4.5.Методи комплексного економічного оцінювання розвитку системи землекористування

4.5.1.Метод визначення рівнів економічного і соціального розвитку землекористування

Ефективність землекористування залежить від багатьох катего- рій розвитку територій. Найхарактернішою ознакою є її зв’язки з рівнями економічного і соціального розвитку територій. Оцінка цих рівнів важлива для аналізу результатів регіонального дослідження.

Зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів, районів, територій сільських рад — об’єктивна закономірність, яка ще більше виявляється внаслідок проведення політики регіональної інтенсифікації землекористування, підвищення його ефективності за рахунок удосконалення територіальної організації використання земель та раціонального природокористування. Процес зближення рівнів економічного і соціального розвитку конкретних територій, які зазнають землевпорядкування, розглядають як тенденцію, як процес їх відносного зближення, а не нівелювання.

Між адміністративно-територіальними утвореннями завжди бу- ли і будуть певні відмінності у рівнях економічного розвитку вна- слідок дії об’єктивних чинників (відмінності у природних умовах і земельних ресурсах, чисельності населення, трудових ресурсів, роз- селенні, історичному розвитку економіки та ін.).

Рівні економічного розвитку можуть зближуватися внаслідок по- глиблення ефективної спеціалізації при раціональному викорис- танні місцевих умов і землі, розвитку інтенсивних технологій вико- ристання земель. Тому слід ураховувати специфіку кожної території на основі поглибленого економічного аналізу її можливостей і особ- ливостей.

Визначення рівнів економічного розвитку конкретних територій розглядають як складну соціально-економічну категорію, що відо- бражує якісно новий етап розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Цей показник вимірюють кількістю сукупного суспільного продукту або національного доходу в середньому на душу населен- ня або одиницю земельних ресурсів.

Загальний показник рівня економічного розвитку регіонів ви- значають за формулою

де Ре.р — загальний показник рівня економічного розвитку; а — ва- лова продукція промисловості регіону, району або території ради з

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

розрахунку на душу населення або одиницю земельних ресурсів; б — вартість основних промислово-виробничих фондів регіону, ра- йону або території ради на душу населення або одиницю земельних ресурсів; в — виробничий персонал сільськогосподарської галузі з розрахунку на 1000 жителів регіону; г — валова продукція сільсько- го господарства регіону, району або території ради (в середньому за кілька років) у розрахунку на одного жителя чи одиницю земельних ресурсів; д — вартість основних виробничих фондів сільського гос- подарства регіону, району або території ради на душу населення або на одиницю земельних ресурсів; А, Б, В, Г, Д — аналогічні показ- ники по регіону, району вищого рангу або країні; К — кількість по- казників.

Узагальнений показник рівня економічного розвитку розрахову- ють іншими методами, проте застосування багатьох із них дає на- ближені результати.

У літературі наводиться кілька методів оцінювання рівня роз- витку інфраструктури. Один із них — метод Беннеті — забезпечує порівнянну оцінку інфраструктури групи регіонів.

Рівень розвитку інфраструктури визначають зведенням різних часткових відносних показників в один віднесенням кожного з них до максимального (із сукупності порівнюваних територій) і обчис- ленням його середнього значення. Інтегральний показник при цьо- му обчислюють за формулою

ni j=1 maxi = 1,mAij

де n — кількість показників для території і; Aij — значення j-го по-

казника на i-й території; m — кількість територій.

Величини Aij безрозмірні, тому їх можна підсумовувати. Інтег-

ральний показник виражений в умовних одиницях. Наприклад, для загальної порівнянної оцінки рівня розвитку територіальної і соціальної інфраструктури адміністративних областей України про- водять синтезування відносних показників, за 100 одиниць можна взяти середній по країні показник розвитку соціальної інфраструк- тури замість максимального по області. Показник по кожній області відносили до його середнього значення по країні. З одержаних сис- тем показників обчислюють середній показник для кожної області, який характеризує рівень розвитку її територіальної і соціальної інфраструктури за певний період. Картографічна інтерпретація ілюструє рівень розвитку територіальної і соціальної інфраструкту- ри в кожній області відносно середнього показника по країні. Таке інформаційне забезпечення дає змогу розробити рекомендації щодо

4.5.2.Метод визначення комплексності, спеціалізації, структурних зрушень територіального розвитку

У дослідженнях проблем територіальної організації використан- ня та охорони земель широко застосовують поняття «комплекс- ність», «комплексний розвиток» території. У деяких визначеннях вони характеризуються взаємопов’язаністю, пропорційністю, зба- лансованістю поєднання галузей і виробництв, раціональним вико- ристанням земельних та інших ресурсів.

