місцеве значення. Це баланс потужностей будівельних організацій, баланс по окремих видах місцевих будівельних матеріалів, сільсь- когосподарської продукції, безалкогольних напоїв, окремих видів товарів місцевої промисловості й культурно-побутового призначен- ня, а також побутових послуг.

У ресурсній частині балансу зазначають обсяги виробництва і перехідні залишки конкретного виду продукції. Останній показник порівнюють із потребою у продукції на наступний період, що дає уявлення про ступінь їх узгодження і допомагає підготувати пропо- зиції з цього питання до програм-прогнозів.

Районні та територіальні баланси мають вигляд «відкритих» ба- лансових розрахунків і не є балансами у повному розумінні цього слова, оскільки потреби розраховуються в них певною мірою за ра- хунок ввезення, питання про яке не можна розв’язати на місці, як, наприклад, питання про розміри і напрями вивезення.

Районні та територіальні баланси по зерну, картоплі, овочах, м’ясу, молоку тощо потрібні для визначення обсягу виробництва і державних закупівель сільськогосподарських продуктів товарообігу. По зонах, у яких вирощують технічні культури і розміщені підпри- ємства м’ясо-молочної промисловості, складають так звані сировинні районні баланси. Мета їх — узгодити потужності переробних під- приємств з товарними ресурсами сільського господарства.

Складають також баланси природних ресурсів. Це систематизо- вані кількісні і якісні дані про наявність і рух (вибуття і надхо- дження) запасів природних ресурсів у натуральному вираженні. Такі баланси використовують при визначенні раціонального приро- докористування, розміщенні нових підприємств з використання і відтворення природних ресурсів, для складання прогнозів розвитку галузей і сфер діяльності.

До балансів природних ресурсів належать:

баланси запасів корисних копалин за видами сировини;

єдиний державний земельний фонд і державний земельний кадастр;

єдиний державний лісовий кадастр;

єдиний державний водний фонд;

водогосподарський баланс;

державний водний кадастр.

4.6.3. Метод циклів

Застосовують два методичних підходи: метод енерговиробничих циклів і метод довгих хвиль.

Теорію довгих хвиль розкрито у працях російського вченого М.Д. Кондратьєва, опублікованих на початку 20-х років XX ст. Він

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Відносно штрихової (усеред- неної) лінії крива зміни параметра, що характеризує економічний розвиток, набуває вигляду коливань. На рис. 4.2 і 4.3 наведено схе- му низькоякісних коливань щодо тренду.

Порівнюючи рис. 4.2 і 4.3, слід звернути увагу на те, що, очевид- но, кожну хвилю можна поділити на два етапи (піднесення і спад). Інший поділ хвиль, що прийнятий у теоріях довгих хвиль, дає уяв- лення про чотири послідовні фази розвитку: депресію, пожвавлен- ня, зростання (розквіт), зрілість (спад).

Регіональний аспект теорії довгих хвиль охоплює вивчення не тільки магістральних відмінностей у довгостроковій економічній динаміці, а й особливостей розвитку різних районів у межах однієї країни.

4.6.4. Картографічний метод

Дослідження об’єктів і процесів територіального розвитку земле- користування нерозривно пов’язане з широким застосуванням кар- тографічного методу, з розробленням картографічних моделей.

Картографічний метод — це сукупність заходів і засобів для просторової інтерпретації та аналізу розміщення об’єктів і явищ на- вколишнього середовища. Він ґрунтується на спеціальних матема-

тичних законах і передбачає використання географічних засобів побудови двовимірного зображення на площині.

Застосування картографічного методу в процесі наукового пі- знання і аналізу зумовлене такими основними властивостями карт: можливістю вибіркового відображення об’єкта моделювання (про- грамного прогнозування); узагальненням його властивостей; метрич- ністю (можливістю вимірювання і математичного порівняння); не- перервністю; наочністю.

