Частина ІІ. Розроблення землевпорядної документації і проектів територіального землеустрою

ватися екологічна і територіальна стабільність землеволодінь і зем- лекористувань, компактність, транспортна доступність, відповід- ність їхніх розмірів і якості земель планованій спеціалізації та ін- шим вимогам, пропонованим до формування землеволодінь і зем- лекористувань сільськогосподарського призначення.

У схемі землеустрою розглядають питання необхідності органі- зації міжгосподарських і агропромислових підприємств, що обґрун- товуються доцільністю збільшення виробництва продукції переду- сім на основі міжгосподарської кооперації, а не тільки внаслідок збільшення розміру земельної території.

Формування земельних масивів міжгосподарських підприємств полягає у виборі сільськогосподарських підприємств, землеволодінь і землекористувань, які доцільно внести до складу єдиного масиву підприємства. Це слід зробити з урахуванням їх взаємного розташу- вання, внутрішньої структури розміщення виробничих центрів, спеціалізації, економічної і технічної ролі кожного учасника органі- зації підприємства.

Основою розміщення земельних масивів міжгосподарських під- приємств є економічні й соціальні взаємозв’язки району.

Земельний масив міжгосподарського підприємства не завжди може бути землеволодінням або землекористуванням у звичайному розумінні. Він може формуватися об’єднанням земельних ділянок, які виділяються сільськогосподарським підприємствам, як правило, для одного виду діяльності: кормовиробництва, садівництва, ово- чівництва, виробництва якогось одного виду тваринницької про- дукції тощо.

Проектовані заходи щодо створення нових і удосконалення існу- ючих землеволодінь і землекористувань відображають у відповід- них таблицях.

7.8.3.Усунення недоліків у розміщенні існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарського призначення

Реорганізація колишніх колгоспів і радгоспів, виділення їхніх земель сільським радам, селянським (фермерським) господарствам, садівничим, городницьким кооперативам для розміщення землево- лодінь і землекористувань сільськогосподарських організацій спри- чинили багато недоліків.

До недоліків сучасного землеволодіння і землекористування на- лежать:

нераціональний розмір землеволодінь, землекористувань — невідповідність площі земель спеціалізації, наявності робочої сили, матеріальних ресурсів тощо;

У більшості адміністративних районів сільськогосподарські під- приємства займають значну частину їх території. З цієї причини запроектовані в схемі землеустрою заходи безпосередньо пов’язані з організацією території сільськогосподарських підприємств і фермер- ських господарств.

Розділ 7.

Частина ІІ. Розроблення землевпорядної документації і проектів територіального землеустрою

Зміст організації території сільськогосподарських підприємств у схемі землеустрою адміністративного району значною мірою визна- чається результатами агроекологічного оцінювання земель і станом агроландшафтів, характером сформованих після проведення прива- тизації земель земельних відносин.

Організація території сільськогосподарських підприємств має спри- яти виконанню ландшафтом його основних функцій як саморегулюва- льних і самовідновлюваних систем, створенню екологічно стабільних ландшафтів і на цій основі забезпечувати свою довготривалість.

Крім цього, при організації території найважливішим є враху- вання соціально економічних чинників. Залежно від того, як розви- ваються земельні відносини, тобто як, наприклад, власники земе- льних часток (паїв) розпорядилися або мають намір розпорядитися ними, здійснюватиметься організація території.

Організація території сільськогосподарських підприємств перед- бачає вирішення багатьох питань. Проте у схемі землеустрою адмі- ністративного району слід розглядати тільки такі основні питання:

оптимізація структури земельних угідь;

встановлення площ і розміщення земельних ділянок, які вико- ристовують сільськогосподарські підприємства та фермерські госпо- дарства на різному праві;

розроблення пропозицій щодо розміщення внутрішньогоспо- дарських підрозділів і виробничих центрів;

інженерна облаштованість території земель сільськогосподар- ського призначення;

організація угідь.

Вирішення таких питань дає змогу надалі через проекти терито- ріального і внутрішньогосподарського землеустрою комплексно і взаємопов’язано, з дотриманням наступності в проектуванні прив’язати плановані на рівні району заходи до конкретних земе- льних територій і ділянок.

7.9.1. Оптимізація структури земельних угідь

Розв’язання завдань оптимізації структури земельних угідь в аг- роландшафтах в екологічному плані полягає у збільшенні частки середовищестабілізувальних угідь, які визначають стійкість ланд- шафту, тобто збільшення площ, зайнятих лісовими насадженнями, пасовищами, сіножатями, багаторічними травами тощо, з одночасним скороченням площі деградованих і малопродуктивних орних земель.

Склад і співвідношення угідь — головні показники стану ландшаф- ту, які визначають його стійкість. З наукового погляду некоректно ста- вити завдання щодо розв’язання співвідношення з тісно фіксованими цифрами кількості того або іншого виду угідь, оскільки різною часткою

Таблиця 7.1. Співвідношення угідь для різного типу агроландшафтів

у Чернівецькій області

Головний вплив на склад і площі угідь мають природні особливос- ті території, відмінності окремих ділянок за вмістом поживних речо- вин, водним й тепловим режимами, що допускає диференційований підхід до встановлення структури угідь. Тому склад і співвідношення угідь потрібно встановлювати не в цілому по господарствах, а в ме- жах типів ландшафту і водозборів (див. табл. 7.1). Оптимізація струк- тури земельних угідь здійснюється на основі проведених робіт з еко-

Розділ 7. Схеми землеустрою адміністративно-територіальних утворень…

Частина ІІ. Розроблення землевпорядної документації і проектів територіального землеустрою

лого-ландшафтного районування, еколого-економічного оцінювання придатності земель і агроекологічного зонування території.

