Архітектурний конструктивізм

Конструктивізм розвивався переважно в архітектурі. Найвидатнішими його теоретика­ми і представниками були В. Гропіус (1883— 1969), Л. Міс ван дер Рое (1886—1969), Ле Корбюзье (1887—1965), а в Росії —О. Веснін, М. Гінзбург, К. Мельников.

Конструктивісти стверджували, що форми, які визначають зовнішній вигляд речі або бу­динку, не задаються заздалегідь, а виробля­ються на основі функціонального призначен­ня будинку, використовуваних матеріалів, бу­дівельних конструкцій. Програма архітекторів-конструктивістів базувалася на відповідності архітектури новим соціальним умовам та новій будівельній техніці. Архітектори-нова-тори підкреслювали, що завдання нової архі­тектури — це не тільки створення нових ху­

дожніх образів, але передусім забезпечення широких мас населення житловими будинками, школами, лікарнями, що архітектор повинен займатися не тільки спорудженням унікальних будівель, а й масовим будівництвом. Зосередженість конструктивізму на проблемах функції, технології та стандарту стала розумітися як результат набуття нею професійного самовизначення.

Конструктивістська архітектура є втіленням естетики техніцизму. Якщо архітектура епохи давніх цивілізацій стверджувала панування фараонів та царів, готика — панування релігії, то в архітектурі кон­структивізму відбито дух панування техніки.

Конструктивізму властивий раціоналістичний підхід до розробки об'ємно-планувальних будівель. Зовнішній вигляд будівель конструк­тивістського типу діловитий, суворий, сухуватий, їхні форми лаконічні, мовби стерильні. Ця архітектура мала обмежений діапазон стильо­вих прийомів, які Ле Корбюзьє сформулював як "п'ять вихідних точок сучасної архітектури".

1ш Опори-стовпи. Будинок зводиться на окремих опорах, тобто несучою конструкцією в ньому є каркас. Раніше будинок був забитим у землю в темних та часто сирих місцях. Залізобетон дав окремі опори. Зараз будинок у повітрі, високо над землею, під будинком міститься сад, на даху будинку — також.

2. Дахи-сади: дахи-тераси. Плаский дах — захід, який став вихід- ним для створення ніби "підвішеної" архітектури, що розгортається зверху та спускається до землі, а не тієї, що виростає з неї. Ця особ- ливість "мислити архітектуру зверху" виявляється у монастирському комплексі Ла Турет, де будівля розташовується на висоті й у посту- пово спуску визначає свою структуру, торкаючись землі, де дове- деться, за схилом.

Особливо наочно першочергове значення верху будинку, даху ви­являється у будівлях та проектах Ле Корбюзьє останнього періоду (50—60-ті роки). Це дах-сад музею в Ахмадабаді, який вдень і вночі відкриває перед відвідувачами чудове видовище; дах-парасоля, що повністю відокремився від стіни (Чандигарх, Цюрих), де нероздільні раніше частини будівлі — стіни, перекриття, дах — тепер роз'єдну­ються. Між ними виникають просторові відношення. Панівним еле^ ментом конструкції є і дах-лоток капели у Роншані, представлений двома "шкаралупами", які з'єднані у своєму збіжному русі.

3. Вільне планування, тобто планування приміщень незалежно від каркасної конструкції. До цього часу стіни будівлі були її несучи- ми елементами, і планування будинку повністю залежало від стін. Тепер дах будівлі спирається на металеві опори, через що зовнішні огорожі та внутрішні перегородки не залежать від несучих кон- струкцій, а конфігурація приміщень визначається не розташуван- ням стін, а зручністю планування та художньо-композиційним зав- данням.

Наглядною демонстрацією ідеї вільного плану стала садиба ТугенД' хата в Брно (1930 р.), архітектора Міс ван дер Рое. Виділивши * окрему групу приміщення, які вимагають ізоляції (ванни та санвуЗ' ли), архітектор з'єднав приміщення денного перебування у один за­гальний зал, який складається з частин, що вільно (тобто без две­рей) сполучаються між собою. Таке рішення у архітектурі отримало назву "гнучкий план", "перетікаючий простір", бо простір не розме­жовується, як це буває в разі замикання кожної його частини, а підроз­діляється на зони без різких меж між ними.

Цей прийом вільного планування демонструє нове розуміння архі­тектурного простору у конструктивізмі, що було надзвичайно акту­ально в цей час і для живопису, і для скульптури.

Нова концепція простору кубістів — коли у двомірній картині зоб­ражуються моменти руху, різноманітні аспекти предмету, які підда­ються сприйманню тільки у часі, тобто при послідовному розгляді всіх його боків, — значно вплинула на архітекторів.

