Нова концепція станкового живопису в кубізмі

Уся сучасна естетична думка на Заході, за незначними винятками, розглядає діяльність кубістів як велику духовну революцію, пов'я­зану зі змінами у світогляді. Відкриття, зроб­лені кубізмом, настільки ж революційні, як відкриття А. Ейнштейна та 3. Фрейда.

Жодна з художніх течій не зачепила прин­ципової сторони класичного мистецтва, не похитнула такою мірою основи західного жи­вопису, як це зробив кубізм. І дійсно, з візу­альної погляду легше здійснити перехід че­рез 350 років, що відділяють імпресіонізм від високого Ренесансу, ніж через 50 років, що відділяють імпресіонізм від кубізму. Якщо на мить відволіктися від сторонніх історичних та соціальних факторів, то портрет О. Ренуара виявиться ближчим до портрета Рафаеля, ніж до кубістичного портрету П. Пікассо.

Кубізм — це не мистецтво наслідування, а мистецтво концептуальне, підняте до висот творіння.

Кубізм принципово змінив концепцію стан­кового живопису. Починаючи з епохи Відро­дження картина розглядалась як "вікно у світ", "шматочок реальності", і аж до авангарду удосконалювались засоби адекватного відоб­раження дійсності в картині (вивчались пер­спектива, анатомія, оптика, удосконалюва­лась техніка етюду тощо), тому що саме з цими моментами пов'язувались її позитивні

якості. На думку ж кубістів, картина є щось на зразок філософського твору, викладеного на полотні засобом ліній і фарб. Достоїнство кар­тини у ній самій. Вона виражає визначену концепцію світу, передану митцем за допомогою зображувальних знаків, — і більше нічого.

Завдання мистецтва, стверджують теоретики кубізму, полягає в тому, щоб осягнути сутність речей світу. Дійсність же осягається на шим розумом, а не очима, бо те, що ми бачимо, є відхід від чисто форми, щось стерте, гнучке, оптичне, ілюзорне, зіпсоване життям Людина із психічними розладами теж бачить світ, але не збагнути його сутності. Тому у живописі "концепція" має панувати над зором, математична інтуїція — над зовнішньою очевидністю.

Замість розброду чуттєвих переживань у К. Моне і О. Ренуара кубізм обіцяє людству щось міцне, що спирається не на ілюзію, видимість а на знання, розум. Кубісти розглядали художника як справжньо о диктатора, що дає світові визначену організацію творця систем, що впорядковують хаос відчуттів.

Виходячи з нової концепції картини, кубісти змінили й художню мову. Відчуваючи вичерпність традиційного живопису, вони взялись за кож­ний з елементів, що створюють словник цього мистецтва: форму, простір, колір, техніку виконання — і змінили традиційне застосування кожного з них своєю власною новою інтерпретацією. Розглянемо це на прикладі першої кубістичної картини П. Пікассо "Авіньйонські дівча­та" (1907 р.). Вражає швидкість, з якою Пікассо зумів перейти від традиційних форм рожевого періоду до геометричних деформацій. Це картина, яка настільки заперечувала всі попередні естетичні прин­ципи, що її не зрозуміло навіть мистецьке оточення автора. У Г. Аполлі-нера, коли він побачив її вперше, обличчя було перекошене. Критик Фенеон порадив Пікассо переключитися на... карикатури. С. Щукін, побачивши цю картину, зі сльозами промовив: "Яка втрата для фран­цузького мистецтва!". А Ж. Брак, якого також, як і П. Пікассо, вважа­ють фундатором кубізму, обурено вигукнув, що Пікассо намагається нагодувати його паклею і гасом. А вже через рік Брак, перебігаючи дорогу Пікассо, першим виставив перед публікою картину вищою міоою кубістичну, через що в сім'ї кубістів виникли було чвари, а потім і деяка плутанина в історії. Назву картини придумав згодом Андре Саль-мон (сам Пікассо звичайно не давав назви своїм картинам), спираю­чись на жарт Пікассо про те, що він пише дім розпусти, який містить­ся на Авіньйонській вулиці в Барселоні. Збереглися 19 ескізів до "Авіньйонських дівчат".

В останньому варіанті напівгротескно зображено п'ять жінок: не­природно плоскі, грубі, зі спотвореними пропорціями тіла, з асиме­тричними головами, витрішкуватими очима, з обличчями, схожими на маски. Ліва постать, яку зображено у профіль, нагадує образи єгипетських і ассирійських рельєфів, праві постаті подібні до афри­канських скульптур. Аполлінер згадував, що в той час, коли Пікассо писав картину, в одній з крамничок Монмартра він купив кілька аф­риканських скульптур і поставив їх у своїй майстерні. Захоплення Пікассо традиційною скульптурою Африки, формами архаїчного ми­стецтва призвело до геометричних деформацій фігур у його карти­нах, у чому найбільше виявився його радикалізм.

У картині, згідно з новою естетикою кубізму, по-іншому трактується простір. Фігури пласкі, майже зливаються з фоном. Ілюзію тривимір­ного простору порушено. Системі перспективи, яка панувала у євро­пейському живописі з часів Ренесансу, кубісти протиставили право художника рухатись навколо предмета, включаючи у його вигляд інфор­мацію, почерпнуту з попереднього досвіду, або знання. Тому, хоча жіноча фігура і зображена в профіль, на її обличчі ми бачимо два ока і ніс, написані у фас, руку, яку за законами профільного зображення ми бачити не могли б. Отже, кубізм зображає предмет так, як він його знає, а не так, як бачить. Об'єкт написаний так, ніби ми бачимо його одночасно під різними кутами зору. Це було властиво також середньо­вічному, традиційному мистецтву, коли стіл, наприклад, зображався в проекції зверху, а предмети, що містилися на столі, — збоку.

Змінилося і ставлення до кольору та світла. Щоб передати кольо­ром форму, Пікассо зводить палітру до суворої комбінації коричне­вого, тьмяно-зеленого і сірого. Колір втратив свій емоційний заряд і з основного засобу художньої мови перетворився на другорядний.

Втратило свою звичайну функцію і світло — все виявилось залитим одномірною масою. У картині немає повітря, яке огортає предмети і заповнює простір між ними. Залишились тільки освітлені та затінені плани, що виявляються об'ємами. Це часто позбавляє картину емо­ційної виразності.