1) Що, на вашу думку, зображено на цій фотографії?

2) Хто ці люди? Чим вони займаються?

3) Приблизно укажіть, коли, на вашу думку, був зроблений зні‑

мок (рік? період? подія?)

4) У яку пору року зроблений знімок?

5) Це природна фотографія чи для неї спеціально позували перед

камерою?

6) Назвіть будь-які інші історичні джерела, що могли б вам допо‑

могти перевірити достовірність ваших висновків щодо цієї фо‑

тографії.

7) Що ви знаєте про події, відтворені на фото?

8) Чи відповідає ця фотографія на питання, на які ви хотіли б отримати

відповідь?

Робота з карикатурою має певні нюанси. Карикатура більшою

мірою відтворює індивідуальні погляди і переконання її автора.

Вони більшою чи меншою мірою можуть збігатися з певною офіцій‑

ною позицією. Суб’єктивність карикатури полягає також у тому,

60 Десятов Д. Л.

що вона є відображенням поглядів певних соціальних або політич‑

них груп. За самою своєю суттю вона інколи доводить ситуацію до

абсурду, гіперболізуючи певні риси персонажа чи якість сторони

окремого явища. За своїм задумом вона повинна викликати яскраві

негативні емоції, а вони завжди сильніші, яскравіші, ніж позитив‑

ні. Тому з цим видом засобів наочності треба поводитись дуже обе‑

режно, адже карикатура за своєю суттю була зброєю, до того ж доволі

небезпечною. Якщо під час аналізу фотодокументів існує

загроза «пастки об’єктивності», то, аналізуючи карикатуру, мож‑

на потрапити в «пастку необ’єктивності». Учень підсвідомо може

перейняти позицію автора, яка внаслідок своєї негативної образ‑

ності й чіткості здатна витіснити інші позиції. Аналізувати ці тво‑

ри слід особливо прискіпливо, намагаючись розглядати їх лише

в комплексі з іншими карикатурами [111, С. 82]. Методику роботи

з карикатурами детально розробив Ю. Комаров. Нам залишається

тільки відіслати читача до його робіт [57, 58].

Місце коміксу в методичному інструментарії вчителя

Останнім часом в руках учнів можна помітити комікси —

серії малюнків з короткими текстами, що утворюють розповідь

[15]. І це й не дивно, адже комікс дедалі частіше приходить до

нас у вигляді рекламних листівок, плакатів, брошур, стає зви‑

чайною справою, з’являючись у вигляді журналів і книг на при‑

лавках книгарень і кіосків. Ставлення до коміксу на теренах

колишнього Радянського Союзу доволі специфічне, оскільки цьому

жанру апріорі закидали неповноцінність та негативний вплив

на особистість. За радянських

часів цим словом позначали не до

кінця зрозуміле нам культурне явище. Створення коміксів не

заохочувалося, оскільки комікси вважалися елементом «загни‑

ваючої» американської культури. Та й сьогодні, говорячи про

комікси, як правило, мають на увазі убогі зразки цього графічно-

оповідного жанру, в основі яких слабкий сценарій, напівпро‑

фесійна робота художників та невиразне поліграфічне виконання.

Цілком природно, що такі комікси

нічого, крім роздратування

й реакції відторгнення, не викликають.

Між тим, комікс — унікальний жанр, що перебуває на стику лі‑

тератури й образотворчого мистецтва. У багатьох країнах світу іс‑

торія коміксів сягає глибини віків. Наприклад, манга як різновид

коміксів в Японії бере свій початок ще у XII ст., коли буддійський

чернець і художник Яку створив «Веселі картинки з життя птахів

і звірів». Героями першої манги стали тварини, що в пародійній

Методика розвитку історичного мислення

засобами наочності 61

формі розігрували сцени з життя людей та буддійських ченців, які

займалися не дуже гідною їх сану діяльністю, наприклад, брали

участь у півнячих боях.

На початку XX ст. в Японії з’являються перші дитячі комікси.

З початком інтервенції до Китаю на глядачів і читачів буквально

зійшла лавина коміксів агітаційного змісту. Усвідомлюючи цін‑

ність коміксів у справі агітації, японський уряд не тільки коорди‑

нував їх створення, але й підтримував їх творців матеріально. Опи‑

тування, які провели в ряді японських університетів, показало, що

з десяти найпопулярніших сьогодні серед студентів періодичних

видань чотири належать до манги. І це не дивно, якщо виходити

з того, що в Японії щорічно видається понад мільярд екземплярів

манги. Тут на кожного дорослого і дитину припадає по 10 журналів

коміксів, а на родину аж 27. До речі, японський читач не розглядає

кожну картинку, вчитуючись у слова діалогу. Він швидше пробігає

поглядом сторінку, сприймаючи її як єдине ціле. Історія цієї краї‑

ни пов’язана з ієрогліфікою — писемністю, яка наближена до кар‑

тинки набагато більше, ніж будь-яка азбука світу. Запитально під‑

нята брова героя говорить японському читачеві значно більше, ніж

багатослівні коментарі. Як і японська поезія, мистецтво манги ся‑

гає цінностей несказаного.

У західній масовій культурі тривалий час комікси вважаються

невід’ємною часткою життя, ставши одним із символів підприєм‑

ницького духу. І хоч не завжди всі вони відповідають вимогам і потребам

естетичного виховання, все ж залишаються досить попу‑

лярними. За мотивами коміксів створюються кінострічки, дійові

особи коміксів стають героями мультфільмів. Комікси та мульт‑

фільми перетворюються на матеріал для створення рекламної про‑

дукції, сувенірів і дитячих іграшок. У США комікси читають уже

сто років. Причому спочатку вони, як і в Японії, виникли як про‑

дукт для дорослих. Перші комікси були надруковані у «дорослій»

газеті «World» у 1896 р. Це була ціла рубрика малюнків з підписами.

Велику популярність мають комікси у Франції. Позиції куль‑

тури коміксів у цій країні є доволі сильними. У Франції теж були

спроби використати комікси для пропаганди певних ідей. Так, ві‑

домий художник Жан-Жак Вальс поставив свій талант на службу

реваншизму. Перед Першою світовою війною ним був створений

комікс «Ельзас, розказаний маленьким дітям дядьком Ансі»,

в якому пропагувалися антинімецькі ідеї. Комікс був розрахова‑

ний на читання дітьми.