1) Історичні пам’ятки (або їх зображення);

2) реконструкції пам’ятників історичних подій і явищ минулого,

включаючи художні реконструкції (твори історичного живопи‑

су, навчальні картини, кінофільми);

26 Десятов Д. Л.

3) схематичні матеріали (плани, карти, діаграми, графіки, схеми

й інше) [115].

П. Лейбенгруб, досліджуючи дидактичні вимоги до уроку іс‑

торії, аналізує такі поняття, як «принцип наочності» і «метод на‑

очності», і наводить таку класифікацію:

1) історичні пам’ятки матеріальної культури (знаряддя праці,

зброя, монети) і духовної культури (пам’ятки зображувального

мистецтва і писемності);

2) зображувальні наочні посібники, які передають факти і події

у конкретно- або узагальнено-образній опосередкованій формі:

картини, портрети, об’ємні посібники;

3) умовно-графічні посібники: історичні і географічні карти, різні

схеми, діаграми, таблиці [72].

О. Вагін і Н. Сперанська, взявши за основу для класифікації

ступінь узагальнення історичних фактів, виділили шість засобів

наочності:

1) речові пам’ятки минулого;

2) зображення та ілюстрації документального характеру, включа‑

ючи фотопортрети, документальні фільми і фото;

3) твори історичного живопису, портрети і художні кінофільми;

4) карикатури і символічні зображення;

5) схематичні плани та історичні карти;

6) діаграми, графіки, схеми [23, С. 26].

Що ж стосується класифікацій, розроблених сучасними вчени‑

ми, то, наприклад, російський дослідник О. Степанищев дає визна‑

чення наочності як всього того, що можна сприйняти за допомогою

зору, слуху та інших органів чуття, і пропонує таку класифікацію

засобів наочності:

1) зображувальні (картини, портрети та їх репродукції, фото);

2) графічні (схеми, таблиці, графіки, карти та інше);

3) предметні (реконструйовані предмети культури, побуту, вироб‑

ництва);

4) справжні предмети матеріальної культури (знаряддя праці,

зброя, кістки, прикраси й інше);

5) природні монументальні (собори, споруди тощо);

6) аудіовізуальні (діапозитиви (слайди), плівкові транспаранти,

телефільми, кінофільми, радіо-, звукозаписи, комп’ютерні

версії тощо) [112, С. 204].

Методика розвитку історичного мислення

засобами наочності 27

За визнанням методистів, усі підходи приводять до виділення

двох однорідних груп, які містять або лише наочні приладдя, або

всі наочні засоби навчання історії. У подальшому за основу ми бра‑

тимемо таку класифікацією:

1) справжні речові пам’ятки минулого;

2) образні засоби наочності;

3) умовно-графічні засоби.

Проте зауважимо, що питання, пов’язане з класифікацією за‑

собів наочності, залишається відкритим, адже бурхливі науково-

технічні зміни вносять свої поправки в наукові дискусії. Можна

з повним правом говорити про мультимедійну наочність, що інте‑

грує та об’єднує в собі як традиційну статичну візуальну (текст,

графіку), так і динамічну інформацію різних типів (мову, музику,

відеофрагменти, анімацію тощо). Мультимедіа як особливий вид

інформації, у свою чергу, породжує зміни в технології та способах

опрацювання такого матеріалу. Тому «мультимедіа» має одразу де‑

кілька різних тлумачень:

• мультимедіа як технологія, що описує порядок розробки, функціонування

та застосування засобів обробки інформації різних

типів;

• мультимедіа як інформаційний ресурс, створений на основі тех‑

нологій обробки і представлення інформації різного типу;

• мультимедіа як комп’ютерне програмне забезпечення, функ‑

ціонування якого пов’язане з обробкою і представленням ін‑

формації різного типу;

• мультимедіа як комп’ютерне апаратне забезпечення, за допомо‑

гою якого стає можливою робота з інформацією різного типу.

Засоби й технології мультимедіа не тільки забезпечують мож‑

ливість інтенсифікації шкільного навчання й підвищення мотива‑

ції школярів, скільки докорінним чином змінюють сам характер

і суть засобів навчання. З’являються такі прийоми роботи з наоч‑

ністю, які були неможливими в минулому, а саме:

• маніпулювання (накладення, переміщення) візуальної інфор‑

мації;

• контамінація (змішування) різної аудіовізуальної інформації;

• реалізація анімаційних ефектів;

• деформація візуальної інформації (збільшення або зменшення

певного лінійного параметра, розтягування або стиснення зоб‑

раження);

• дискретна подача аудіовізуальної інформації;