УДК 528.4(075.8) ББК 65.32-5я73

Т66

Ре ц е н з е н т и:

Ре д а к т о р

Гриф надано Міністерством аграрної політики України (лист від 29.11.05 р.

№ 18-1-1-128/1472)

Г.Д. Гуцуляк, доктор економічних наук, член-кореспон- дент УААН (Івано-Франківський інститут АПВ УААН); В.М. Кривов, кандидат сільськогосподарських наук, до- цент (Національний аграрний університет)

Л.М. Орішич

Земля — незамінне і неоціненне багатство будь-якого суспільства. Вона є основним природним ресурсом, матеріальною умовою життя і діяльності людей, основою для розміщення і розвитку всіх галузей народного госпо- дарства, головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарст- вах. Тому ефективний розвиток економіки неможливий без організації ра- ціонального використання й охорони землі. Важливу роль у цьому процесі відіграє землеустрій, який дає змогу за допомогою системи правових, інже- нерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну орга- нізацію території та розміщення виробництва.

Перед суспільством стоїть складне завдання: організувати використання земель так, щоб, з одного боку, зупинити процеси деградації ґрунтів, відно- вити і поліпшити їх, а з другого, — забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок організації раціонального землеволодіння і земле- користування. Воно може бути розв’язане тільки в ході землеустрою, голов- на мета якого полягає в організації раціонального використання і охорони землі, створенні сприятливого екологічного середовища, поліпшенні при- родних ландшафтів і реалізації земельного законодавства.

В Україні за останні 15 років земельна реформа торкнулася переважно земель сільськогосподарського призначення. Однак поки що не проведено розмежування земель державної та комунальної власності, не виділено землі з особливим правовим режимом використання, не впорядковано те- риторію нових агроформувань. До цього часу немає комплексних заходів з охорони земель. Нині виникла нова проблема — консолідація (об’єднання) дрібних земельних ділянок до інвестиційно привабливих розмірів.

Досвід зарубіжних країн і України показує, що реальним механізмом наведення порядку у використанні земель, перевпорядкування територій і регулювання земельних відносин може бути тільки землеустрій, в ході яко- го має забезпечуватися перехід до повного земельного ладу з новими фор- мами господарювання, землеволодіння і землекористування.

Аналіз стану землевпорядного проектування на сучасному етапі вказує на відсутність чіткої програми розвитку землеустрою як на нинішньому етапі, так і на перспективу. Водночас практика показала, що всі перетво- рення землекористування мають ґрунтуватися на теоретико-методологічній і методичній основі землевпорядного проектування, що забезпечує реаліза- цію ринкових переваг системи сталого землекористування.

Землевпорядні дії здійснюють в установленому законом порядку, який передбачає підготовчі роботи, складання, розгляд і затвердження проекту, перенесення його в натуру, оформлення і видачу документів, авторський нагляд. Головне місце належить складанню проектів землеустрою.

Складність і різноманітність питань, які розв’язують при складанні про- ектів землеустрою, створили передумови для розроблення теоретичних основ землевпорядного проектування, методів і технологій проектування, і отже, сформували предмет навчальної дисципліни «Землевпорядне проектування».

Проблемам теоретичного обґрунтування землевпорядного проектування та його розвитку в умовах ринкової економіки і присвячено цей навчальний посібник.

П е р е д м о в а

3

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

близько 5 млн га (майже 8 %) перебуває у природному стані (болота, озера, ріки, гори). За густотою населення Україна наблизилася до середньоєвропейського рівня.

Розподіл земель за цільовим призначенням має довільний харак- тер і економічно та екологічно не обґрунтований. Структура і еколо- гічна незбалансованість земельного фонду істотно погіршує ефектив- ність використання та охорони земель, природну здатність ґрунто- вого покриву до самовідновлення, призводить до збіднення видового розмаїття флори і фауни в ландшафтах. Коефіцієнт екологічної ста- більності Кек.ст агроландшафтів і землекористування, який стано-

вить менше ніж 0,33, показує, що землекористування є екологічно нестабільним, 0,34 – 0,50 — стабільно нестійким, 0,51 – 0,66 — серед- ньостабільним і понад 0,67 — стабільним. Територія України нале- жить до стабільно нестійкої з Кек.ст = 0,41.

