Постконцептуалізм

У 80-ті роки концептуалізм вже не є більше провідною тенденцією й переживає істотні зміни під впливом так званої нової хвилі — напряму, що націлений на нейтралізацію інтелектуалізму, відмовляється від пла­стичного аскетизму, активно запроваджує кітч у простір "високого ми­стецтва". Найпослідовніше ця тенденція була зреалізована в діяльності групи "Мухомор" (С. Гундлах, К. Звєздочотов, В. і С. Мироненко, А. Ка-менський) та колишніх одеситів Л. Скрипкіної й О. Петренко (група "Перці"), лідера одеських концептуалістів С. Ануфрієва. На зміну нігілістичним мотивам та аскетизму 70-х років у творчість художників 80-х приходить своєрідний "орнаменталізм", побудований на постмодер-ністський цитатності й іронії. В їхніх роботах помітно зростає ігрове начало та значення фактурності. Художні жести 70-х, що усували ідеоло­гічний матеріал, у 80-х часто замінюються жестами імітації й симуляції.

На Заході нові концептуалісти і симуляціоністи Шеррі Левін, Джефф Кунс, Ешлі Бікертон, Хаїм Стейнбах, Мейр Вайсман, Філіп Тааффе, Аллан Макколумн та ін. представляють на початку 90-х найбільш інтелек­туалізований напрям духовного життя Європи і США. Багато з них — прекрасні есеїсти і критики, що успішно поєднують професійну кар'є­ру художника з теоретичними роботами. Більшість із них асоціюються пресою з так званим новим геометризмом ("нео-гео"), багато в чому подібним до неоконцептуалізму. Новий геометризм базується на філо­софських ідеях Ж. Бодрійяра, який розробляв феномен "симулякрів", які ніби передбачали реальність наперед.

У кінці 1985 — на початку 1986 р. їхні роботи були закуплені відо­мою колекцією "Саатчі енд Саатчі", за ними пішли подальші колек­ціонери, і почалась їхня гучна слава. Високий рівень відрефлексова-ності їхнього творчого жесту, майстерність у сфері археологізації со-ціокультурного "матеріалу", а також ненав'язлива "критичність" тра-вестій роблять їхні роботи надзвичайно популярними.

Концептуальна традиція, яка розглядає мистецтво як ідею, у 80-ті — на поч. 90-х років представлена значною низкою робіт — від схем Кошута і Аракови до предметної алхімії Бойса і Мерца з поступовим згасанням предметності й переходом у символіку. Основоположні авторські ідеї носять взагалі історіософський або культурософський характер (у Бойса, Базелитця, Пенка та ін.), але сам об'єкт цих "софій" у міру пластичних змін прагне перетворитися в ніщо. Приходить ро­зуміння того, що "справа" тут не в перевернених зображеннях, ящич­ках, таблицях, а "справи" взагалі немає.

із*

187

ПСИХОДЕЛІЧНЕ МИСТЕЦТВО

Мета і завдання психоделічного мистецтва

Одним із найважливіших філософсько-пси хологічних вчень XX ст., що кардинально змінило світогляд людини і вплинуло на кулі -^ТУРУ» є фрейдизм. Він став основою псі хо-делічного мистецтва.

Психоделія (від грец. psyche — душа, сві­домість і лат. délia — ілюзія) — розчинення меж між свідомістю і підсвідомістю.

Психоделічне мистецтво спрямоване на В. Харченко. Поет і муза розкріпачення свідомості, на занурення в під­свідомість і вихід сублімованого та пригніч ного.

Твори психоделічного мистецтва часто на­зивають "інтелектуальним наркотиком".

їхньою позитивною стороною є розкріпа­чення свідомості, зняття неврозів, виведен­ня сублімованого, збудження фантазії та інтуїції, стимуляція творчості (за 3. Фрейдов, саме сублімація "Воно" є основою творчості), самопізнання, компенсаторна роль. До нега­тивних наслідків відносять "ефект прибуван­ня". Сфера підсвідомості мало вивчена, тому не варто занадто захоплюватися психоделі-ками (творами психоделічного мистецтв ), оскільки їхній вплив на психіку людини неод­нозначний і його ще до кінця не вивчено.

Завдання психоделічного мистецтва о у-мовлюють специфіку його методів:

— вплив на підкіркову зону (сучасні фізі ло­ти пов'язують процеси ПІДСВІДОМОСТІ З П!Д­кірковими процесами) за допомогою ритму, світла, кольору (у кінемато­графі, образотворчому мистецтві), використання стійких зорових та звукових асоціацій;

— використання психоаналізу: встановлених Фрейдом та його по­слідовниками стійких символів процесів підсвідомості у свідомості, асоціацій (напр., вода — символ сексуальності, її різні стани — різні рівні розвитку, різні фази пристрасті). Ті, хто працює в цьому на­прямі, багато в чому йдуть за власною інтуїцією.

Найактивніше психоделічне мистецтво розвивається в музиці і кіне­матографі.