відпрацювання і обґрунтування змісту і методів розроблення зага- льнодержавних і регіональних програм, схем землеустрою адмініст- ративно-територіальних утворень, проектів землеустрою територій і землеволодінь та землекористувань.

Організація території в процесі землевпорядного проектування (процес і результат) — це раціональне просторове поєднання функ- ціональних земельно-територіальних елементів (виробництва, роз- селення, природокористування), які об’єднуються структурами управління з метою створення і підтримання повноцінного середо- вища проживання людини та виробництва.

Об’єктами землевпорядного проектування організації території є просторові соціально-економічні та екологічна системи різних ієра- рхічних рівнів:

1.Країна в цілому (загальнодержавний рівень).

2.Автономна Республіка Крим, область або група районів (регіо- нальний рівень).

3. Міські та сільські поселення, сільські та селищні ради, земле- володіння та землекористування (місцевий рівень).

Оцінювання території з погляду програмних цілей розвитку сус- пільства та відповідних їм нормативів (соціальних, виробничих, мі- стобудівних, екологічних тощо) дало змогу виявити об’єктивні зако- номірності просторової взаємодії різних сфер життєдіяльності суспі- льства і здійснити у процесі землевпорядного проектування моде- лювання організації та впорядкування території. Таке моделюван- ня допомагає розкрити передумови і обмеження розвитку в часі й просторі різних типів землекористування і видів діяльності, встано- вити просторові відмінності цих умов, оптимальний режим розвитку окремих територій, обґрунтувати шляхи найефективнішого викори- стання земельних, інших природних і економічних ресурсів, охоро- ни і відновлення навколишнього природного середовища. Підви- щення ефективності використання земель потребує досягнення пов- ної відповідності між характером використання земельного просто- ру та його потенційними можливостями. При цьому зі збільшенням впливу інтенсивних чинників розвитку значущість такої відповід- ності зростає, оскільки необґрунтоване розміщення господарських об’єктів у протипоказаному для цього середовищі призводить до економічних, соціальних і екологічних втрат.

Отже, моделювання організації території в процесі землевпоряд- ного проектування дає змогу обґрунтувати всю сукупність конструк- тивних рішень землевпорядних проектів, визначити найраціональ- ніший розподіл земель між різними функціями, види та інтенсив- ність використання земель, взаєморозміщення виробничих і неви- робничих об’єктів, інженерно-транспортних комунікацій тощо. У результаті цього можна прогнозувати не тільки просторову органі- зацію, а й масштаби розвитку відповідної територіально-землегоспо- дарської системи.

Це моделювання забезпечує гармонійний зв’язок на конкретній території часто суперечливих інтересів людини, виробництва і при- роди. Соціальні, екологічні та економічні критерії є головними при моделюванні організації території будь-якого адміністративно- територіального утворення чи землеволодіння або землекористу- вання.

Результатом моделювання організації території на різних ієрар- хічних рівнях є функціональне зонування земель, проектування структури типів землекористування, головними елементами якої є точково-вузлові (землеволодіння і землекористування), лінійні (ін- женерне облаштування) та площинні (зони обмежень і обтяжень у використанні земель). Ці елементи поділяють на головні і другоряд- ні, природно-ландшафтні (ріки, узбережжя морів, родовища ко- рисних копалин, гори, ліси) та штучні (міста, міські агломерації,

Розділ 1. Введення у дисципліну

15

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

великі енергетичні й промислові об’єкти, магістральні лінії і вузли інженерно-транспортної інфраструктури). Найважливіше проектне значення мають інженерне облаштування та землеволодіння і зем- лекористування, які формують опорний каркас території і є голо- вними «полями» тяжіння майбутніх інвестицій. Це пов’язано зі зро- станням привабливості та капіталомісткості виробничих, соціаль- них і науково-інформаційних центрів, магістральної інфраструкту- ри, найзручніших для життя людей територій, для розміщення но- вих і вдосконалення існуючих видів діяльності, що підвищує інер- ційність структури типів землекористування, яка склалася. Кожен із елементів опорного каркаса (залежно від свого типу та ієрархіч- ного рівня) має свій радіус просторової дії на прилеглу територію.

