Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

З урахуванням проведеної класифікації придатності орних зе- мель складають картограму класів придатності земель.

4.4.Методи оцінювання економіко-географічного і природно-господарського використання території

4.4.1. Метод оцінювання економіко-географічного положення

Економіко-географічне положення (ЕГП) є вирішальним ренто- утворювальним не лише у галузі земельних відносин, а й розмі- щення сільськогосподарського та промислового виробництв і неви- робничих елементів. Воно входить до переліку класичних чинників розміщення будь-якого виробництва. Якщо інші чинники (джерела енергії, робоча сила) можуть втрачати своє значення (наприклад, у разі надмірної їх кількості), то економіко-географічне положення земельної ділянки є стійким, перехідним.

При територіальному плануванні і землевпорядному проекту- ванні важливо враховувати координатне положення, структуру транспортної мережі (яка відображає територіальну зв’язаність ра- йону), магістральність шляхів, просторову віддаленість від розвине- них центрів сусідніх районів, ринків збуту продукції.

Економіко-географічне положення слід аналізувати комплексно, об’єктивно, з урахуванням усіх його елементів: положення населен- ня і території в координатній системі; положення з урахуванням висоти над рівнем моря; природної здатності землі (ґрунтового по- криву) до вирощування культур; положення відносно чітко вираже- них господарських утворень; положення відносно міст з важливим функціональним значенням і ринків збуту продукції; положення відносно державних кордонів; транспортне положення в минулому і нинішнє з визначенням того, наскільки воно використане тощо.

Перехід від якісних до кількісних оцінок ЕГП є важливим для практики становлення регіональної самостійності, особливо пер- винних господарських об’єктів — підприємств. Держава повинна стягувати рентні земельні платежі з підприємств, які перебувають у кращих природних умовах і мають вигідніше ЕГП, ніж інші підпри- ємства цієї галузі. Рентні земельні платежі мають бути установлені і для підприємств деяких галузей обробної індустрії. Установлення диференційованих платежів земельної ренти — один із шляхів кі- лькісного оцінювання економіко-географічного положення.

Економіко-географічне положення можна розглядати за трьома основними ознаками:

1) відносно елементів суспільного відтворення:

виробничо-географічне, тобто положення відносно центрів тя- жіння господарського життя або економічних ресурсів;

ринкове відносно ринків збуту продукції;

демографічне відносно зосередження населення, трудових ре- сурсів;

транспортно-географічне відносно транспортної мережі з ура- хуванням її перевізної здатності, швидкості та вартості транспорту- вання;

2) відносно центру району, області, країни: центральне, перифе- рійне, ексцентричне тощо;

3) залежно від масштабів (або дистанційності) об’єктів.

Сукупність ЕГП областей України характеризується унікальним поєднанням природних умов і ресурсів, їх природно-ресурсний по- тенціал визначається запасами земельних, водних, рекреаційних, а також паливно-енергетичних, мінерально-сировинних ресурсів. Унаслідок територіальної диференціації природних умов і ресурсів формуються складні й різноманітні структурні параметри функціо-

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

нально-господарських інтересів щодо земель, які впливають на структуру земельної власності.

У деяких адміністративних областях сконцентрований потужний науково-технічний потенціал, що визначає особливості ЕГП. Широ- ку мережу науково-дослідних установ мають Київський, Львівсь- кий, Донецький, Дніпропетровський, Харківський і Одеський нау- кові центри України.

Показник кількісної оцінки ЕГП має одночасно відображати па- раметри земельного об’єкта, відносно якого визначається ЕГП, су- марну потужність діючих чинників, сумарну відстань між об’єктом і чинниками, що впливають на нього, та наявність транспортної ме- режі.

Опис ЕГП земельного об’єкта (А) має вигляд

ЕГП( А) = X {[P(x1 ),I1 ,α1 ],[P(x2 ),I2 ,α2 ]...[P(xn ), In ,αn ]}.

Усім зазначеним вимогам відповідає формула

де Pj(A) — параметр j-го земельного об’єкта; Р(хі) — параметр і-го чинника, що позначається на розвитку земельного об’єкта; Іij — від- стань між i-м чинником та j-м земельним об’єктом; αij — кількість

транспортних шляхів з i-м чинником та j-м об’єктом.

Розрахований за наведеною формулою показник ще не розкриває вигідності чи невигідності ЕГП земельного об’єкта. Її можна визна- чити лише порівнянням розрахованого за формулою показника ЕГП з показником іншого аналогічного об’єкта або нормативним. За інших однакових умов ЕГП географічного земельного об’єкта буде вигіднішим, якщо: на нього впливає більша кількість чинників; він близько розташований до чинників, що впливають на нього; сумар- на потужність цих чинників вища за потужність цього земельного об’єкта; земельний об’єкт і чинник з’єднуються більшою кількістю транспортних шляхів.