В Україні 82 % земельних ресурсів використовують як головний засіб виробництва в сільському і лісовому господарствах. Сільсько- господарська освоєність земель перевищує екологічно обґрунтовані межі (для порівняння: розораність території США — 15,8 %, а сіль- ськогосподарських угідь — 35,9 %; розораність території Великої Британії, Франції та ФРН — від 28,1 до 31,8 %, де частка ріллі ста- новить від 40 до 57,8 %). Водночас внутрішньогалузеве використан- ня земельної території в агропромисловому комплексі (АПК) має екстенсивний характер. На внутрішньогосподарське будівництво, інші невиробничі потреби (під дороги, прогони, вулиці, двори) при- падає 5 – 7 % загальної площі продуктивних земель.

Лісові та лісовкриті площі займають 10,4 млн га, тобто 17,2 % те- риторії України. Землі лісогосподарських підприємств складаються з понад 120 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 32 тис. га ріллі.

У більшості галузей народного господарства через недоскона- лість нормативів, низький рівень техніко-економічних обґрунтувань доцільного землекористування земля використовується нераціона- льно. Окремі галузі промисловості, транспорту характеризуються дуже високою питомою землемісткістю. Так, у хімічній промисло- вості на кожну умовну одиницю капіталовкладень в 2001 р. припа- дало 6,63 га землі; в місцевій промисловості — 5,12, кольоровій ме- талургії — 2,92; коксохімічному виробництві — 1,95; нафтоперероб- ній галузі — 2,32; теплоенергетиці — 2,50; машинобудуванні — 2,04 – 4,00 га. У харчовій промисловості високу землемісткість має цукровиробництво — 4,53 га на умовну одиницю капіталовкладень. Надвисока землемісткість склалася в гірничодобувній промисловос- ті — 42,90 га; кольорових металів — 30,00; чорних металів — 23,90; добуванні вугілля — 12,90 га на 1 млн умовних одиниць капітало- вкладень.

Відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транс- порту, енергетики в 2,5 – 2,7 раза перевищують нормативи, прийня- ті в країнах Західної Європи. Значні території зайняті відходами виробництва, відвальними породами тощо.

Недостатньо ефективно використовують 2,41 млн га земель під водою. Значні території займають гідроенергетичні та гідроакуму- люючі об’єкти. Під штучними водосховищами, водотоками, канала- ми та іншими гідротехнічними спорудами перебуває 1,4 млн га зе- мель. У зонах впливу водосховищ, за різними оцінками, підтоплено від 200 до 500 тис. га сільськогосподарських земель.

Землі в межах населених пунктів займають 6,9 млн га (11,4 % до загальної території), з них міст і селищ міського типу — 1,9 млн га, сільських населених пунктів — 5,0 млн га. На цих землях сконцен- трована переважна частина населення, промислового і науково- технічного потенціалу.

Проте використовують землі в межах населених пунктів ще вкрай нераціонально. Значно нижчою від зарубіжних показників є щільність забудови виробничих територій, більшість будівельних і промислових підприємств — одноповерхові. Великі території в міс- тах ще займають непридатні для забудови землі (яри, заболочені ділянки, піски, порушені землі та ін.), унаслідок чого рівень вико- ристання міських земель здебільшого невисокий, що вказує на значні можливості розширення внутрішньоміського будівництва, розвитку інфраструктури, створення парків, скверів тощо.

