Словник термінів

Абстрактний експресіонізм — один із най-впливовіших напрямів абстрактного живопи­су 40—50-х років, що виник у США. Принцип абстрактного експресіонізму полягав у від­мові від попереднього задуму та планомірно вибудованої форми. Художник культивував спонтанно манеру письма та вільні імпро­візації на полотні. Найвизначніші його пред­ставники — художники так званої нью-йорк-ськоі школи: Аршил Горкі, Джексон Полок, Вільям де Кунінг, Марк Ротко та ін. У радян­ському мистецтві напрям набув розвитку у 60-х роках.

Акційний живопис — ставить у центр уваги незакінчений витвір; не стилістику, а сам про­цес створення картини, манеру роботи худож­ника — його рухи та дії перед полотном. Для створення витвору в акційному живописі часто використовуються також нетрадиційні прийоми та засоби, різні предмети або людські тіла замість звичайного пензля. Представлений у творчості: Д. Поллака, И. Клейна, Р. Мазеруе-ла, Ж. Матьє, японської групи Тутай" та ін.; набув поширення у 50-ті роки.

Акція — узагальнена назва для "мистецтва дії", що заміняло художній витвір на жест, розіграну "виставу" або спровоковану "подію". Початок акційного мистецтва йде від творчості футуристів, дадаїстів та сюрреа­лістів у перші десятиліття XX століття. Акція набула поширення у мистецтві 60—70-х років.

Вона реалізує одну з провідних ідей модернізму: процесуальний ха­рактер мистецтва, тобто переважання творчого акту над його ре­зультатом. З другого боку, акція намагається стерти межу між мис­тецтвом та дійсністю, розчинити художній жест в оточенні, у спон­танних процесах життя.

Асамбляж — різновид "мистецтва об'єкта". Становить собою по­єднання в одному просторі різнорідних предметних, живописних і пластичних елементів.

Бідне мистецтво ("arte povera") — напрям у мистецтві другої по­ловини 60—70-х років (переважно в Італії). Художники ^uart povera" працювали як з першоелементами природного походження (земля, вогонь, вода, повітря), так і першоелементами урбаністичного сере­довища (залізо, електронапруга); вони прагнули створити самовідчуття існування людини між природою та "штучною" природою. До цього напряму належить творчість Я. Кунеліса, П. Паскалі, Л. Пателла, Е. Маттіачі, М. Мерц та ін. Твори багатьох художників, що працювавли в традиціях "apte povera" (Ансельмо, Фабро, Кунеліс), можна віднести до сфери концептуальних дій.

Геометрична абстракція — абстракціоністський напрям у живописі та скульптурі, заснований на найпростіших геометричних формах і первинних кольорах. Основоположники — К. Малевич, голландська група "Де стейл" (П. Мандріан, Ван Дусбург).

Дадаїзм — напрям в образотворчому та театральному мистецтві. Виник практично одночасно (1915—1916 pp.) у Нью-Йорку та Цюри­ху. Нігілістичний пафос дадаїстів був спрямований на руйнування по­ширених уявлень про мистецтво. Ставка у художньому творенні — на випадковий процес, психічний автоматизм дій, алогізм, абсурд. Ак­тивно використовувався колаж, фотомонтаж, реді-мейд, влаштову­вались театральні вечори. Основні представники: М. Дюшан, Ф. Пі-кабло, Ман Рей, К. Швіртес, Т. Тцара, Р. Гаусман та ін. Дадаїзм спра­вив значний вплив на мистецтво XX століття.

Інсталяція — просторова комбінація із готових або створених ху­дожником об'єктів живопису, скульптури.

"Мистецтво ґрунту" ("land art") — напрям у мистецтві 60—-70-х років. Виник у США. Представники цього напряму — Вальтер де Марна, Майкл Хейзер, Деніс Оппенгейм, Карл Андре, Роберт Смітсон. Твори "land art" становили собою рови, ями, ґрунтові насипи або геометричні фігури, лінію проведену на поверхні землі. Часто вони розташовува­лись на великих просторах (у пустелях, на необжитих землях тэ ін.). Земля, каміння або знятий дерн демонструвалися як витвір мистец­тва художниками "land art" на виставках.

Кінетичне мистецтво — напрям у мистецтві 50—60-х років. Ху- дожники створювали рухомі об'єкти, іноді з використанням світлових ефектів. Відомі представники — Ніколас Шеффер, Жан Тенглі, Гюй- тер Юккер та ін. У радянському мистецтві принципи кінетизму роз- роблялися наприкінці 60-х — на початку 70-х років групою "Рух" п\д керівництвом Л. Нузберга, пізніше розвивалися у творчості В. Kcj>- лейчука, Б. Стучебрюкова та ін. і

Колаж — техніка створення картин що полягає в застосуванні різних наклейок з пласких (фрагменти газет, шпалера, кольоровий папір, тканини), рідше об'ємних предметів (шматки проволоки, дереві, металу). Вперше колаж був упроваджений П. Пікассо та Ж. Браком |у 1910-х роках, пізніше активно використовувався дадаїстами, сюр- реалістами, представниками поп-арту та інших течій. ¡

