30 Десятов д. Л.

модернізації історії учнями. У практиці будь-якого вчителя історії

вистачає курйозів із творами на історичну тему, коли школярі ство‑

рюють фантастичні оповідання, відірвані від реалій часу і просто‑

ру, переносячи у минуле не притаманні тій добі предмети побуту,

одягу, зброї і т. ін., або пояснюють історичні події з позицій сучас‑

них цінностей, мотивів, уявлень.

Проте яскраві образи минулого здатні впливати на формування

життєвих ідеалів, емоційно-ціннісних орієнтацій учня, його по‑

ведінку, виступають засобом виховання, адже картини минулого

спроможні викликати у них почуття — співчуття, захоплення,

натхнення.

Процес формування історичних уявлень у навчанні є досить

складним. По-перше, це пов’язано зі специфікою предмета — ми не

в змозі забезпечити учневі безпосереднє знайомство, сприйняття

предмета вивчення — історичної події чи явища, оскільки вони за‑

лишились у минулому. Інформація надається учням лише в опосе‑

редкованій формі, і роль засобів наочності в цьому процесі є най‑

важливішою.

По-друге, на основі вивчення кожної історичної події, навіть

невеликої за своїм масштабом і тривалістю, можна виробити безліч

уявлень. Проте вчитель та учні обмежені рамками програми та

кількістю часу на її засвоєння. Тому історичні уявлення, що фор‑

муються, повинні ретельно добиратися, щоб більш-менш повно від‑

творити цілісну картину історичної події, явища, процесу, епохи

через 1–2 образи.

По-третє, процес створення уявлень вимагає обов’язкового

впливу інформації на емоційно-чуттєву сферу учня, оскільки кар‑

тини минулого у свідомості учня мають стати емоційно забарвлени‑

ми та особистісно цінними для школяра. Тому вчителю слід доби‑

рати прийоми і засоби навчання, що можуть забезпечити такий

ефект [93, С. 65].

Історичні уявлення — основа історичних понять: чим ширше

коло та яскравіші образи, картини минулого, тим змістовнішою

є система історичних понять, які необхідні для пояснення й систе‑

матизації фактів.

На основі оперування поняттями та образами відбувається мис‑

лення — вищий пізнавальний процес і форма творчого відображен‑

ня людиною дійсності, що породжує такий результат, якого на да‑

ний момент часу не існує ні в реальній дійсності, ні у суб’єкта.

Психологи виділяють основні види мислення: теоретичне образне,

теоретичне понятійне, наочно-образне і наочно-дієве. Починаючи

Методика розвитку історичного мислення

засобами наочності 31

з 70-х років минулого століття, періодично обговорюється пробле‑

ма змісту та характеру історичного мислення.

Відповідно до вимог навчальної програми та Державного стан‑

дарту базової і повної загальної середньої освіти, розвиток історич‑

ного мислення є однією з важливих цілей навчання історії в школі.

На сьогодні ми не маємо єдності серед науковців та методистів що‑

до суті історичного мислення. Також відсутнє чітке визначення по‑

няття історичного мислення як такого. Навпаки, ми маємо досить

серйозні аргументи, що спростовують його існування. Один із тра‑

диційних аргументів ґрунтується на тому, що фахівці будь-якої га‑

лузі відбивають реальність в уявленнях і поняттях, досліджуючи

свій предмет за допомогою базових логічних операцій.

У вітчизняній методичній науці проблему розвитку історично‑

го мислення досліджували Н. Дайрі, І. Лернер, П. Гора, Ф. Горелік,

Г. Донськой, Г. Кревер, М. Кругляк, В. Пунський, В. Беспечанський,

В. Комаров, О. Пометун, К. Баханов, В. Сотниченко, С. Тер‑

но та інші.

Існують два тлумачення змісту та характеру історичного мис‑

лення, одне з яких умовно можна назвати операціональним, ін‑

ше — інтерпретаційним, залежно від змісту власне поняття та

спрямованості процесу мислення.

Родоначальником операціонального тлумачення суті історич‑

ного мислення й одним із перших, хто спробував дати визначен‑

ня самому поняттю, був І. Лернер. Зауваживши, що навчання

історії ще не досягло рівня, який би відповідав вимогам сучас‑

ності, учений пояснив цей стан недостатньою розробленістю

і стихійним використанням операціонального змісту курсу іс‑

торії. Під операціональним змістом І. Лернер розумів дії з історичними

поняттями та ідеями, а не тільки загальні форми

мислення — аналіз, синтез тощо як самоціль. Згідно з його тлу‑

маченням, історичне мислення є сплавом загальних норм пра‑

вильного мислення, діалектично усвідомленого предметного

змісту історії, установки на використання розуміння історії, її

закономірностей як методології пізнання та способів дій, спе‑

цифічних для пізнання історико-соціальних явищ [73, С. 21].

Цікавими є зауваження І. Лернера щодо конкретності та пред‑

метності мислення. Навчання мислити завжди відбувається на

конкретному матеріалі, яким є історичні уявлення та поняття.

Отже, хибні історичні уявлення та поняття ведуть обов’язково до

помилок у процесі мислення. Конкретизацію, згідно з думками вче‑

ного, не потрібно ототожнювати, як це часто буває з ілюстрацією,