90 Десятов д. Л. Методика роботи з умовно-графічною наочністю Організація роботи учнів з історичною картою

Одним із видів наочних засобів навчання є графічна, чи умовно-

графічна, наочність. До групи умовно-графічних засобів входять істо‑

ричні карти, схеми, локальні схематичні плани, графіки, діаграми,

крейдові малюнки та аплікації. У цьому переліку одне з найважливі‑

ших місць посідає історична карта, адже кожен погодиться із твердженням,

що історія відбувається у двох категоріальних площинах —

просторі й часі. І якщо хронології на уроках історії приділяється

значна увага, то простір часто залишається поза увагою. І справа не

в тому, що іноді просто не вистачає часу на роботу з картою. Скоріш за

все проблема полягає в тому підході, який використовується при роботі

з картою. Якщо переглянути завдання, які пропонуються учням для

виконання на контурних картах, то великої зацікавленості до цього

учень, як правило, не виявляє. Учням пропонується зафарбувати або

обвести територію, підписати різними кольорами, позначити стрілка‑

ми, підписати назви і місця певних історичних подій. На виконання

таких завдань учень витрачає доволі багато часу (від 30 хв. до 1,5 год.).

Такі завдання зазвичай сприяють орієнтації учнів в історичному про‑

сторі, але ціна, яку сплачує дитина за це, видається занадто високою.

Окрім елементарних умінь і втомленості, що виникають внаслідок

механічної роботи, учні, як правило, більше нічого не отримують.

Насправді ж, історична карта — це повноцінне джерело історичної

інформації, і правильна організація роботи учнів з нею дозволяє до‑

сягти важливих при викладанні історії цілей. Вона поєднує часові

і просторові параметри події, вказує на статистичні складові історич‑

ного процесу, пов’язує образи та уявлення, які виникають в результаті

роботи з навчальним текстом, з просторовим сприйняттям певної іс‑

торичної реальності. Часом причинно-наслідкові зв’язки стають зро‑

зумілішими, варто лише поглянути на історичну карту. Історична

карта — це джерело інформації, що не тільки передає статистичні дані,

але є досить важливим при вивченні історії учнями, наочно відображає

текстовий матеріал візуальними засобами. Під час роботи з історичною

картою потрібно ставити завдання не стільки розвивати елементарні

вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі, а, перш за все

порівнювати, аналізувати, узагальнювати історичні факти.

На теоретичному рівні фахівці, усвідомлюючи дану проблему,

роблять різноманітні спроби її розв’язати. Відомий учений К. Ба‑

ханов, розробляючи критерії оцінювання навчальних досягнень

учнів за компетентнісно-орієнтованим підходом, виділяє спеціаль‑

Методика розвитку історичного мислення

засобами наочності 91

ні історичні вміння, серед яких зустрінемо і вміння орієнтуватися

в історичному просторі.

Будемо сподіватися, що укладачі Державного стандарту базової

і повної загальної середньої освіти, наводячи найважливіші знан‑

ня, уміння і навички, що формуються в основній школі, і говорячи

про вміння знаходити інформацію, аналізувати, інтерпретувати та

оцінювати її, розуміли під цим також картографічні вміння та ком‑

петенції учнів [27]. Найбільш плідним на сучасному етапі вирішен‑

ня цієї проблеми здається підхід О. Фідрі, який пропонує картогра‑

фічні вміння і навички поділити умовно на картографічні описові

та картографічні аналітичні [244]. Якщо перші вміння мають репродуктивний

характер і до них можна віднести вміння читати ле‑

генду, знаходити історико-географічні об’єкти, то інші розраховані

на уміння бачити за умовно-площинними зображеннями історичні

факти, події та явища. Як загальний підхід до вирішення проблеми

розвитку просторових компетенцій учнів така концепція є прий‑

нятною, але як конкретний підхід — не зовсім. По-перше, зали‑

шається не зовсім зрозумілим, що ж пропонується зробити учням

практично, по-друге, через своєю узагальненість поділ просторо‑

вих вмінь і навичок тільки на 2 групи — картографічні описові та

картографічні аналітичні — дещо не співвідноситься з чотирирів‑

невою шкалою оцінювання навчальних досягнень учнів. Виходячи

з цього, вміння орієнтуватися на історичній карті треба віднести до

елементарних просторових компетенцій учнів, а самі процесуальні

вміння й навички диференціювати на 4 групи. Якщо ж співвіднес‑

ти це з конкретними діями, що пропонуються виконати учням,

в цілому можна отримати доволі логічну схему організації роботи

з історичною картою.