і

Концептуальне мистецтво — один з найвідоміших напрямів ¡y мистецтві 60—70-х років. Його представники відмовляються від ство- рення традиційного художнього витвору та звертаються до концеп- туальних "об'єктів", що виступають у формі проектів або ідей, супрово- джуваних написами, текстами та іншими видами навмисне позаесте- тичної документації. Відомими представниками концептуалізму є: Йс|- зеф Кошут, Лоуренс Вайнер, Дуглас Х'юблер та ін. У радянському мистецтві ідеї концептуалізму розвинулись у діяльності І. Кабакова, А. Монастирського, В. Герловіна та Р. Герловіної, Д. Пригова, груп "Колективні дії", "Гніздо", "Мухомори" та ін. |

"Критичний реалізм" — термін, що зазвичай характеризує витвф групи східнонімецьких художників (Ганс-Юрген Діль, Вольфганг Пет|- рик, Петер Зорге), які використовували методи фотомонтажу та ко|- лажу (заголовки, вирізки статей), з метою вираження своєї критичної позиції стосовно буржуазного суспільства. У радянському мистецтві цим терміном постійно позначається критично спрямоване мистец'г тво художників початку та середини 80-х років: М. Кантора, А. Сундуї- кова, А. Щербиніна та інших. j

Мінімалізм — один із напрямів у мистецтві другої половини 60-г 70-х років, у якому форму редуковано до мінімуму, тобто зведено д<р найпростійших геометричних фігур. З мінімалізмом споріднене ве|- лике коло течій того часу, таких як ABC, "холодне мистецтво" ("сооіі art"), мистецтво первинних структур. Утворилося насамперед ^ скульптурі. В живописі представлене головним чином американський- ми художниками "хард-едж" — живопису жорсткого контуру. Відом|і представники — Р. Серра, Ф. Кінг, К. Ноланд, Э. Келлі, Ф. Стелла¹, Р. Морріс, Д. Джадд та ін. !

і

Неодадаїзм — напрям у мистецтві кінця 50—60-х років, представ! лений головним чином американським мистецтвом. Його найяскравіші представники — Р. Раушенберг, Д. Джонс, Д. Дайн. Напрям близький до поп-арту, але відрізняється передусім характером використову-г ваних образів та матеріалів. У європейському мистецтві — найпо­ширеніший рух, представлений "Новим реалізмом".

"Нові дикі" — термін, що його застосовують на позначення мис­тецтва нових художників Східної Німеччини другої половини 70-х — початку 80-х років (Кіфер, Базеліц, Мерц, Міддендорф). Для них ха­рактерне намагання створити новий живописний міф через звернен­ня до традиційного (переважно архаїчного) мистецтва минулого та відновлення його своєю експресивною, "дикою", "варварською" ма­нерою (звідси й назва).

Об'єкт — узагальнене визначення для художнього твору, який ви­користовує штучно створені або готові предмети.

Перформанс — одна з форм "мистецтва дії". Складається із вико­нання окремих, наперед спланованих дій перед публікою. Від­різняється від хепенінгу наявністю визначеного, заздалегідь заготов­леного "сценарію" та пасивною участю публіки, яка виступає (в разі перформансу) тільки в ролі глядача.

Поп-арт — напрям, що зародився в Англії у 50-х роках, набув міжнародної відомості в американському варіанті 60-х. Художники поп-арту (Роберт Раушенберг, Джаспер Джонс, Клаес Олденбург, Том Вес-сельман, Знді Уорхол, Рой Ліхтенштейн, Джеймс Розенквіст) іронічно відтворили типові продукти буржуазної "масової культури" (плакати, комікси, упакування, предмети масового виробництва), висловивши тим самим свою реакцію на панівну в суспільстві психологію споживання.

Постмодернізм— термін, часто використовуваний у східній критиці на означення сукупності найновіших художніх течій другої половини 1970-х — початку 80-х років ("неоекспресіонізм", "культурний живо­пис", "вільна фігурація", "неофігуративність" та ін.), для яких у цілому характерна стилізація під старих майстрів та авангард початку XX ст. Всі ці течії демонструють розчарування в авангардизмі і тому повер­таються (часто в іронічній формі) до попередніх традицій.

Реді-мейд — дослівно — "предмет промислового виробництва". Цю назву вперше вжив Марсель Дюшан стосовно своїх "готових об'єктів" (1913—1914), тобто до промислових виробів, які художник демонстрував, не змінюючи їх, на виставках. Набув поширення у 60— 70-х роках.

Соц-арт — напрям у радянському "неофіційному" мистецтві. Термін був запропонований у 70-х роках В. Комаром і О. Меламідом для визначення своїх творів, у яких вони використовували стиль та сим­воліку мистецтва соціалістичного реалізму.

"Суворий стиль" — термін, використовуваний радянською крити­кою для окремої тенденції, що з'явилася у радянському мистецтві на

початку 60-х років та стала за своєю естетичною програмою своє­рідною антитезою сталінському соціалістичному реалізмові. На відміну від помпезних картин попереднього періоду, "суворий стиль" вико­ристовував стриману, аскетичну, пластичну мову (звідси й назва). Найвідоміші представники: Н. Андронов, А. Васнецов, П. Никонов, А. Смолін та ін.

Хепенінг — найпоширеніший різновид "мистецтва дії". В основі його лежать незаплановані діі, здійснювані художником за участю присутньої публіки. Таким чином ніби зникає межа між реальністю та художнім твором.