Завдання оволодіння простором по-новому ставили перед собою скульптори, у яких воно пов'язувалося із намаганням порушити ста­тичність скульптури (кінетичні ритми Наума Габо та Натана Певзне-ра).

Ле Корбюзье, В. Гропіус вирішували архітектурні завдання, вихо­дячи з єдності пластичних мистецтв. Поняття часу в архітектурі то­тожне поняттю руху, тобто переміщенню глядача з метою охопити творіння у всіх його аспектах. Виражалося це в таких прийомах, як розчленування об'єму на ряд складових, асиметричність плану, усу­нення об'єму, головного фасаду та композиційна рівнозначність різних частин будівлі, що залишає відвідувачеві право дивитися на будівлю та сприймати її з будь-якого кінця. Наприклад, у віллі "Савой" (1931 р.) Ле Корбюзье реалізував нові принципи об'ємно-просторової струк­тури. Розміщені на різних рівнях тераси, перехідні містки, пандуси та сходи, що пронизують простір, ракурси, що відкриваються та зміню­ються у русі, несподівані види у проміжках між частинами будівлі — усі ці прийоми засновані на принципі "простір у часі".

4. Вільний фасад. Опори винесено за межу фасаду, всередину будинку. Перекриття закріплюються на консолях. Відтепер фасади — це легкі пластини ізолюючих стін та вікон. Фасад звільнився від на­вантаження, а стіна перетворилась на площину, яка відгороджувала від зовнішнього простору, і яку, за бажанням, можна було навішува­ти на конструкцію.

5. Розміщення вікон уздовж фасаду від одного кінця до дру­гого. Ідеальним матеріалом для стіни стало скло. Засклення стало мати вигляд не окремих вікон, а безперервних поверхових смуг. Цей прийом чергування горизонталей стрічкового засклення та міжвіконних смуг справив таке враження на архітекторів, що пере­творився на однин із штампів нової архітектури. Рясне засклення забезпечувало добре освітлення і створювало зорове об'єднання •нтер'єрів із зовнішнім простором. Цей прийом передавав світовід-^чУття сучасної людини, осягнення нею цілісності буття, відбивав зро-^стаючий ступінь просторових зв'язків у соціальному та особистому ^Житті людей.

У житловому будинку Ле Корбюзье вбачав основу нормального існу­вання людини. Він розробив систему "модульор" — нових пропорцій­них відношень у архітектурі, що базується на системі людського мас­штабу. Ле Корбюзье поклав в основу архітектурної метрики розміри людського тіла. Причому бере він не тільки середній зріст людини, але й розміри сидячої фігури, стопи людини, довжину її руки, кроку тощо. "Модульор" — це не тільки теорія, в ньому вміщено і докладно розроблено практичні рекомендації для розробки пропорцій в архі­тектурі.

Ле Корбюзье щастило: він планував не тільки окремі будинки, але й цілі квартали та навіть міста. При плануванні міста він застосову­вав той самий метод раціональності і зручності, що й у вирішенні композиції житлового будинку. Вихідним пунктом планування його "Променистого міста" є житловий район, а на одній лінії з ним, по­кладеній на реальний рельєф, вписаній в нього із використанням най­зручніших місць для всіх елементів міста, розміщуються діловий центр, місця відпочинку і тощо. У статті "Променисте місто" він напише, що задумав місто в центрі чудового ландшафту, передбачивши для кож­ного із мешканців небо, море та гори, які буде видно з вікон і які створять сприятливу та життєрадісну картину.

За чотири місяці Ле Корбюзье завершив розробку міста Чандигар­ха в Індії на замовлення Дж. Неру і з березня 1951 року розпочав будівництво. Успіх перевершив усі сподівання. Уздовж широкої гладі водного простору простяглося легке, нове, світле місто, підпорядко­ване гармонії архітектури з природою та людиною.

Другий видатний архітектор конструктивізму — В. Гропіус. У 1919 році він заснував у Веймарі вище художньо-промислове училище "Баугауз", що готувало архітекторів та дизайнерів і одночасно пра­цювало як конструкторський заклад, де створювалися зразки виробів для промисловості. Основою творчої діяльності "Баугаузу" стала кон­цепція "тотальної архітектури", сутність якої — у синтезі мистецтва та техніки, коли інженер і художник разом створюють виріб або бу­дівлю естетично повноцінними за самою своєю структурою, а не за рахунок прикрашення. Цією концепцією передбачалося також, що будівлі та речі створюються не відокремлено, а як елементи цілісно­го середовища, у якому розгортається життєдіяльність людей. Окре­мі будівлі та їхні комплекси, транспортні засоби, побутові речі — все це розглядалося як єдине середовище, яке треба свідомо формува­ти відповідно до соціальних, технічних та естетичних вимог.