Комплексність розвитку землекористування відповідних терито- рій є необхідною умовою підвищення ефективності суспільного ви- робництва та рівня життя населення. Як внутрішнє явище системи землекористування регіону, району чи територій ради вона перед- бачає: поліпшення і вдосконалення форм організації виробництва і території; взаємозумовлене і збалансоване зростання матеріального виробництва та галузей інфраструктури; послідовне дотримання принципів групового розселення, що сприяє раціональному вико- ристанню праці та підвищенню рівня життя населення; раціоналі- зацію економічних зв’язків; постійне вдосконалення системи охоро- ни природи, земель та ефективного використання земельних та ін- ших її ресурсів.

На інтегральному рівні в процесі територіального землеустрою комплексності досягають формуванням оптимальних пропорцій між категоріями земель, сільськогосподарськими угіддями, а також розв’язанням міжгалузевих проблем раціонального природокорис- тування.

Фактичний рівень комплексності, %, можна визначити за такою формулою:

К = РРч 100,

де Рч — частка сукупного суспільного продукту, який споживається

у межах конкретної території; Р — сукупний суспільний продукт конкретної території.

Розділ 4. Методи землевпорядного проектування

5

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

Комплексність розвитку земельних відносин і системи землеко- ристування — категорія складна і багатогранна. Через багатогран- ність змісту комплексності для оцінювання її рівня пропонується кілька груп показників.

Перша група характеризує ступінь використання ресурсних мо- жливостей району. Щодо земельних ресурсів, то важливим є показ- ник зростання вартості землі на конкретних територіях, зростання валової доданої вартості порівняно з фактичною.

Друга група показників характеризує використання потенційних можливостей землі (за видами продукції), вихід продукції у розра- хунку на одиницю площі (за галузями), а в сільському господарстві також на 100 га на 1 га ріллі чи сільськогосподарських угідь порів- няно із середнім по країні або наближеним до показників типового господарства країни і економічних районів.

До третьої групи належать показники завершеності виробничих циклів, які визначаються з відношення вартості кінцевої продукції, виробленої із місцевої сировини, до вартості всієї такої сировини в перерахунку на кінцеву продукцію.

Четверту групу показників становить частка внутрішньодер- жавних (внутрішньорайонних) перевезень у всіх перевезеннях; чим вона більша, тим вищий ступінь комплексності господарства. Цей показник треба обчислювати за всіма видами транспорту.

П’ята група показників визначає забезпеченість продукцією, що виробляється в цьому районі. Їх розраховують за найважливішими видами сільськогосподарської та промислової продукції.

Аналіз комплексності розвитку землекористування потребує ви- значення його спеціалізації, без чого практично неможливо встано- вити типи землекористування, які є пріоритетними.

Спеціалізація регіонів, районів, територій рад на виробництві певних видів продукції і розвитку відповідних галузей є важливим чинником зростання ефективності суспільного виробництва. В од- них випадках вона залежить від природних умов, зокрема від при- датності земель, а в інших — від доцільної діяльності людини і ви- значається сукупністю природно-географічних та суспільно-геогра- фічних чинників.

Галузі спеціалізації землекористування слід відрізняти від спе- ціалізації галузей господарства. Тому спеціалізацію землекористу- вання визначають за певними показниками:

коефіцієнтом галузевої спеціалізації, який розраховують як відношення обсягу вивезення продукції конкретного землекористу- вання до обсягу галузевого обміну її в країні;

коефіцієнтом товарності, який виражається відношенням вартості вивезеної продукції конкретної території до вартості її ви-