Інтенсивність цільового використання земельних ресурсів наба- гато відрізняється в розрізі ґрунтово-кліматичних зон та адміністра- тивних одиниць. Загальний рівень освоєності земель у межах адмі- ністративно-територіальних одиниць України визначається сукуп- ністю споживних властивостей землі, економічними потребами на- селення, історичним розвитком продуктивних сил і системи розсе- лення. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (89 %), Миколаївської (87 %), Кіровоградської (86 %), Дніпропетровської та Одеської (по 83 %) і Херсонської (82 %) областей. Дещо нижчою вона є в лісостепових областях, у 1,5 – 2,0 рази меншою в зоні Полісся. За часткою урбанізованих та індустрі- алізованих територій співвідношення максимального рівня (Доне- цька область) до мінімального (Вінницька, Кіровоградська, Сумська області) відрізняється більш ніж утричі. Найбільше у господарський обіг залучаються землі у Львівській (індекс 0,95), Тернопільській (0,94) і Донецькій (0,93) областях.

Обмеженість і вичерпність територіальних ресурсів землі, посту- пове скорочення площі продуктивних земель загострює в окремих регіонах проблему землезабезпечення. За останні 30 років площа ріллі, що припадає на одного мешканця України, скоротилася на

Розділ 1. Введення у дисципліну

7

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

8

30 %. У Закарпатській, Київській та Львівській областях на одного мешканця припадає 0,16, 0,36 і 0,33 га ріллі відповідно, що за нор- мативами Міжнародної комісії з продовольства ФАО ООН оцінюєть- ся як недостатній, а в областях Донецько-Придніпровського регіо- ну — на рівні нижньої межі.

До складу земель, які потребують створення особливого режиму охорони і забезпечення цільового функціонального використання на території України належать:

землі оздоровчого призначення (лікувально-оздоровчі) (тери- торії поширення понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод і 104 родовищ лікувальних грязей; території морських пляжів завдо- вжки 1160 км; земельні ділянки 1059 санаторіїв і санаторіїв- профілакторіїв на 203 тис. місць);

землі рекреаційного (земельні ділянки 2380 закладів організо- ваного відпочинку та туризму на 398 тис. місць; території масового короткочасного відпочинку населення у приміських зелених зонах; земельні ділянки дачних поселень і садівничих товариств);

землі природоохоронного призначення, які використовують для екологічного туризму та рекреації (території 5 національних природних парків, 10 регіональних ландшафтних парків, 3 біосфер- них заповідників, 1800 заказників, 500 парків-пам’яток садово- паркового мистецтва тощо);

землі об’єктів історико-культурної спадщини (території розмі- щення понад 125 тис. пам’яток історії, археології, архітектури, етно- графії та ін.).

Загальна площа всіх цих земель, які використовують за призна- ченням, за даними «Зведеної схеми районного планування Украї- ни», становила 7,2 % території України (4346,6 тис. га), у тому числі природоохоронні землі займали близько 2,2 %.

Відповідно до чинного законодавства землі природно-заповід- ного, природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико- культурного призначення підлягають особливій охороні.

За даними оцінювання ресурсного потенціалу земель курортів і рекреації та туризму, земель історико-культурного призначення, територія їх поширення може становити близько 9,1 млн га, або майже 15 % території країни. Це більше ніж удвічі перевищує пло- щі тих земель, які використовують для цих цілей, на сучасному етапі. Згідно з прогнозними розрахунками на основі використання

цього потенціалу є можливість одночасно оздоровити близько 50 млн чол., тобто майже все населення України. З іншого погля- ду, це могутній потенціал розвитку міжнародного туризму, який у багатьох країнах світу є прибутковою галуззю національної еконо- міки. Так, частка від туризму у валовому національному продукті в Іспанії становить майже 4 %, на Кіпрі — близько 20 %, у країнах

Центральної та Східної Європи — близько 7,6 %. В Україні частка доходів від туризму у валовому національному продукті не пере- вищує 1 %.

