50 Десятов д. Л.

діяльність учнів слід спрямовувати на виявлення «історичних

помилок», припущених художником. У наш час на сторінках

преси з’являється ряд альтернативних думок щодо певних істо‑

ричних проблем. Сучасним школярам часом досить-таки важко

розібратися, правильно оцінити ряд подій, виходячи з потоку

досить суперечливої інформації, яку вони отримують з преси,

радіо і телебачення. Не секрет, які історичні уявлення форму‑

ються під тиском цих потужних чинників. Учитель повинен

допомогти учню позбутися шаблонного, стереотипного мислен‑

ня, стандартних установок тощо. Навчити учня відрізняти істо‑

рично правдиві факти від пізніших нашарувань має стати одним

із найважливіших завдань учителя на уроці історії. Учитель по‑

винен пояснювати і демонструвати суб’єктивність будь-якого

тлумачення історичних подій, а учні мають її знаходити, іден‑

тифікувати і розуміти цю суб’єктивність.

Щоб картина «заговорила», з нею потрібно працювати, і така

робота має продумуватися заздалегідь. Алгоритм роботи з історич‑

ною картиною, як, власне, з будь-яким видом образної наочності,

повинен включати два аспекти:

1. Опис зображення.

1) Що / хто зображений?

2) У яких стосунках одне з одним перебувають зображені на

картині люди та навколишня природа/предмети, що їх ото‑

чують (у гармонії чи протидії)?

3) Простір картини. Форми і лінії. Кольорові ефекти.

4) Чи є в картині рух, контрасти рухів?

5) Композиція картини. На чому зосереджено зображення?

Перший етап є дуже важливим і пропускати його за жодних

умов не можна, оскільки те, що ми дивимося на картину, ще не

означає,

що ми бачимо на ній певні деталі. Про це свідчать дані од‑

ного цікавого експерименту, проведеного К. О. Бахановим. Вчений

запропонував семикласникам за довільно обраним планом описати

картину К. Лебедєва «Хрещення киян». У результаті більшість

з них зосередили увагу на головних елементах картини, залишив‑

ши поза увагою другорядні, на їх погляд, речі [4].

2. Інтерпретація зображення.

1) Хто зображений на картині?

2) Яку подію на ній відтворено? Що відбувається?

3) Хто автор зображення і для кого/чого воно призначалося?

Методика розвитку історичного мислення

засобами наочності 51

4) Чи виконував автор цей твір за власним бажанням, чи його

було замовлено? Ким, з якою метою?

5) Які засоби використовував автор, щоб створити чесний, не‑

упереджений образ?

6) Наскільки картина відповідає історичним реаліям? Що

в картині є домислом художника, а що може бути правдою?

Чому ви так вважаєте?

7) Як вплинула картина на ваші історичні уявлення? Як ви

уявляли собі цю подію/факт/особу раніше?

Одним з оригінальних методичних прийомів, які може вчитель

використати, організовуючи роботу учнів з картиною, є протистав-

лення або ж поєднання картини та історичних джерел. Напри‑

клад, всім відома картина художника М. Івасюка «В’їзд Богдана

Хмельницького до Києва». Залишимо поза обговоренням, що сама

дата в’їзду гетьмана у славетне місто дискутується вченими [107].

А от невеличке «відкриття» про те, що картина М. Івасюка створює

хибне уявлення про обставини зустрічі, може зробити будь-який

восьмикласник, який користується підручником В. Власова. На

С. 133, де подано репродукцію цієї картини, учень має змогу познайомитися

зі щоденником львівського підкоморія В. Мясковського:

«Сам патріарх (єрусалимський Паїсій) із тисячею вершни‑

ків виїжджав до нього (Б. Хмельницького) назустріч із міста,

і тутешній

митрополит дав йому коло себе місце в санях з правого

боку. Увесь народ, вийшовши з міста, вся чернь вітали його. Ака‑

демія вітала його промовами й вигуками, як Мойсея, спасителя

й визволителя народу від польського рабства, вбачаючи в імені йо‑

го добрий знак і називаючи його Богом даний» [19, 44]. Як бачимо,

в’їзд в санях менш тріумфальний, ніж на білому коні, але історич‑

но більш достовірний.

Наведемо ще один приклад урочистої зустрічі, яка відбувалася

не зовсім так, як це собі уявив художник П. Андрусів, створюючи

картину «Зустріч гетьмана І. Мазепи із запорозькими козаками».

На картині художник змалював урочистість і навіть помпезність

самої зустрічі. У своїй праці Д. І. Яворницький наводить опис зус‑

трічі, що відбулася 26 березня 1709 р. у Диканьці: «У цей час

гетьман Мазепа, дізнавшись про вихід до нього Гордієнка, вислав

назустріч кошовому отаману супровід в 2 000 чоловік. Прибувши

до Диканьки, Гордієнко вирушив прямо до будинку, в якому знаходився

Мазепа, і тут кошового зустріли найбільш знатні особи

із гетьманського оточення. Побачивши гетьманське оточення,