Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
20 ВЕК. КУЛЬТУРА.Мєднікова.doc
Скачиваний:
62
Добавлен:
10.08.2019
Размер:
5.25 Mб
Скачать

Постмодерністська модель світобачення

Гуманізація історії припускає насичення її надчасовим, духовним. Якою ж є природа цього духовного, надприродного? Можливо, це нове повернення до принципів монізму? З одного боку, постмодернізм руйнує закостенілі форми, вже непродуктивні стереотипи культурної свідомості, й тим оновлює її, а з другого — у хаосі, постійній грі, іронізуванні, карнавалі та пародіюванні довго жити неможливо. Кар­навал — це лише тимчасова, короткочасна розінтеграція ієрархізова-ного світу; вічний карнавал — уже смерть. Щоб жити, людина мусить мати мету, "світло в кінці тунелю", сенс життя, що організовує навко­ло себе космос цінностей з хаосу. Людина залишається особистістю тоді, коли вона відчуває постійний духовний зв'язок з вічним, інакше вона занурюється в побутове, стає заручником повсякденності.

Новий етап у розвитку людства М. Бердяєв пов'язує з духовним розвитком людства, переорієнтацією духовності особистості на ме-таісторичну суть, коли моя суть співвідноситься із суттю світу. Він пояснює, що нова Історія сприйняла свободу виключно як "індиві­дуалізм, як формальне право кожної людини і кожної сфери культури на самовизначення"1, не усвідомлюючи в ім'я чого і для чого було знайдено свобода.

У російській філософії початку століття всезагальне розуміється як соборне, яке пов'язує абстрактні і чуттєві, індивідуальні й соціальні начала. Від В. Соловйова до М. Бердяєва духовність розуміється як єдність одиничного морального розуму із соборним, із пріоритетом особистості над універсально-загальним, родовим, а любові над за­коном. За релігійно-містичною ідеєю Боголюдини у Соловйова при­ховується пошук нової форми духовності, ідеалів, здатних регулюва­ти діяльність людства на принципах ненасилля й культури.

Людство в цей час переживає процес зламу традиційних світо­глядних цінностей і переходу до іншого типу духовності, заснованого на возз'єднанні індивідуального й універсального, земного й косміч­ного, історичного та надісторичного. І коли наша свідомість досягає певного рівня, більшість проблем вирішуються самі собою.

Пізнаючи світ за допомогою розуму, людина розкладає його ці­лісність на елементи, шукаючи схоже, повторюване або протилежне, а потім конструює з них штучну єдність. Таким чином за допомогою розуму вона пізнає світ дискретно, а отже — і неадекватно, оскільки втрачає одиничне, унікальне, неповторне. Сутність життя може бути осягнена в найнезначніших, з погляду практичного розуму, предме­тах та явищах, через враження та емоції, душевні поривання людини. Поняття головного і другорядного, істинного і хибного, реального і нереального, сенсу і безглуздя — умовні, відносні.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]