Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методика розвитку історичного мислення.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
1.09 Mб
Скачать

54 Десятов д. Л.

страти» побудовано навколо ідейно-морального конфлікту між ца‑

рем Петром I та стрільцями, що уособлюють різні епохи російської

історії. Кожна деталь картини сповнена символізму та ідейного на‑

вантаження: свічка — символ життя, іноземець, що стоїть право‑

руч і спостерігає за стратою, ніби розмірковує про труднощі народження

нової держави тощо. Сам же художник, за його словами,

намагався передати не страхіття страти, а урочистість останніх

хвилин.

Більшість картин під час їх використання вимагають певних

коментарів. Особливо це стосується творів, що виконують роль іс‑

торичних документів своєї епохи. Практично кожна така картина

вбирає в себе культурний пласт часу, а отже, має деталі, які вима‑

гають пояснення. Надзвичайно популярне зображення козака Ма‑

мая тому приклад. Козак грає на бандурі, сидячи під дубом, на гіл‑

ках якого висить зброя, біля нього кінь — його вірний товариш.

Такий узагальнений образ козацтва став улюбленим, принаймні,

з початку ХVIII ст. Він був своєрідним живописним пам’ятником

перемогам, здобутим ціною життів тисяч козаків, полеглих у бо‑

ротьбі за кращу долю народу. Ці народні картини були

«пам’ятниками невідомому козакові», про що свідчить звичайна

у їх композиції деталь — спис із прапорцем, встромлений у землю.

Пояснення їй знаходимо у думах, які описують ритуал похорону

козака: «…могилу висипали і прапором у головах єй устромили да

премудрому лицарю славу учинили. Прощання старого козака

з життям, у свою чергу, уявлялося в образі останньої пісні під аком‑

панемент «бандури подорожньої».

Сидить козак на могилі,

На кобзі грає-виграває, жалібно співає:

«Гей кобзо моя, дружино моя,

бандуро моя мальована!

Де ж мені тебе діти…» [10].

У плані подання коментарів до картин дуже вигідно серед

інших підручників вирізняється підручник В. Власова «Історія

України» для 8 класу, в якому учні можуть знайти пояснення до

картин, які в іншому контексті повністю зрозуміти неможливо.

Адже, щоб зрозуміти, що відбувається на фрагменті гобелена із

зображенням взяття в полон полковника М. Кричевського після

бою під Лоєвим у Білорусі в 1649 р., як і власне сам посмертний

портрет полковника, потрібно знати деякі обставини битви.

С. Кричевський, що бився як рядовий воїн, зазнав тяжких пора‑

нень у голову та в бік, через що час від часу втрачав свідомість.

Методика розвитку історичного мислення

засобами наочності 55

Козаки винесли на ношах свого полководця, який, опритомнів‑

ши, наказав залишити себе на полі бою. Мужній воїн, болісно

переживаючи поразку, дійшов висновку: невиконання наказу

Б. Хмельницького й важкі втрати армії не дають йому мораль‑

ного права на порятунок. Підтвердженням цього є його поведін‑

ка в останні дні життя. Коли ранком 1 серпня литовці увійшли

до вже спорожнілого табору, до їхніх рук, окрім С. Кричевсько‑

го, потрапило близько сотні (переважно поранених) бранців.

Кілька тисяч полеглих українців за наказом князя були похо‑

вані, за одними даними, в 16, за іншими — в 19 високих моги‑

лах. А самого С. Кричевського Я. Радзівілл прийняв надзвичай‑

но ввічливо, сподіваючись почути від нього відомості про задуми

Б. Хмельницького, про які, на думку литовського гетьмана,

«повністю і без похибки знав, бо користувався в нього великою

повагою». Часто втрачаючи свідомість, С. Кричевський відмо‑

влявся вести розмови із шляхтичами.

Водночас постійно картав себе за поразку. Його мучило сумлін‑

ня, що, втративши стільки вояків, він не спромігся запобігти воро‑

жому наступові в Україну. Тому свідомо йшов на смерть. За визнанням

одного з очевидців, не так через важке поранення в голову,

як через страшний розпач від програної битви стан здоров’я, незва‑

жаючи на вживані лікарями заходи, невпинно погіршувався. У ме‑

муарах литовського канцлера Альбрехта Станіслава Радзивілла

записано: «Швидше розпач приніс йому смерть, аніж рани».

Перед смертю, 3 серпня, український полководець опритомнів.

Коли його запитали, чи не хоче він бачити попа (для сповіді), від‑

повів: «Тут потрібно сорок попів». Далі, за словами очевидця, за‑

питали: «Тоді, може, ксьондза?» «Хочу, — каже, — відро холодної

води». І, все зітхаючи і себе за голову хапаючи, повторював оті сло‑

ва: «Хіба ж дрібниця 30 тис. (вояків) втратити!» З цим і помер вір‑

ний син України, що піднімалася з колін, виборюючи державну

незалежність. Литовський гетьман доручив придворному худож‑

нику виконати його посмертний портрет та справив військовий по‑

хорон, звелівши за українським звичаєм насипати високу могилу

[113].

Показати, наскільки різним буває бачення художником істо‑

ричного минулого, дозволяє демонстрація декількох картин,

присвячених одній і тій же події. Всім, хто вивчав історію в ра‑

дянській школі, мабуть, запам’яталася картина «Навєки вмєстє

», присвячена Переяславській Раді 1654 р., — ще один типовий

приклад того, як історична картина в процесі вивчення історії