Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування
3.4.Планування використання та охорони земель як складова землевпорядного проектування
3.4.1.Основні завдання планування використання та охорони земель
Планування використання та охорони земель здійснюється через розроблення державної і регіональних програм використання та охорони земель, розроблення схем землеустрою, техніко-еконо- мічних обґрунтувань, які є складовими землеустрою, а отже, і зем- левпорядного проектування.
Відповідно до Закону України «Про землеустрій» № 858-IV від 22 травня 2003 р. і Закону України «Про охорону земель» № 962-IV від 19 червня 2003 р. основними видами робіт з планування раціо- нального використання і охорони земель є розроблення загально- державної і регіональних програм використання та охорони земель, а також Національної програми охорони родючості ґрунтів.
Сприятливі природно-ресурсні умови Україна має значною мі- рою завдяки ґрунтовому покриву, який більш як на 70 % складаєть- ся з чорноземів і лучно-чорноземних ґрунтів, що характеризуються високим рівнем родючості. Подібні до них за рівнем родючості сла- боопідзолені (темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені) недег- радовані ґрунти, частка яких у структурі ґрунтового покриву стано- вить близько 5 %.
Для України в цілому характерна компонентна структура при- родно-ресурсного потенціалу, в якій частка потенціалу мінеральних ресурсів становить 28,3 % сукупного потенціалу, водних ресурсів — 13,1, земельних — 44,4, лісових — 4,2, тваринних — 0,5 і рекреа- ційних — 9,5 %.
Загальна нормативна грошова оцінка земельних ресурсів дер- жави орієнтовно становить 330 трлн грн.
Проте використання земельних ресурсів не повною мірою відпо- відає вимогам раціонального природокористування. Земельні ре- сурси України (60 354,8 тис. га) характеризуються надзвичайно ви- соким рівнем освоєння. Крім того, недостатньо економічно та еколо- гічно обґрунтовується розподіл земель за цільовим призначенням.
До 1991 р. земля перебувала виключно у власності держави. У ході проведення земельної реформи власність перерозподіляється. Станом на 1 січня 2004 р. у власність юридичних та фізичних осіб передано 30,6 млн га (50,7 %), у власності держави залишилося 29,8 млн га земель (49,3 %). Широкого розмаху набуває оренда зе- мель. Станом на 1 січня 2004 р. в оренду передано 25,6 млн га, у тому числі сільськогосподарських угідь — 24,9 млн га.
Значно зросла і продовжує зростати кількість власників землі та землекористувачів. За останні роки вона збільшилася на 3,7 млн і
106
на 1 січня 2004 р. становила 24,5 млн чол. Кількість громадян, яким надано землі у власність і користування, становить 24,3 млн чол.
Найбільшою є частка земель сільськогосподарського призначен- ня — 43 млн га (71,3 %), із них рілля — 32,5 млн га. У структурі зе- мельного фонду на сільськогосподарські угіддя припадає 69,2 %, у тому числі рілля — 53,8 %, багаторічні насадження — 1,5, сіножа- ті — 4, пасовища — 9,2, перелоги — 0,7 %. Надмірна сільськогоспо- дарська освоєність і розораність території є одним із головних чин- ників, які дестабілізують екологічну ситуацію в країні.
Брак уваги до проблем комплексного використання та охорони земель призвела до зменшення площ продуктивних земель за 1996 – 2005 рр., зокрема, площі сільськогосподарських угідь на 64,4 тис. га, зрошуваних земель — 414,3 тис., осушених — на 412,4 тис. га. Незадовільне економічне становище сільськогосподар- ських підприємств спричинило переведення 432,7 тис. га ріллі у перелоги, вирощування беззмінних посівів (зернові по зернових, соняшник по соняшнику тощо). Більшість сільськогосподарських товаровиробників не дотримується науково обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисних технологій під час вирощування сільськогосподар- ських культур, не має потрібної кількості органічних та мінераль- них добрив, що призводить до виснаження земель, зниження родю- чості ґрунтів, їх деградації.
Землі житлової та громадської забудови займають 1,7 млн га. Найбільша щільність забудованих земель у Донецькій, Дніпропет- ровській (у 1,5 раза вища за середню по країні), Луганській та Львівській областях, найменша — в Миколаївській, Херсонській, Волинській, Рівненській та Чернігівській.
На високоцінних міських землях розташовано майже 0,5 млн са- дових земельних ділянок, які займають 30 тис. га.
Велике соціальне та екологічне значення мають землі природно- заповідного та іншого природоохоронного, а також оздоровчого, рек- реаційного та історико-культурного призначення.
Станом на 1 січня 2004 р. площа земель під об’єктами природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення становила 2744,3 тис. га, або 4,5 % території країни. Найбільше таких земель у Криму, на заході та півночі країни, недостатньо — на сході та на південному сході.
За останні десятиріччя площа територій та об’єктів природно- заповідного фонду зросла більш як удвічі. Особливо збільшилася площа територій заповідників та національних природних парків. Проте цього недостатньо, оскільки за стандартами країн Європей- ського Союзу екомережа має становити понад 5 % території країни.
Ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостат- нє фінансування, слабку матеріально-технічну базу нині не повною
Розділ 3. Планування і організація раціонального використання земель у системі землеустрою
107
Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування
мірою виконують функції щодо збереження та відновлення рідкіс- них і типових видів флори і фауни.
Україна має потужний оздоровчо-рекреаційний потенціал. Роз- відано понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод та більш як 100 родовищ лікувальних грязей. Пляжі на узбережжях Чорного та Азовського морів (довжина 2870 км) займають близько 116 тис. га. Проте майже 1,5 млн га рекреаційних територій радіаційно забруд- нені (у межах Київської, Житомирської та Рівненської областей).
Водночас в Україні станом на 1 січня 2004 р. налічувалося 23,9 тис. га земель оздоровчого призначення, а рекреаційного —
106,9 тис. га.
Землі історико-культурного призначення становлять 40,3 тис. га. Нині в Україні під охороною держави перебуває понад 140 тис. об’єктів нерухомих пам’яток історії та культури.
На 1 січня 2004 р. загальна площа земель під об’єктами природ- но-заповідного та іншого природоохоронного, а також оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення становила 2915,4 тис. га або 4,8 % території країни.
Землі лісового фонду та ліси на інших категоріях земель займа- ють 10,5 млн га або 17,3 % території країни. Найбільше таких зе- мель на Поліссі — майже 30 і в Карпатах — 40 %, а в Степу їх лише 5 %, Лісостепу — 14 %. Це значно нижче від розрахунково-опти- мального показника (21 – 22 %), який забезпечує збалансованість між лісовими ресурсами, обсягами лісокористування та екологічни- ми вимогами.
Землі водного фонду займають 3,4 млн га або 5,6 % території країни, у тому числі природні водотоки (річки та струмки) — 243,8 тис., озера та лимани — 927,0 тис., ставки — 326,4 тис., штуч- ні водосховища — 742,2 тис. та болота — 953,5 тис. га. Водотоки ма- лих річок забруднені на порядок вище від великих річок, у прибе- режних захисних смугах ведеться самовільне будівництво. У зонах впливу водосховищ підтоплено близько 500 тис. га сільськогоспо- дарських угідь.
Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення займають понад 1,74 млн га. У більшості галу- зей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються нераціонально. Так, нормативи відведення земельних ділянок для потреб промис- ловості, транспорту, енергетики в 2,5 – 2,7 раза перевищують при- йняті в країнах Західної Європи.
Розподіл земель між галузями також нерівномірний. Територіа- льні диспропорції в розміщенні промислового виробництва та об’єктів його інфраструктурного забезпечення призводять до нерів- номірного розвитку окремих регіонів, нераціонального використан-
108
ня земельно-ресурсного потенціалу, екологічного дисбалансу, під- ривають економічну основу розвитку регіонів.
Надмірна землемісткість склалася у гірничодобувній промисло- вості — на кожен мільйон умовних одиниць капіталовкладень при- падає 42,9 га землі, у промисловості кольорових металів — 30,0, чор- них металів — 23,9, у вугледобувній промисловості — 12,9 га. У чо- рній металургії і теплоенергетиці понад 40 % території займають шлаконакопичувачі та інші об’єкти для захоронення відходів ви- робництва.
Широке застосування відкритого способу добування корисних копалин призводить до знищення ґрунтового покриву на значних площах. Так, на 1 січня 2004 р. налічувалося 154,5 тис. га поруше- них земель (із них не використовуються у виробництві 54,2 тис. га), з яких майже 83 % порушено в процесі розробки покладів рудних і нерудних копалин, їх переробки, проведення геологорозвідувальних робіт.
Україна має розгалужену мережу автомобільних доріг та одну з найпотужніших у Європі залізничну мережу. Мережа газопроводів досягає 17 тис. км, нафтопроводів — 70 тис. км. Землі транспорту в цілому займають 660,6 тис. га, зв’язку — 5,2 тис. га, енергетики —
52,4 тис. га.
Площа земель під твердими побутовими відходами перевищує 3 тис. га і містить 727 полігонів, з яких 35,5 % не відповідають нор- мам. Крім того, багато лісів, узбіч доріг, будівельних майданчиків перетворено на несанкціоновані сміттєзвалища. За оцінками при- родоохоронних органів, площа земель під такими об’єктами пере- вищує 160 тис. га.
У процесі ринкової трансформації економіки виявлено виробничі території, які практично не використовуються. Інвентаризація та ана- ліз ефективності використання земель, що перебувають у користуванні Міноборони України, Державна прикордонна служба України та МВС України, показали, що ці землі часто використовуються не за цільовим призначенням, подекуди — з порушенням земельного законодавства.
Надмірне розширення площі ріллі на схилових землях призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення ріллі, природних кормових угідь, лісів та водойм, що негативно позначи- лося на стійкості агроландшафтів і зумовило значне техногенне на- вантаження на екосферу.
Водяна ерозія ґрунтів є найбільш істотним чинником зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації агроландшафтів. Втрати продукції землеробства від ерозії перевищують 9 – 12 млн т зернових одиниць щороку.
