22 Десятов д. Л.

найважливіших історичних явищ», постала необхідність у найко‑

ротший термін розробити ефективні прийоми вивчення картогра‑

фії та хронології, створивши при цьому шкільний фонд історичних

карт [21, С. 268].

У 1937 р. на конкурсі шкільних підручників перемогло видан‑

ня авторського колективу під керівництвом А. Шестакова, особ‑

ливістю якого стали кольорові ілюстрації та наявність на його

сторінках карт.

У післявоєнні та в 50–70-ті роки значний внесок у розвиток ме‑

тодики зробили М. Тарасов, О. Стражев, Д. Нікіфоров, І. Гіттіс,

П. Гора, Д. Полторак, С. Скляренко та інші. Серед питань, які

розроблялися в їхніх працях, була й проблема використання наоч‑

ності під час викладання історії в школі. На основі марксистської

ідеї про важливий вплив географічного середовища на характер

і темпи розвитку різних країн і народів у працях цих дослідників

було обґрунтовано положення про відповідальну роль візуальних

уявлень для розуміння школярами історичних фактів.

Історико-педагогічна думка того часу ішла шляхом зміцнення

зв’язків з психолого-педагогічними науками. Вдосконалюються

прийоми навчання: як викладати матеріал, як використовувати

картину, карту. У цей час з’являються підручники нового поколін‑

ня, в тому числі й відомий підручник Ф. Коровкіна з кольоровими

ілюстраціями.

У 70-х роках починається широке використання технічних за‑

собів навчання. Особливо популярними стають діафільми та діапо‑

зитиви. Щорічний випуск діафільмів у Радянському Союзі досяг

1500 Примірників загальним накладом понад 30 млн екземплярів,

серед яких навчальній продукції, призначеній для використання

на уроках історії, віддавалася суттєва перевага. Навчальні діафіль‑

ми проходили контроль з боку Міністерства освіти СРСР. У країні

існувала спеціалізована студія діафільмів Державного комітету

Ради Міністрів СРСР з кінематографії. Правда більшість діафіль‑

мів вироблялася в чорно-білому форматі і була досить низької

якості. У поєднанні з невисокою якістю проекційної апаратури це

призводило до того, що уроки з використанням діафільмів та діапо‑

зитивів залишались винятковим явищем у шкільній практиці. За

спостереженнями М. М. Шахмаєва, чимало вчителів недостатньо

володіли методикою проведення таких уроків, відчувався брак ме‑

тодичної літератури з цього питання [133, С. 21].

Намагаючись удосконалити методи використання діафільмів

на уроці, фахівці почали створювати діафільми зі спеціально

Методика розвитку історичного мислення

засобами наочності 23

підібраними питаннями. Це була загальна тенденція в процесі ви‑

користання подібного роду засобів наочності. Частина викладачів

взагалі почали уникати пояснювального тексту, який був перенесе‑

ний в окремі методичні посібники для вчителів.

У цей час було знято чимало навчальних фільмів з історії,

хоч їх кількість не здатна була задовольнити у повному обсязі

шкільних потреб. Кожен навчальний фільм супроводжувався

методичними вказівками, обсяг яких становив один друкований

лист [133, С. 33].

Починається розвиток навчального телебачення, хоч протягом

усієї історію його існування так і не була розв’язана проблема не‑

відповідності навчальних занять в школі розкладу навчальних те‑

левізійних передач. У цей час в США, Канаді, Японії набули поши‑

рення закриті телевізійні системи, що працюють у межах однієї чи

декількох шкіл і використовуються в навчальних цілях.

У 90-ті роки XX ст. та на початку XXI ст. відбувається актив‑

ний пошук шляхів ефективного використання традиційних засобів

наочності й триває розробка нових методів роботи з наочністю

у зв’язку

з активним запровадженням комп’ютерних технологій

у навчальний процес. З’являються перші комп’ютерні навчальні

програми з історії, насичені великою кількістю візуального ма‑

теріалу, що спонукало методистів до пошуку шляхів їх ефективно‑

го використання у конкретних ситуаціях навчального процесу [94].

Були розроблені методи використання окремих комп’ютерних про‑

грам, що дозволяють створювати та працювати з візуальним та

мультимедійним матеріалом [36, 37, 80, 126].

Робляться спроби створити атласи історичних карт, матеріал

яких своїм змістом відповідав би цивілізаційному розумінню істо‑

ричного процесу [22]. Інформатизація навчального процесу призвела

до створення електронних історичних атласів, функції яких

в ідеалі поступово наближаються до функцій багаторівневих геоін‑

формаційних систем, де рівні визначаються не лише територіаль‑

ною ієрархією, а й методичним супроводом, що радикально змінює

роботу учнів з цим видом наочності [2].

Разом з тим сьогодні під час викладання історії дедалі більшої

популярності набуває використання опорних схем та сигналів [109].

Окремі вчителі, щоб полегшити засвоєння історичних фактів у їх хро‑

нологічній послідовності і взаємозв’язку, використовують на своїх

уроках піктограми та схеми-портрети [121, 122]. Популярності серед

вчителів здобула система використання анімаційних

схем та опорних

сигналів, створених за допомогою комп’ютера [127]. У Росії цікаву