42 Десятов д. Л.

«Синьої бороди», але й донести до нас атмосферу тогочасного при‑

дворного життя, сповненого інтриг та пристрастей.

Як відбувається інший опис, який умовно можна назвати істо-

рико-біографічним, продемонстрував російський педагог А. Т. Сте‑

панищев. При такому описі, поряд з розглядом анатомічних рис

обличчя та їх розшифровкою, значна увага звертається на одяг, на‑

городи, відзнаки, інтер’єр приміщення, в якому перебуває людина,

тощо. Усе це коментується і дає можливість зробити змістовну ха‑

рактеристику зображеної особистості та її місця в історії. Прига‑

даймо для прикладу один із відомих портретів О. В. Суворова.

У правій руці полководця — жезл, що відповідає його військовому

званню фельдмаршала. На грудях виділяється блакитна стрічка

через праве плече. Це говорить про те, що Суворова було відзначено

вищою нагородою Російської імперії — орденом Андрія Первозван‑

ного (за перемогу в битві під Кінбургом). Ліва рука полководця спи‑

рається на золоту шпагу, прикрашену алмазами — за перемогу над

турками в першій російсько-турецькій війні і на честь річниці укладення

Кючук-Кайнарджійського миру. До Суворова за всю історію

Росії лише 18 генералів російської армії були удостоєні цієї нагороди.

Ліворуч, по центру грудей, овальне діамантове зображення

з портретом Павла I. Цю нагороду Суворов отримав від імператора

за перемогу при Адді. Павло I писав: «Портрет мій на грудях ва‑

ших нехай виявить всім і кожному вдячність Государя до великих

справ свого підданого. Слава Богу, слава вам». Під портретом імператора

чотирикутний знак — це орден Святого Георгія першого

ступеня за перемогу на р. Римник. До Суворова його отримали

лише

5 Осіб: генерал-

аншефи П. О. Румянцев-Задунайський,

О. Г. Орлов, П. І. Панін, В. М. Долгорукий-Кримський, Г. О. Потьомкін.

Так, розглядаючи одну за одною нагороди Суворова, можна

простежити його життєвий шлях як полководця, адже за кожною

з них стоять битви та перемоги.

Крім власне встановлення, якою була зовнішність історичної

особи, робота з портретом може бути спрямована на вивчення

деталей одягу, взуття, зачісок та інших культурно-побутових

деталей певної історичної епохи. Так, до нас дійшла велика кіль‑

кість портретів другої половини XVIII ст., що передають процес

створення жіночої зачіски. На виготовлення модної тоді зачіс‑

ки — «куафюри» потрібно було чимало часу. Жінки зберігали її

протягом декілька днів. Для того, щоб отримати відповідну за‑

чіску, волосся розчісували, на маківці встановлювався легкий

Методика розвитку історичного мислення

засобами наочності 43

каркас, на який піднімали і скріплювали волосся. Після цього

його завивали, пудрили і, врешті-решт, переходили до прикрас.

Для цього використовували стрічки, квіти, а то навіть корзини

з плодами чи навіть макети кораблів. Інколи на голові була маса

коштовностей, вага яких була більшою, ніж вага самої голови.

При роботі з портретом однієї особи необхідно використовува-

ти альтернативні зображення. Наприклад, попри те, що до сьо‑

годні збереглося понад півсотні портретів Хмельницького (а може,

саме тому), інколи важко зрозуміти, якою ж насправді була зов‑

нішність гетьмана. Проте можна стверджувати, що найбільш точ‑

но її відтворив на своїй гравюрі гданський майстер Гондіус, адже

робив він її за життя Богдана Хмельницького. Таким чином, може‑

мо уявити собі зовнішність гетьмана. Тонкі брови на стомленому

обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд тем‑

них очей. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса,

міцно стулені тонкі губи, не важке, але круто зрізане підборіддя

[130, С. 1–2]. До опису можна долучити спогади людей, які знали

людину, зображену на портреті. Цікавим з цієї точки зору є те, як

сприймав зовнішність Б. Хмельницького Павло Алеппський, який

явно симпатизував гетьману: «Всякий, хто побачить його, дивом

здивується і скаже: «Так ось він, цей Хмель, слава та ім’я якого

рознеслися по всьому світу». Як нам переказували, у франкських

землях складали в похвалу йому поеми та оди на його походи, його

війни з ворогами віри і його завоювання. Хай зовнішність його не‑

показна, але з ним Бог — а це велике діло… Який контраст, Хмелю,

між твоїм (гучним) ім’ям і діяннями і твоїм зовнішнім виглядом!»

[131, С. 125–126].

На думку Іллі Борщака, ми не маємо жодного портрета Мазепи,

який можна було б прийняти на віру без застереження. У нашому

розпорядженні тільки спогади Балюза і якогось аноніма, скоріше

за все шведа. У деяких деталях описи зовнішності показово збіга‑

ються. Балюз, який у 1704 р. зустрічався з І. Мазепою, зокрема,

так описує гетьмана: «Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки

тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького

рейтара, і їздець із нього знаменитий». У 1708 р. невідомий анонім

залишив такі спогади про зовнішність І. Мазепи: «Мазепа був вель‑

ми негарний на обличчя й виглядав приблизно так, як малюють

у римській історії великого Манлія. Але ваші очі полонили його

білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими букля‑

ми, довгі обвислі вуси, а понад усім цим величність, почуття гід‑

ності й суворість, які пом’якшувала елегантність» [11, С. 60].