Середньорічний розрахунковий змив ґрунту з орних земель в Україні становить понад 15 т/га, втрати гумусу при цьому досягають
Розділ 3. Планування і організація раціонального використання земель у системі землеустрою
109
Частина І. Теоретичні основи землевпорядного проектування
0,5 т, а поживних речовин — 0,6 т/га, що значно більше, ніж вно- ситься з добривами. Щороку від ерозії втрачається 460 млн т ґрунту.
Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згуб- ного впливу водяної ерозії, становить 13,3 млн га (32 %), у тому чис- лі 10,6 млн га орних земель. У складі еродованих земель налічуєть- ся 4,5 млн га із середньо- та сильнозмитими ґрунтами, у тому числі 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт.
Досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа ярів становить 141,1 тис. га, а їх кількість пе- ревищує 500 тис. Окремі яружно-балкові системи мають інтенсив- ність ерозії, що перевищує середні показники у 10 – 20 разів.
Вітрової ерозії систематично зазнає понад 6 млн га земель, а в роки з пиловими бурями — до 20 млн га.
Якісний стан земельних ресурсів країни має сталу тенденцію до погіршення (засоленість, солонцюватість, перезволоженість тощо). Так, 9,6 млн га сільськогосподарських угідь становлять кислі ґрунти, з яких на середньо- і сильнокислі припадає 4,4 млн га, 5,2 млн — близькі до нейтральних. Середньо- і сильносолонцюваті ґрунти за- ймають 0,5 млн га сільськогосподарських угідь, а засолені — 1,7 млн га (4,1 %). Крім того, 1,9 млн га сільськогосподарських угідь належить перезволоженим, 1,8 млн — заболоченим і 0,6 млн га — кам’янистим ґрунтам. Великою є частка заболоченої та перезволо- женої ріллі, в цілому по Україні — 8 %, а в деяких областях (Закар- патська, Львівська) — навіть понад 60 %.
Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призво- дить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особ- ливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопро- никності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками, що звідси випливають.
Останнім часом посилилися процеси деградації ґрунтового по- криву, зумовлені техногенним забрудненням. Найбільшу небезпеку для навколишнього природного середовища становить забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими металами, збудниками хвороб. Понад 40 % органічних добрив, які отримують у результаті діяльно- сті великих тваринницьких комплексів і птахофабрик, перетворю- ються на джерела забруднення довкілля.
Отже, у структурі земельного фонду України значні площі за- ймають ґрунти з незадовільними властивостями (змиті, піддані віт- ровій ерозії, засолені, солонцюваті, перезволожені тощо). Це дегра- довані і малородючі ґрунти. За розрахунками, площа таких ґрунтів на орних землях перевищує 6,5 млн га, або 20 % площі ріллі, а пря- мі щорічні втрати (тобто різниця між вартістю валового продукту і
110
витратами на його отримання) досягають у середньому 66,5 грн/га, або в цілому по Україні близько 400 млн грн.
Розрахунки свідчать, що для задоволення внутрішніх потреб у продовольстві при існуючій купівельній спроможності населення потрібно мати в обробітку 11,7 млн га ріллі, для забезпечення нау- ково обґрунтованих норм споживання продуктів — 17,7 млн, а з урахуванням експортних пропозицій у продовольстві — 22,6 млн га, що становить 70 % наявної на 1 січня 2004 р. ріллі.
На якісний стан земельних ресурсів та цілої низки об’єктів галу- зей економіки істотно впливають гідрометеорологічні та небезпечні екзогенні геологічні процеси і явища (селі, зсуви, обвали, карст, просідання ґрунту, абразія, руйнування берегів водосховищ тощо), які поширені більш як на 50 % території, у тому числі карсту — 37,6 %, зсувів — 0,3 %. На 17 % території розвиваються процеси під- топлення.
Наведений перелік еколого-економічних проблем деградації зе- мель є неповним, проте наслідки неефективного використання ос- новного багатства вражаючі.
Отже, стан використання та охорони земельних ресурсів є неза- довільним і має тенденцію до погіршення зі значними диспропорці- ями, зокрема:
надзвичайно високим економічно та екологічно необґрунтова- ним рівнем господарського (передусім сільськогосподарського) осво- єння території;
значною землемісткістю основних галузей економіки;
нерівномірним сільськогосподарським освоєнням території, внаслідок чого розораність земель в окремих регіонах досягла над- мірних розмірів;
інтенсивним розвитком деградаційних процесів та наявністю значних площ деградованих земель;
стихійним формуванням нових типів землекористування в рин- кових умовах через оренду земельних часток (паїв), які характери- зуються нестабільністю, дрібноконтурністю, черезсмужжям;
наявністю територій, що зазнають постійного впливу небезпеч- них стихійних явищ;
недостатністю земель природно-заповідного та іншого приро- доохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення;
наявністю значних площ земель, використання яких законода- вчо обмежується (територія радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, санітарно-захисні та охоронні зони підприємств промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, об’єктів природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення, курортів і водних об’єктів);
Розділ 3. Планування і організація раціонального використання земель у системі землеустрою
111