Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

4.3.Методи типології території і класифікації придатності земель

Потреба в типології територій виникає при розв’язуванні бага- тьох завдань їх соціально-економічного розвитку. Наявність великої кількості територіальних одиниць різного таксономічного рівня зу- мовлює пошук типових і особливих ознак, подібностей і відміннос- тей груп територій. Виявлення територій одного таксономічного рангу, що характеризуються якісно особливими регіональними ознаками, є основою типологічного підходу до регіонального ви- вчення певних процесів соціально-економічного розвитку і приро- докористування.

Поняття «тип», «типологія», «типологізація» досить часто викори- стовують у науковій літературі. Під типологією розуміють метод наукового пізнання, що ґрунтується на поділі сукупності об’єктів на групи за певними характерними ознаками. Раніше типологією на- зивали як процес поділу сукупності об’єктів на групи, так і резуль- тат цього поділу. Термін «типологізація» означає сам процес поділу.

У землевпорядних дослідженнях метод типології дає змогу як складати впорядковані описи множин однорідних об’єктів, так і ви- вчати будь-які закономірності на основі аналізу таких множин. Ти- пологія території сприяє: обґрунтуванню політики регіонального розвитку, вдосконаленню регіонального ресурсокористування, більш чіткому обґрунтуванню перспективного соціально-економічного роз- витку кожного регіону, району, території.

Типологія часто здійснюється на основі побудови деяких ідеаль- них моделей. Вони можуть бути результатом певної абстракції, ви- ділення спільного для низки об’єктів і безпосередньо стосуються пев- них досліджуваних явищ. Побудувавши ідеальні моделі, можна ви-

явити реальні об’єкти, подібні до тієї чи іншої ідеальної моделі, спо- собом ідентифікації.

Типологію можна здійснювати і без конструювання ідеальних моделей. У цьому разі на основі глибокого аналізу певного явища потрібно виявляти подібність і відмінність, надійні способи іденти- фікації об’єктів.

Для проведення типології дедалі ширше застосовують формальні методи класифікації. За їх допомогою можна визначити, належить чи не належить земельна ділянка або її частина до того чи іншого класу, починаючи з простого віднесення її до класу відповідно до визначеного кількісного значення будь-якої ознаки і закінчуючи використанням складних методів розпізнавання образів за допомо- гою персональної комп’ютерної техніки.

Застосування формальних методів класифікації у типології вва- жають досить природним. Тому поряд з терміном «типологія» можна використовувати термін «класифікація», що означає поділ за допо- могою будь-якого формального методу початкової сукупності об’єктів на класи, які стало відрізняються один від одного якісними ознака- ми. Отже, класами слід називати результати класифікації за якіс- ними ознаками. У цьому розумінні в працях використовують термі- ни «кластер» і «таксон».

Якщо термін «типологія» тісно пов’язаний із змістовою характе- ристикою відповідного поділу сукупності на групи, з певними рів- нями пізнання, то термін «класифікація» не має гносеологічного змісту.

При виділенні типів не завжди можна обійтися без деяких умов- ностей через множинність форм переходу одних типів в інші, мно- жинність ознак, пов’язаних одна з одною. При розв’язуванні того чи іншого соціально-економічного завдання типологія визначається насамперед метою дослідження.

Серед методів класифікації можна виокремити два головних —

метод групування і метод багатовимірної (автоматичної) класифікації, або кластерного аналізу.

Будь-який метод класифікації ґрунтується на принципі, сутність якого в тому, що до одного класу належать об’єкти, у певному розу- мінні подібні один до одного за розглянутими ознаками. Однак при використанні методу групування вибір визначальної ознаки має особливе змістове навантаження. Змістовно визначений тип об’єкта має тісно пов’язуватися з цією ознакою. Метод кластерного аналізу дає змогу відобразити більше різноманіття змістовності типу об’єктів, ніж метод групувань.

Найчастіше метод класифікації застосовують у процесі земле- впорядного проектування для класифікації придатності земель для різних видів використань.

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

При визначенні типів територій важливою є їх класифікація за характерними ознаками. Багаточинниковість формування терито- рій і територіальних комплексів (ТК) зумовлює множинність ознак, за якими їх можна класифікувати. Проте для визначення певних типів територій і комплексів слід використовувати класифікаційні ознаки, які дають змогу розкрити економічну або екологічну сут- ність територій і комплексів, найголовніші особливості їх форму- вання.