Усучасних умовах кризи, що охопила всі галузі народного госпо- дарства, в тому числі сільськогосподарське виробництво, надзви- чайного значення набула проблема продовольчої безпеки як скла- дової національної безпеки країни. Продовольчий достаток у країні, забезпечення населення високоякісними та за доступними цінами продуктами харчування власного виробництва, формування страте- гічних та страхових запасів їх визначають стан захищеності держа- ви від загрози втрати нею незалежності.

Оскільки переважна частина земельних ресурсів перебуває в ін- тенсивному сільськогосподарському обігу, то саме цей напрям зем- лекористування, науково-технічний рівень землеробства визначає їх якісний стан і соціальну значущість. З ощадливим та ефектив- ним використанням земель сільськогосподарського призначення пов’язані плани економічного і соціального відродження села, мож- ливість швидкої стабілізації економіки, поліпшення стану навко- лишнього природного середовища.

Розташування території України в трьох ґрунтово-кліматичних поясах (зонах) — бореальному (Полісся), суббореальному (Лісостеп, Північний і Центральний Степ) і частково субтропічному (Півден- ний Степ, Автономна Республіка Крим), структура ґрунтового по- криву дають змогу вирощувати широкий спектр сільськогосподар- ських культур відповідно до розподілу тепла, вологи, ґрунтового по- тенціалу.

Ускладі сільськогосподарських угідь зосереджено основну частку особливо цінних земель (37,6 % загальної площі), в тому числі ор- них — 44,6 % площі сільськогосподарських угідь. Основна база зем- леробства України розміщується на чорноземах і ґрунтах чорнозем- ного типу — 60,2 % площі орних земель.

Площа чорноземних ґрунтів, зокрема лучно-чорноземних, в Україні становить 22,83 млн га, тобто 8,8 % світових, і 14 % колиш- ніх загальносоюзних запасів чорноземних ґрунтів. Якщо взяти до уваги площу тільки українських чорноземів (близько 17,4 млн га), то ці цифри становитимуть 6,7 % і 10,7 % відповідно. В Україні зо- середжено понад 8 % світових (14 % колишнього СРСР) запасів чор- ноземних ґрунтів. Проте надмірна розораність і екстенсивний ха- рактер використання ґрунтів спричинили їх деградацію, порушення природних процесів ґрунтоутворення, звели до мінімуму регулю- вальну біогеохімічну роль у ландшафтах.

Одним із основних критеріїв ефективності використання земель- но-ресурсного потенціалу є продуктивність угідь, яка визначається урожайністю культур у сівозмінах на сільськогосподарських землях

Розділ 1. Введення у дисципліну

9

Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування

та інших угіддях і залежить від ґрунтово-кліматичних умов, рівня розвитку продуктивних сил України при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури землекористування природно- економічним умовам регіонів.

Яка ж реальна потенційна продуктивність українських земель і, отже, які максимальні врожаї сільськогосподарських культур можна отримати при існуючому рівні селекції та землеробства?

Відомо, що найвищий потенційно можливий урожай сільськогос- подарських культур, який можна отримати за умови регулювання всіх чинників росту та розвитку рослин (створення умов максима- льної реалізації їх генетично можливої продуктивності), максима- льного рівня використання фізіологічно активної радіації (ФАР). При коефіцієнті використання ФАР 1 % у ґрунтово-кліматичних умовах України можна отримувати урожаї пшениці 60 – 75 ц/га; цукрових буряків 370 – 450 ц/га, а при значенні цього коефіцієнта

3 % — відповідно 120 – 145 і 750 – 900 ц/га.

На держсортоділянках колишньої УРСР у 1981 – 1985 рр. урожай озимої пшениці становив (при коефіцієнті використання ФАР 1,5 %): на Поліссі 31 – 38 ц/га, в Лісостепу 42 – 44 і в Степу 41 – 56 ц/га. Тільки в сприятливі за умовами клімату (зволоження, температура) роки урожаї озимої пшениці на держсортоділянках у Лісостепу і Степу наближалися до потенційно можливих (56 – 72 ц/га).