Специфіка територіального розвитку землекористування і особ- ливості використання карт при прогнозуванні та землевпорядному проектуванні зумовлюють певні вимоги до картографування:

зображена в системі карт інформація має бути подана на ви- значені дати;

масштаби карт і форма подання основних показників розвитку об’єктів і процесів мають забезпечувати достатню читаність і порів- нянність карт;

карти повинні нести нову додаткову інформацію;

карти мають забезпечувати простоту роботи з ними. Цього до- сягають розробленням ідентичних географічних основ, умовних картографічних зображень, єдиного підходу до оформлення, розмі- щення на полях карт додаткових карт-врізок, діаграм, графіків, те- кстового матеріалу та ін.;

детальність картографування об’єктів і явищ має відповідати дійсності, яка прийнята на відповідному рівні програмного прогно- зування і управління;

карти мають бути розроблені за короткий період. Час між за- вершенням збирання даних і виданням карти повинен бути міні- мальним.

Картографічне моделювання з метою прогнозування і управлін- ня здійснюють переважно складанням серії взаємопов’язаних карт,

атакож розробленням галузевих і комплексних атласів.

Карти для прогнозування і землевпорядного землекористування можна поділити на такі групи:

1.Карти, що розкривають значення і місце об’єкта та процесів у регіоні вищого рангу.

2.Структурні карти, що характеризують: міжгалузеві і внутріш- ньогалузеві пропорції; рівень економічного і соціального розвитку підрайонів району; структурно-функціональні складові (галузі спе- ціалізації, цикли виробництв та ін.); структурно-територіальні складові (територіальну організацію виробництва, формування і розвиток локальних територіально-господарських комплексів тощо).

3.Ресурсні карти (земельні та інші ресурси як чинник форму- вання територіально-господарських комплексів і умов життєдіяль- ності людини; населення і трудові ресурси).

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

4.Карти стану ґрунтового покриву, рослинності, навколишнього природного середовища, що містять інформацію про заходи щодо запобігання їх забрудненню або охорони.

5.Карти природних і соціальних умов, які обмежують розвиток і функціонування регіонального господарського комплексу (вичерпу- вання ресурсів, забруднення середовища тощо).

6.Карти функціонального зонування території (сучасний стан і перспектива).

7.Карти, що відображують ефективність використання та охоро- ни земель функціонування регіонального господарського комплексу (раціональне використання земельних ресурсів території; раціона- льне використання території).

8.Карти оцінювання земель.

Можливості виявлення за допомогою карт причинно-наслідкових зв’язків у поєднанні з масивом інформації карт, одержання нових знань про об’єкт програмного прогнозування або проектування сприяють створенню картографічного забезпечення територіального управління земельними ресурсами та землекористуванням підпри- ємств.

Отже, під картографічним забезпеченням землевпорядного про- ектування розуміють цілеспрямовану тематичну сукупність карто- графічних моделей, яка дає змогу здійснювати комплексний аналіз для з’ясування причинно-наслідкових зв’язків усіх аспектів прогно- зування і проектування.

Під час картографування використовують натуральні і вартісні показники.

На картах натуральні і вартісні показники подають у кількісних і якісних вимірах. За допомогою кількісних вимірів на картах за- значають фізичні обсяги. Якісні виміри характеризують на картах структуру, економічну ефективність виробництва, стан земельних ресурсів і природного середовища тощо. Отже, опрацювання уніфі- кованих показників при складанні прогнозних карт є завжди акту- альним завданням.

Прогнозне соціально-економічне картографування у першому наближенні можна визначити як графічне оцінювання можливих напрямів і результатів розвитку та розміщення продуктивних сил на території, а також ресурсів і заходів, необхідних для реалізації поставлених завдань.

Особливе значення має картографічне прогнозування форму- вання системи регіонального або територіального землекористу- вання. Карти при цьому використовують як засіб: територіального аналізу в процесі прогнозування; екстраполяції, за якої карта стає засобом просторової екстраполяції; експертизи при складанні оціноч-