Наприклад, ТК відрізняються багаточинниковістю формування. При цьому важливу роль відіграють історико-географічні особли- вості їх розвитку, а також транспортно-географічне положення ве- ликих міст (агломератів) або ринків збуту продукції. Важливими ознаками класифікації ТК є генетичні (передумови, умови і ста- дії формування, наприклад, ландшафти), структурно-функціо- нальні (поєднання категорій земель, типів землекористування), технологічні (технології використання, меліорованість тощо). На поєднанні цих ознак ґрунтуються три взаємопов’язаних наукових підходи до типології — географічний, економічний і технологіч- ний.

Перелічені ознаки типології ТК дають змогу розкрити особливос- ті регіональної або зональної структури, функціонального викорис- тання земель, розвитку взаємозв’язаних типів землекористування і виробництв по окремих територіях і по регіонах (районах) у цілому. Вони допомагають не лише виявити окремі закономірності та особ- ливості формування районів і ТК, а й перейти до аналізу сучасного стану і прогнозу пріоритетних напрямів їх розвитку на перспективу та розроблення моделей системи земельних відносин і землекорис- тування.

З метою інвестиційної привабливості сільськогосподарського зе- млекористування потрібно знати, який урожай можна отримати з конкретної земельної ділянки і які будуть затрати для досягнення цієї урожайності. Такі дані виробничої продуктивності землі відо- бражає еколого-економічна класифікація придатності орних земель, яка ґрунтується на рівні окупності затрат на вирощування сільсько- господарських культур та агроекологічній придатності ріллі.

В основу класифікації покладено такі основні принципи:

1)ознаки, які використовують для класифікації орних земель, мають числовий вираз і містять дані економічного оцінювання зе- мель;

2)виділені класи придатності сприяють охороні й підвищенню родючості земельних угідь та враховують підданість ґрунтів ерозії;

3)класи придатності характеризують інвестиційну привабли- вість конкретних земельних ділянок для вирощування сільськогос- подарських культур.

Основним критерієм придатності орних земель є показник окуп- ності затрат виробництва.

Отже, класи придатності орних земель виділяють на основі рівня окупності затрат основних сільськогосподарських культур, з дифе- ренціацією ступеня підданості ґрунтів ерозії, характеру зволоженос- ті та інших чинників, які значно впливають на ефективність вироб- ництва. Виділені класи придатності орних земель характеризують якісне різноманіття окремих землеволодінь і землекористувань, придатність землі для вирощування окремих видів культур, вплив конкретних її ділянок на одержання доходів від виробництва.

При цьому слід зауважити, що один і той самий тип ґрунту неод- наково придатний для вирощування сільськогосподарських куль- тур. Для найповнішого використання властивостей родючості ґрун- тів, природно-кліматичних чинників зони розміщення земель реко- мендується розміщати посіви в найсприятливіших умовах.

У разі використання земельних ділянок для вирощування сіль- ськогосподарських культур має забезпечуватись окупність затрат на рівні 1,0; 1,25; 1,35; 1,5 і більше. При окупності затрат нижче ніж 1,0 вартість валового продукту буде нижчою від затрат і господарство одержить лише збитки. Окупність у розмірі від 1,0 до 1,35 свідчить про перевищення вартості валового продукту над затратами, але вона нижча за середній норматив по Україні (зоні), який забезпечує розширене відтворення.

Сільськогосподарські культури доцільно вирощувати на ґрунтах, які забезпечують окупність затрат 1,35, і чим вона вища, тим більш економічно доцільне вирощування культур.

Практично економічно придатними землями можна вважати всі землі, які забезпечують окупність затрат більше від одиниці. Для конкретних регіонів (зон) цей показник розраховують, виходячи із конкретних умов розширеного виробництва. За вихідний рівень окупності затрат взято 1,35.

В основу класифікації придатності орних земель рекомендується покласти показник окупності затрат зокремленого економічного оцінювання орних земель, який відображає урожайність певної культури і затрат на її одержання та матеріали бонітування. Всі розрахунки зводять у табл. 4.1.

Ураховуючи одержані розрахунки (табл. 4.1), використовуючи дані зокремленого економічного оцінювання ріллі та бонітування ґрунтів, в межах земельно-оціночного району орні землі в розрізі адміністра- тивно-територіальних одиниць або землеволодінь та землекористу- вань поділяють на три групи та п’ять класів придатності (рис. 4.1).

