Післявоєнний експресіонізм

Після війни експресіоністичні тенденції незабаром спалахнули з новою силою. Післявоєнна розруха, нестатки і голод були сприятли­вим ґрунтом для відродження гіркого, безнадійного мистецтва.

У цей період найбільш плідно працюють Оскар Кокошка (1886— 1980), Георг Грос (1893—1959), Отто Дікс (1891—1969).

їхні картини іронічні, викривальні, трагічні. Г. Гроса звинувачували в порушенні суспільної моралі, і за рішенням суду його було навіть присуджено до розстрілу, якого він чудом уник. Грос емігрував до Америки і присвятив свою подальшу творчість критиці прагматизму.

Талант Кокошка яскравий і багатогранний. Він художник, графік, дра­матург, самобутній декламатор. Трагічні події в світі і в особистому житті (у 1915 році він одержав тяжке поранення на фронті) посилили душевний розлад художника, призвели його до моральної кризи і пов­ної добровільної ізоляції. За його власним визнанням, він не міг терпі­ти людей і як модель часто використовував ляльку людського зросту ("Жінка у синьому", 1919 р.). Моделі Кокошка —дивні стражденні люди, нездатні до спілкування, зламані духовно і фізично. Очі у них, як пра­вило, великі, асиметричні, з наповненим жахом запитливим поглядом. Велику роль відіграють нервові, ніби зведені судомою, руки.

Жахи війни та її наслідки — головна тема робіт О. Дікса, який був на фронті ("Війна Прагерштрассе", "Мати з дитиною"). Після Першої світової війни він створив серію жорстоких зображень окопного жит­тя та каліцтва внаслідок війни. Згодом героями його творів стають жебраки, повії, алкоголіки. Похмурий та безжалісний реалізм зобра­ження посилював соціально-критичний вплив його мистецтва.

Доля більшості експресіоністів виявилась нелегкою. Головний ідео­лог об'єднання "Міст" Е. Кірхнер наклав на себе руки у 1938 році, відмовившись від співпраці з фашистами, О. Дікс опинився у катів­нях гестапо. Е. Нольде намагався порозумітися з режимом, вступив до нацистської партії. Проте і його картини були вилучені з музеїв, виставлені на посміховисько серед інших "виродженських" творів, а самому художникові було заборонено займатись живописом — навіть для себе самого! М. Пекштейна спіткала приблизно така сама доля. Фашисти люто боролись із відхиленнями від норми, вимагаючи від мистецтва "благопристойності" та реалізму.

Багато робіт експресіоністів було знищено у 1937 році фашистами на славнозвісній виставці "виродженського мистецтва". За наказом Геббельса 730 картин було вилучено із запасників і підвалів музеїв і виставлено на всенародний огляд з такими написами: "Так недоум­куваті психи бачать природу", "Німецька селянка очима єврейчика" ^та ін. Приходили унтер-офіцери, чиновники з дружинами — поко-^чУвались зі сміху. Після цього картини спалили.

Після закінчення Другої світової війни починається розвиток екс­пресіонізму у літературі. Засновником експресіонізму у літературі прийнято вважати німецького письменника Ф. Кафку.

Найвідомішим скульптором експресіонізму в Німеччині був Ернст Барлах. Головна тема його творчості — скорбота про загиблих у Першій світовій війні — трактується як велика драма німецького на­роду, що викликає співчуття та співпереживання. Пластика його скульп­тур надзвичайно виразна, співвідноситься зі сміливістю у вирішенні просторових завдань. Такою є фігура ангела, яка здіймається в по­вітря, для пам'ятника загиблим у соборі Гюстрова (1927 р.). Ангел, який летить на фоні готичного вікна собору, здається миттєвим ви­дінням; скорбота та величезне напруження духовних і фізичних сил виражені як на обличчі, так і у фігурі ангела, витягнутої немовби струна.