Оцінку ЕГП (в балах) конкретного землекористування можна визначити за формулою

ОЕПГ = Бві + Бті,

де Бві — зведений бал віддаленості і-го землекористування; Бті —

зведений бал забезпеченості транспортними шляхами (з урахуван- ням якості) і-го землекористування;

Бві = Вmin Всрі,

де Вmin — мінімальна середня віддаленість, км; Всрі — середня від-

даленість і-го землекористування, км.

Середню віддаленість i-го землекористування, км, визначають за формулою

Bcpi = Bi1 + Bi2 + B5i3 + Bi4 + Bi5 ,

де Ві1 — віддаленість сільськогосподарського землекористування від пунктів приймання і переробки молока, км; Ві2 — віддаленість

сільськогосподарського землекористування від пунктів приймання і переробки м’яса, км; Ві3 — віддаленість сільськогосподарського зе-

млекористування від пунктів приймання і переробки зерна, км; Ві4 — віддаленість сільськогосподарського землекористування від

найближчої залізничної станції, км; Ві5 — віддаленість сільськогос-

подарського землекористування від районного центру, км. Зведений бал віддаленості

Б= Зті / Зтmin , ві min

де Зтi — забезпеченість транспортними шляхами з урахуванням якості їх покриття, км/тис.км2; Зтmin — мінімальна забезпеченість транспортними шляхами з урахуванням якості їх покриття, км/тис.км2;

Зті = Di / Pi ,

де Dі — загальна довжина транспортних шляхів з урахуванням їх якості; Рі — площа і-го сільськогосподарського землекористування;

Di = 1,6Dт1 +1,2Dт2 +1,0Dт3 ,

де Dт1 — довжина транспортних шляхів з покриттям удосконалено- го типу, км; Dт2 — довжина транспортних шляхів з покриттям пере- хідного типу, км; Dт3 — довжина ґрунтових шляхів, км; 1,6; 1,2;

1,0 — коефіцієнти якості покриття доріг відповідно удосконаленого типу, перехідного типу, ґрунтових.

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

4.4.2.Метод оцінювання природно-господарського використання земель

Кожне адміністративно-територіальне утворення як територія залежно від ЕГП, площі, рельєфу та інших чинників має багато характерних ознак. Відмінності у природно-господарському ви- користанні території вивчають, щоб прийняти науково обґрунтова- ні проектні рішення щодо раціонального природокористування і землекористування зокрема. Вчений П.Г. Шищенко вважає, що відмінності оцінюються відносно придатності окремих ділянок те- риторії для встановлення на першому етапі оцінювання потен- ційно можливих видів виробничої діяльності, розселення і орга- нізації відпочинку. Оцінювання відмінностей у використанні зе- мель потрібне для розроблення науково обґрунтованих рекоменда- цій щодо комплексного планування економічно доцільного і еко- логічно безпечного землекористування з урахуванням усіх компо- нентів, зокрема земельного фонду для сільського і лісового госпо- дарства, промислових підприємств, населених пунктів, транспор- ту, водойм.

Різні види антропогенного навантаження на територію (сільсько- господарське, промислове, призначене для заселення, рекреаційне та ін.) призводять до небажаних змін у ландшафтах, їх виправлен- ня або запобігання їм потребує значних витрат. Водночас слід ура- ховувати здатність ландшафтів до певної стійкості, тобто здатність природної системи врівноважувати (або сприяти врівноваженню) негативні наслідки антропогенного впливу.

Конкретні показники антропогенного навантаження на терито- рію розраховують для розроблення заходів щодо її впорядкування на всіх регіональних і місцевих рівнях. Рівень і напрям антропо- генного впливу, відповідну реакцію ландшафтів на різні види ан- тропогенної діяльності можна оцінити в динаміці природно- господарського використання території.

Для оцінювання впливу складу угідь на екологічну стабільність агроландшафтів та сільськогосподарське землекористування засто- совують таку систему екологічних показників:

коефіцієнт екологічної стабільності агроландшафту (землеко- ристування);

індекс продуктивності агроландшафтів;

коефіцієнт агроландшафтного навантаження.

Оцінювання впливу складу угідь на екологічну стабільність те- риторії, стійкість якої залежить від сільськогосподарської освоєності земель, розораності та інтенсивності використання угідь, проведен- ня меліоративних і культуртехнічних робіт, забудови території, ха-

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

159

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

За лісистістю помітно виділяються Закарпатська та Івано- Франківська області, в яких індекси лісистості найвищі (відповідно 0,49 і 0,40). У Запорізькій, Миколаївській, Дніпропетровській і Херсонській областях вони в 14 – 49 разів нижчі (від 0,01 до 0,03).

Таблиця 4.6. Регіональний баланс сільськогосподарського використання

території адміністративних областей України