районів під впливом індустріального, транспортного і великого сіль- ськогосподарського будівництва. Проте в цілому контури економіч- них районів залишаються достатньо стійкими протягом тривалого часу, що дає змогу ставити конкретні завдання розвитку системи землекористування.
Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування
4.2.2. Галузеве економічне районування (зонування)
Завданнями науково обґрунтованого галузевого районування (зонування) є:
1)виявлення сучасної ролі (місця) і потенціальних можливостей різних територій у розвитку сільськогосподарського виробництва;
2)вивчення умов розвитку сільськогосподарського виробництва у кожному районі, особливостей способів і методів господарювання, що забезпечують найекономніше використання земельних ресурсів і доходності виробництва;
3)визначення шляхів удосконалення галузевої комплексності, взаємодії певної галузі з іншими видами виробництва в районі, су- перечностей, труднощів та регіональних проблем, розв’язання яких сприяє підвищенню продуктивності суспільної праці;
4)передбачення змін у природній ситуації.
Головними ознаками, за якими здійснюється галузеве району- вання, є спеціалізація, концентрація, структура виробництва, сис- тема галузевих центрів, стійкість зв’язків цього виробництва з ін- шими галузями у межах певної території, особливості балансів про- дукції тощо. Інколи галузеві райони виділяють лише за показника- ми спеціалізації і галузевої структури виробництва. Проте для ра- йонування їх недостатньо, оскільки суміжні території з однаковою спеціалізацією можуть значно відрізнятись одна від одної шляхами підвищення економічної ефективності виробництва, що може стати окремою ознакою для виділення кількох галузевих районів.
Отже, галузевий економічний район — це територія з певним поєднанням галузей і виробництв, яка має специфічні умови, струк- туру, проблеми і перспективи розвитку, територіальну організацію і географічне положення.
Галузеві спеціалізовані райони зони відрізняються один від од- ного природними й економічними умовами та специфікою форму- вання земельних відносин, відстанню до ринків збуту продукції; виробничою спеціалізацією і структурою землекористування; рівнем розвитку і ступенем «зрілості»; особливостями територіальної орга- нізації сільськогосподарського виробництва тощо.
В економічному аналізі галузевого районування (зонування) ва- жливо визначити напрям розвитку і підвищення ефективності зем- лекористування. Для цього потрібно дати правильну економічну
142
оцінку розміщення галузей, визначити чинники позитивного чи негативного впливу на її економічну ефективність землекористу- вання, а також можливі перспективи раціонального розміщення виробництв кожної із галузей.
Аналіз галузевих спеціалізованих районів передбачає вивчення та обґрунтування:
структури землекористування і пропорційності поєднання ви- робництв щодо сталого землекористування;
раціонального рівня використання земель і територіальної концентрації виробництв;
територіально-виробничих зв’язків галузей АПК та інших;
економічно виправданих зон збуту і споживання готової про- дукції сільського господарства;
перспектив розвитку і напрямів ефективного використання ін- вестицій у землекористування.
Визначення та аналіз галузевих спеціалізованих районів мають сприяти: забезпеченню раціонального поєднання галузевого і тери- торіального планування та прогнозування економіки землекористу- вання; правильному територіальному розподілу капітальних вкла- день; посиленню структури землекористування, концентрації і ко- оперування сільськогосподарських та інших виробництв; спеціалі- зації сільськогосподарських підприємств і раціоналізації господар- ських зв’язків між ними; створенню великих об’єднань, удоскона- ленню територіального управління землекористуванням.
Різновидом галузевого економічного районування є виділення виробничо-збутових зон. Головний метод промислового і сільсь- когосподарського виробничо-збутового зонування — визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат по однойменній або взаємозамінюваній продукції з наступним коригу- ванням балансів виробництва і споживання.
Зонування перевезень означає виділення найвигідніших зон поширення продукції з окремих джерел. Пункти, в яких продукція різних джерел має однакову вартість, утворюють систему вантажо- розподілу, а лінії, що з’єднують ці пункти, — межі оптимальних зон поширення продукції. При цьому в конкретних розрахунках крім виробництва враховують різну вартість перевезення продукції окре- мими видами транспорту, на різних ділянках транспортних шляхів
ів різних напрямках.
Розмір району, який споживає вироблену продукцію, залежить від ступеня диференціації виробничих витрат на різних підприємс- твах, що виробляють продукцію певного виду, і від транспортних витрат, які зростають у міру віддалення пункту споживання від міс- ця виробництва.
Розділ 4. Методи землевпорядного проектування
143