Перспективну організацію території доцільно моделювати за кі- лька етапів: перший — виявлення існуючого стану організації ви- користання земель, її недоліків і проблем; другий — ретроспектив- ний аналіз формування організації використання і охорони земель, виявлення головних тенденцій такого формування, ступеня їх про- гресивності; третій — накопичення прогнозної інформації, потрібної для вдосконалення організації території (демографічний прогноз, тенденції виробничого розвитку, оцінювання соціальних, економіч- них і екологічних наслідків, принципи локалізації можливих об’єктів будівництва тощо); четвертий — оцінювання обмежень (природних і антропогенних); п’ятий — існуючий і прогнозний ста- ни організації території більшої територіальної системи, до якої вхо- дить та, що проектується; шостий — прогноз розвитку окремих елементів організації території; сьомий — узгодження результатів попередніх етапів і розроблення загальної концепції організації те- риторії адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

Отже, вирішення завдань землевпорядної організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і земле- користувань дає змогу сконструювати цільову модель розвитку від- повідної просторової системи, яка не прив’язана до конкретних ча- сових рубежів і є відносно стабільною основою землевпорядних ви- рішень.

Проектування територіальної організації зумовлює визначення послідовних етапів реалізації цієї моделі у часі і просторі. Кількість і тривалість цих етапів не стільки встановлюють директивно, скіль- ки обґрунтовують через виявлення критичних точок розвитку сис- теми, яку проектують, коли цей розвиток наштовхується на необхід- ність складного перетворення територіальної структури типів зем- лекористування з великими капітальними витратами.

Значущість моделювання організації території полягає в тому, що воно за умов непевності конкретних параметрів майбутнього

розвитку дає змогу забезпечити можливість кількох варіантів роз- витку, але в контрольних межах, заданих виявленими обмеження- ми.

На регіональному рівні головним завданням землевпорядної до- кументації в галузі організації використання і охорони земель є конструювання генералізованої моделі взаєморозміщення і просто- рових взаємозв’язків головних елементів територіальної системи землекористування (зон урбанізації, агровиробничої; об’єктів земле- устрою і ландшафтів загальнодержавного та регіонального значен- ня, які охороняються) і розроблення на цій основі комплексу рішень щодо розвитку регіону, району, території ради, які проектуються.

Важливим завданням загальної організації території на рівні району є розроблення деталізованої моделі його проектної структу- ри, яка складається з територій рад, зон і ділянок для раціонально- го взаєморозміщення (розвитку) відповідних для певної території типів землекористування: систем розселення та їх центрів; компле- ксів спеціалізованого сільськогосподарського виробництва; різнога- лузевих промислових комплексів і окремих великих підприємств; курортів і зон відпочинку; природних національних парків та інших об’єктів природно-заповідного фонду (державного, регіонального і місцевого значення); систем інженерно-транспортної інфраструкту- ри. Ці системи землекористування мають різні умови своєї локалі- зації, відповідні вимоги до їх просторової сумісності і відмінний вплив на навколишнє природне середовище.

Водночас слід ураховувати, що в сучасних умовах фінансування, розроблення і реалізація землевпорядних проектів змінилися. Тому проекти землеустрою стають інвестиційними, визначають найкращі шляхи нового підходу до економічного обґрунтування, розробляють критерії і показники цінності землі. Назріла потреба у підвищенні економічної та інвестиційної значущості землеустрою, його агроеко- логічної, ландшафтно-екологічної і природоохоронної ролі, а все це потребує відповідної фахової освіти спеціалістів-землевпорядників.

Одне з головних місць у системі спеціальних наукових дисцип- лін, які вивчають землеустрій, належить землевпорядному проек- туванню. У процесі вивчення її, на основі аналізу закономірностей функціонування землі в різних галузях економіки країни, принци- пів і методів територіальної організації території і виробництва, йо- го розміщення пізнають способи і методи складання, обґрунтування і здійснення проектів землеустрою та іншої землевпорядної доку- ментації.

Зважаючи на предмет, який розглядають у курсі «Землевпоряд- не проектування», викладено методологічні основи землевпорядно- го проектування, розкрито його методи, методику та технологію, розглянуто різновиди територіального землеустрою при плануван-

Розділ 1. Введення у дисципліну

17