В умовах виробництва урожаї основних сільськогосподарських культур були нижчі, ніж на держсортоділянках. Отже, резерви під- вищення врожаїв у виробничих умовах становлять по групі зерно- вих культур в цілому 20 – 54 %, у тому числі по озимій пшениці 13 – 52; озимому житу — 39 – 121; кукурудзі на зерно — 46 – 100 %.

Продуктивний потенціал земель України за обов’язкової умови його навіть простого відтворення є дуже високим, що відкриває ши- рокі можливості нарощування врожаїв сільськогосподарських куль- тур.

Серед причин, що зумовлюють таку невідповідність між природ- ним продуктивним потенціалом земель і рівнем його використання в регіонах, є екологічна неузгодженість структури територіального розміщення підгалузей сільського господарства із зональними ґрун- тово-кліматичними умовами, невідповідність ґрунтових умов біоло- гічним вимогам культур у сівозмінах, висока сільськогосподарська освоєність і розораність агроландшафтів, деградація екосистем ґрунтового покриву.

Продуктивність землекористування визначається не стільки рів- нем забезпеченості кожного мешканця землею, зокрема орними зе- млями, скільки ефективністю її використання у землеробстві. Так, у США під культурами, які вирощують для виробництва продуктів

харчування з розрахунку на одного мешканця, зайнято 0,6 га, під технічними культурами — 0,4 га, для проживання і відпочинку — 0,8 га. Проте індекс урбанізації та індустріалізації території по кра- їні в середньому не перевищує 0,2. Площа ріллі, що припадає на одного мешканця, в Німеччині та Великій Британії становить усьо- го 0,12; в Нідерландах і Бельгії — 0,14 га. Однак ці країни не лише сповна забезпечують себе продуктами харчування, а й експортують їх у значних обсягах.

Постає питання, які розміри ділянки сільськогосподарських зе- мель в Україні є достатніми для забезпечення її населення продук- тами харчування? Наші землі здатні прогодувати не менше ніж 150 млн чол. В основу розрахунків покладено норми харчування щодо наших умов і традицій.

Фактичне споживання на душу населення продуктів харчування за їх основними видами в Україні нижче від нормативних показни- ків. Це не означає, що земельно-ресурсний потенціал України є недо- статнім для отримання потрібної для задоволення потреб населення кількості сільськогосподарської продукції. Як засвідчує наведений вище аналіз, і площа ріллі, що припадає на одного мешканця біль- ша, і ґрунтовий потенціал в Україні в 3 – 4 рази вищий, ніж в країнах Західної Європи, які досягли високого рівня соціального добробуту, зокрема завдяки високоефективному землекористуванню.

Аналіз багаторічного досвіду форм власності і господарювання на землі в Україні показує, що протягом багатьох років співіснуван- ня двох типів господарств — приватного та із суспільними формами організації виробництва, які з часів колективізації зазнали значної трансформації, економічні переваги були на боці перших. Викорис- тання земельних угідь ефективніше у великотоварних господарст- вах порівняно з малими.

Аналіз динаміки виробництва сільськогосподарської продукції в різних категоріях господарств показав, що в 1986 – 1990 рр. у суспі- льному секторі вироблялося 73,9 % його обсягу, а в особистих під- собних господарствах громадян — 26,1 %; до 2004 р. — відповідно 61,2 % і 38,4 %, тоді як на селянські (фермерські) господарства при- падало тільки 0,4 %.

Необхідність урахування сукупності суспільних, групових та ін- дивідуальних інтересів потребує розгляду ефективності викорис- тання земель з народногосподарської та внутрішньогосподарської (комерційної) сторін.

У народногосподарському аспекті такими показниками крім роз- поділу земельного фонду країни в інтересах усього суспільства за категоріями, землекористувачами, землевласниками та угіддями є приріст урожайності культур, збільшення виробництва продукції на

Розділ 1. Введення у дисципліну