Структура земельних угідь оптимізується в порядку розроблення заходів щодо трансформації угідь. Угіддя трансформуються на осно- ві зіставлення якісної характеристики земель з вимогами щодо яко- сті земель при встановленні видів сільськогосподарських угідь. Пе- редусім розв’язують питання використання деградованих сільсько- господарських угідь і земель, забруднених токсичними промисло- вими відходами і радіоактивними речовинами. Ці угіддя і землі, як правило, передбачають законсервувати.

Консервація земель — це тимчасове вилучення їх з господарсь- кого обігу на визначений період часу, за який здійснюють заходи, що забезпечують відновлення (реабілітацію) земель, які зазнали деградації, забруднення, зараження, засмічення або інших негатив- них (шкідливих) впливів.

Деградованими визнають землі, на яких у результаті антропо- генної діяльності або природних чинників відбуваються стійкі нега- тивні процеси зміни стану властивостей ґрунтів.

Забрудненими визнають землі, на поверхні й у ґрунті яких унас- лідок впливу сільськогосподарського і промислового виробництва, міст та перенесенням «атмосфера — ґрунт» утворюються нові ком- поненти: накопичуються пестициди, важкі метали, інші хімічні ре- човини і радіонукліди.

Біогенно забрудненими вважають землі, на яких поширені пара- зитичні мікроорганізми, віруси, гриби та інші біологічні речовини, що забруднюють ґрунт і, отже, негативно впливають на людину і сільськогосподарських тварин.

Зараженими визнають території, на яких поширені бактеріаль- но-паразитичні й карантинні шкідники і хвороби рослин.

Захаращеними є землі, які засмічуються викинутими предмета- ми, харчовими і побутовими викидами, великоуламковими відхода- ми виробничої діяльності і транспорту та ін.

Консервації підлягають:

сільськогосподарські угіддя, які значною мірою зазнають водя- ної і вітрової ерозії ґрунтів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, опустелювання земель, що осідають унаслідок видобутку корисних копалин або інших втручань людини;

пасовища з порушеним ґрунтово-рослинним покривом, антро- погенно порушені землі у випадках, коли використання їх за цільо- вим призначенням із зазначеними ознаками деградації призводить до подальшого розвитку негативних процесів, погіршення стану ґрунтів, екологічної обстановки і впливу на здоров’я людини;

землі, забруднені токсичними хімічними речовинами, відкла- деннями важких металів, радіоактивними речовинами понад гра- нично допустиму норму;

нічних, агрохімічних, фітосанітарних, протиерозійних, культуртех- нічних та інших заходів. Якщо не можна відновити потенціал де- градованих, забруднених і заражених земель і використовувати їх у колишній ролі, то допускається трансформація сільськогосподарсь- ких угідь, у тому числі переведенням малопродуктивної ріллі в інші сільськогосподарські угіддя, а також виділенням земель для ство- рення захисних лісових насаджень, під прибережні водоохоронні смуги тощо.

Терміни консервації земель з вилученням їх з обігу встановлю- ють залежно від інтервалу часу, за який проводять роботи, пов’язані з відновленням земель і підвищенням родючості ґрунтів, видів ме- ліорації, наявності матеріально-технічних і фінансових ресурсів, інших чинників, що впливають на період виконання робіт.

При оптимізації структури земельних угідь виведення з обігу ор- них земель, незалежно від їх якості, зумовлюється їхнім місцем розміщення. Наприклад, якщо вони розташовані в заплаві, на дни- щах балок і у водопровідних балках, то орні землі переводять в інші сільськогосподарські угіддя.

На території, пов’язаній з акваторіями річок, озер, водойм та ін- ших поверхневих водних об’єктів, виділяють водоохоронні зони, на яких установлюють спеціальний режим господарського або іншого виду діяльності з метою запобігання забрудненню, засміченню, за- муленню і виснаженню водних об’єктів, а також збереження середо- вища проживання тваринного і рослинного світу.

У межах водоохоронних зон виділяються прибережні захисні смуги, що, як правило, мають бути зайняті деревинно-чагарниковою рослинністю.

Непридатну для сільськогосподарських угідь ріллю (вміст гумусу менше ніж 1 %, фізичної глини — менш як 15 %, поглиненого на- трію — понад 15 мг•екв) можна використовувати для створення лі- сонасаджень.

Непридатну для сільськогосподарських угідь і лісонасаджень ріллю переводять в інші угіддя відповідно до їх стану.

При встановленні оптимальної структури угідь розглядають пи- тання меліорації земель, яку проводять з метою підвищення про- дуктивності і стійкості землеробства, забезпечення гарантованого виробництва сільськогосподарської продукції на основі збереження і підвищення родючості земель, а також створення необхідних умов для залучення в сільськогосподарський обіг земель, які не викорис- товуються і мало використовуються, і формування раціональної структури земельних угідь.

Склад і площі угідь установлюють на основі екологічно стабіль- них ландшафтів. При визначенні складу і площ угідь використову- ють отримані в процесі підготовчих робіт, землевпорядного обсте-

Розділ 7. Схеми землеустрою адміністративно-територіальних утворень…