До першої групи належать орні землі, які забезпечують рі- вень окупності затрат при вирощуванні основних сільськогосподар- ських культур понад 1,35.

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

148

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Третя група

Орні землі, на яких окупність затрат при вирощуванні інтенсивних сільськогосподарських культур менша за 1,35 за винятком чорноземних і темно- сірих ґрунтів та які розміщені на схилах до 3,0 – 4,5°

Рис. 4.1. Логічна схема еколого-економічної класифікації орних земель за придатністю для вирощування сільськогосподарських культур

До другої групи належать незмиті і слабозмиті орні землі, які не забезпечують окупності затрат на вирощування сільськогоспо- дарських культур інтенсивного виробництва (переважно цукрових буряків, кукурудзи на зерно) на рівні 1,35 і більше.

Третя група складається із середньозмитих і сильнозмитих ор- них земель, при вирощуванні на яких сільськогосподарських куль- тур інтенсивного виробництва рівень окупності затрат становить менше ніж 1,35.

Надалі землі першої і третьої груп диференціюють за ступенем еродованості або інших чинників, які значно впливають на ефектив- ність землеробства (див. рис. 4.1). Так, у першій групі виокремлю- ють два класи придатності орних земель: 1-й клас з незначними (недеградованими) і 2-й клас — із слабозмитими (слабодеградова- ними) ґрунтами. До третьої групи належать 4-й клас із середньо- змитими (середньодеградованими) і 5-й клас — із сильнозмитими (сильнодеградованими) ґрунтами. При диференціації враховують розміщення орних земель відносно крутості схилів. Наприклад, орні землі 1-го, 2-го і 3-го класів мають розміщуватися переважно на схилах до 3° (у Карпатському регіоні України до 5°), 4-го класу — на

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

схилах 3 – 7° (у Карпатському регіоні 5 – 7°) і 5-го класу — на схилах, як

правило, понад 7°.

Відповідно до таких методичних підходів усі орні землі поділя- ють на п’ять класів придатності орних земель для вирощування сільськогосподарських культур.

До 1-го класу належать кращі за ґрунтами і технологічними вла- стивостями земельні ділянки ріллі, з рівним або слабохвильовим рельєфом, які не зазнали ерозії. Ступінь окультуреності ґрунтів ви- сокий або вищий від середнього. Такі ґрунти середньо або добре за- безпечені поживними речовинами, добре засвоюють добрива. Вод- ний режим природно добрий або забезпечений дренажем. Забезпе- чують високу (понад 1,35) окупність затрат при вирощуванні всіх сільськогосподарських культур.

На землях 1-го класу розміщуються інтенсивніші сільськогоспо- дарські рослини і, згідно з доцільним типом землекористування, профілюючі і просапні культури: в господарствах з вирощування цукрового буряку — цукровий буряк, в овочівницьких — овочі тощо. Щоб забезпечити високу продуктивність цих земель потрібно до- тримуватися всіх агротехнічних вимог і науково обґрунтованої сис- теми удобрення.

Землі 2-го класу мають деякі помірні обмеження через ерозійну небезпеку, слабке перезволоження, яке регулюється агротехнікою, недостатнім вмістом поживних речовин у ґрунті тощо. Такі землі придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур, але потребують протиерозійних або інших меліоративних заходів, а також додаткових порівняно з 1-м класом затрат праці й засобів на виробництво одиниці продукції. Забезпечують окупність затрат вище ніж 1,35 при вирощуванні всіх сільськогосподарських куль- тур.

Землі 3-го класу мають певні обмеження, які призводять до скорочення набору можливих культур (низька водопроникність, кам’янистість, малопродуктивність, слабка ерозія тощо). Окупність затрат сільськогосподарських культур інтенсивного виробництва (цукровий буряк, овочі, кукурудза на зерно тощо) менша ніж 1,35. Ці землі потребують застосування спеціальних протиерозійних і меліоративних заходів. При правильній агротехніці забезпечують хороший урожай зернових і деяких інших культур. На землях цьо- го класу розміщуються переважно культури, вирощування яких забезпечує необхідну окупність затрат для розширеного відтво- рення.

Землі 4-го класу мають значні обмеження (великі схили, підда- ність ерозії, низька водоутримувальна здатність тощо). Ґрунти ма- ють низьку родючість за винятком чорноземів і темно-сірих. Рівень

Таблиця 4.2. Еколого-економічна класифікація орних земель в межах

Грушівської сільської ради Миронівського району Київської області

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування