Примітивізм в українському мистецтві

В українському мистецтві також на початку XX ст. народна творчість входить в саму тканину професійного мистецтва, значною мірою вияв­ляючи пошуки та здобутки таких різних майстрів, як К. Малевич, О. Богомазов, О. Екстер та ін. У народній творчості їх приваблювала свіжість та безпосередність сприйняття, дійсна а не удавана наївність, фольклорна барвистість, стихійна радість, здивоване пізнання навко­лишнього світу, природність та органічність, прагнення, оволодіти не стільки формою, скільки сутністю предметів та явищ.

У примітиві образотворчого фольклору молоді художники бачили шлях до руйнування усталеної ієрархії цінностей, до розкутого спілку­вання з життєвим матеріалом, здобуття тієї здорової, первинної цілісності та безпосередності, котрих, на їхню думку, не вистачало "інтелігентній" культурі. Звернення професійних художників до се­лянської творчості сприяло розширенню художньо-виражальних за­собів і естетичній спрямованості до виробів народних митців як до ідеалу. Важливим аспектом творчої співпраці художників-авангар-дистів і народних майстрів була організація й творче керівництво навчально-показовими майстернями. У с. Скопці майстерню очолює Є. Прибильська, у с. Вербівці — Н. Давидова, а згодом О. Екстер, К. Малевич, які перетворюють їх на осередки культури, де реалізува­ли свої творчі ідеї супрематисти. За ескізами Н. Генке-Меллер, Н. Давидової, О. Екстер, Л. Попової селяни Вербівки та Скопців ство­рювали вишивки, килими, різноманітні предмети вбрання чи оздоб­лення інтер'єру.

Поряд із цим майстри Є. Писченко, В. Довгошия розробляли ескі­зи вишивок. Така співдружність формувала новий склад виставок, де одночасно експонувалися роботи художників-супрематистів і народ­них майстрів. Ганна Собачко (1883—1965), Параска Власенко (1900— 1960) у 20-х роках виявили себе сміливими новаторами, творцями нового за змістом і формою мистецтва.

їхні композиції побудовані асиметрично, за принципом контрастного протиставлення об'ємів, пройняті енергійним ритмом, кольорове тло ^гРає роль ірреального світу, орнаментальні мотиви підкреслюють його Фантастичність і небуденність. Роботи Г. Собачко ("Кольоровий рух", "Святковий вечір", "Тривога") несуть заряд космічної енергії, реаль­не і фантастичне сплетені в них в єдиний згусток почуттів.

Український примітив — це примітив селянський, створений пере­важно мешканцями села або недавніми мешканцями міста, що ніко­ли не поривали із селом. Близький зв'язок із землею, з народними селянськими промислами обдарував їхнє мистецтво ґрунтовою си­лою, разом з тим суттєвий вплив на їхню творчість мало й місто. їхні твори виникають у складній взаємодії художніх пластів, на перехресті естетичних шляхів.

В 60-ті роки, в час політичної "відлиги" та послаблення норм адмі­ністрування й управління культурою в українському мистецтві намітив­ся курс на аналіз змісту національної художньої традиції в сенсі по­шуків повноцінного рішення фігуративної образотворчості. В цій пе­реломній ситуації примітив набув особливої ваги та значення.

Та й наприкінці XX ст. інтерес до творчості "наївних", непрофесій­них художників не згасає. Однак природа цього інтересу тепер інша, ніж на початку XX ст. Тоді примітив живописі та скульптурі відповідав потребам розширення художньої реальності, включенню "маргіналь­них", "неакадемічних" сфер, що знаходило відповідність в ідеології авангарду, кубізму, раннього сюрреалізму. В наш час інтерес до твор­чості "наївних" створює швидше противагу тому, що було на початку століття: він знаменує більш духовно-екологічний, ніж власне есте­тичний клімат сучасності, більше стереотипи масової свідомості, ніж внутрішні запити розвитку мистецтва. Як певною мірою симптомом кризи, хвиля захоплення примітивізмом разом з тим не свідчить про кризу об'єкта уваги. Просто з часу "митника Руссо" і Піросмані ми­стецтво "наївних" стало іншим, змінився й художній світ у цілому.

Культура нашого часу впливає на творчість примітивістів, зокрема у виборі тематики. У поетичних пейзажах та жанрових сценах відчут­ний мотив мікрокосмосу, органічної взаємодії особистості селянського майстра з безкраїм простором універсального буття. Картини прой­няті злиттям з природою, її ритмами, духом, і не мають аналогів у живописі професіоналів. Однак у предметній досконалості, скрупу­льозності зображення повсякденного життя рідного краю інколи відчу­вається вплив газетних фотохронік, телевізійного візуального ряду, документальної прози.

У інших авторів "примітивів" можна помітити відбиток метафізич­ної духовної спрямованості сучасної культури.

Свідомість примітивістів позбавлена відчуття меж, стилів і норма­тивів, що притаманне професійному мистецтву, однак внутрішній діа­лог з професійним мистецтвом завжди присутній.

Стилізаторські тенденції, що приводять майстрів до кітчу, виявля­ються і в середовищі наївних художників. Йому не чуже загравання з клішованими зразками масової художньої продукції. У такому вигляді постає перед глядачами кіт, що підозріло нагадує ринковий кошик, на картинах художника з Кривого Рогу Євгена Лещенка ("Перед да­лекою дорогою", 1995 р., "У теплі краї", 1995 р. та ін.), чи образ козака на килимках фабричного виготовлення, якими в селі люблять прикрашати стіни кімнат.

Ніколи ще так сильно, як у XX ст., примітив не впливав на профе­сійне мистецтво, породжуючи в ньому різноманітні форми примітивіз-

му. Бо ніколи ще він не претендував на те, щоб, як сьогодні, замінити собою старіючий фольклор.

Звернення до всього комплексу народного образотворчого ми­стецтва було і продовжує бути професійним художнім засобом подо­лання академічних та інших умовностей, догматизму, кваліфіковано­го ремісництва, які в усі часи були явною чи потенційною небезпе­кою для живого творчого розвитку.

Успіх примітивізму не тільки в тому, що творчість примітивістів збе­рігає моральну чистоту, прямодушну цілісність, відтворює світ ду­шевного порядку і гармонії, який конче необхідний сучасній людині, але й у відображенні сучасного світосприймання, що намагається дати відповідь на ключові питання буття.

ФОВІЗМ - ПОЧАТОК ОІДХОДУ ВІД ПРИНЦИПІВ КЛАСИЧНОГО МИСТЕЦТВА