У 1925 році "Баугауз" переїздить до Дессау, і В. Гропіус створює для нього спеціальну будівлю, яка виражала естетичне кредо нової архітек­тури: не парадність, але природність, не прикрашування, а практичність.

Будівля складалася із кількох об'ємів різної висоти, з'єднаних між собою критими галереями та наземними переходами. Кожний кор­пус мав свою форму залежно від призначення: студентський гурто­житок або квартири викладачів, аудиторний корпус або навчально-виробничі майстерні. На відміну від традиційних архітектурних прийомів тут немає "головного фасаду". Архітектура сприймається як цілісний організм, не статично, а відповідно до переміщення лю­дини в будівлях та навколо них.

Композиційний приклад функціонального розчленування об'ємів та вільного їх поєднання став однією із стилістичних рис архітектури конструктивізму.

З 1930 року аж до закриття його нацистами у 1933 році директором "Баугауза" стає Міс ван дер Рое, який також своїми проектами справив значний вплив на формування нової архітектури.

Наприкінці 30-х років раціоналістична архітектура стала відходити від властивого їй раніше аскетизму, все більше уваги приділяється красі будинків. Висувається вимога не тільки конструктивістської та функціональної доцільності, але й "людського вмісту", гуманізму ар­хітектури. В цьому сенсі конструктивізм зазнав впливу "органічної архітектури", найвідомішими представниками якої були американський архітектор Френк Ллойд Райт та фінський архітектор А. Аалто. Вони виступали проти раціоналізму та одноманітності, вважаючи, що ду­ховні завдання архітектури істотніші, ніж практичні. Ле Корбюзьє, Гро-піус, Міс ван дер Рое виділяли при створенні архітектурного образу принцип типового; Райт та Аалто орієнтувалися на неповторне, своє­рідне. У перших більше раціоналізму та тверезості, у других — ро­мантизму та натхненності. У творах перших — деяка сухість і геомет-ризм, у других — пластичне багатство форм. У свою чергу раціо­налістичні тенденції мали великий вплив на "органічну школу", про що свідчать роботи Райта кінця 30-х років: заміський дім "Біля водо­спаду" в штаті Пенсильванія та будівля фірми "Джонсон".

Як матеріал Райт використовував у будинку "Біля водоспаду" не-оброблене каміння, залізобетон та скло. Основний конструктивний принцип полягав у розміщенні залізобетонних плит, які виступають із кам'яного масиву в різних напрямках та на різних рівнях. Крізь скляні огородження приміщень внутрішній простір зорово продовжується назовні, на балкони-тераси.

У будівлі фірми "Джонсон" Ф. Райт цікаво вирішив робочий зал. Пере­криття залу складається із залізобетонних дисків, що спираються на ко­лони, які стончуються донизу. Простір між дисками засклений. Наповне­ний світлом інтер'єр справляє враження просторовості та легкості.

З кінця 30-х років раціоналістична й "органічна архітектура" розви­ваються у єдиному напрямку, взаємозбагачуючи одна одну. Найкра­щим спорудам 40—60-х років притаманна функціональна простота композиції та яскрава виразність. Висотні будинки у 60-ті роки набу­вають підкреслено індивідуального зовнішнього вигляду, як, наприк­лад, комплекс "Марина-Сіті" у США, представлений двома круглими баштами. Квартири тут розміщені на верхніх 40 поверхах, нижні 20 поверхів займає гараж-стоянка для персональних автомобілів меш­канців будинку. Шляхи руху пішоходів продумані таким чином, що вони не перетинаються із шляхами руху транспорту. До складу ком­плексу входять великий магазин, ресторан, кінотеатр, спортивний майданчик, заклади обслуговування.

Коли у 20-х роках Ле Корбюзьє, В. Гропіус, Міс ван дер Рое роз­робляли нові архітектурні форми та прийоми, вони виходили тільки з одного типу нових конструкцій — залізобетонного каркасу. З 60-х років у будівництві почали застосовувати найрізноманітніші кон­структивні схеми, і в кожній з них були різні варіанти, що давало багато Інженерних рішень. Різноманітність стала прапором сучасної архітектури. Залежноі від функціонального призначення з'явилися різноманітні види архітектурних форм.

В Україні архітектура конструктивізму представлена в основному у Харкові, який був у той час столицею України. У стилі конструктивіз­му створено ансамбль у центрі міста — площа Дзержинського з ком­плексом адмінистративних і проектних організацій. Кругла в плані площа є однією з найбільших у світі. Основною будівлею площі є Держпром з трьома корпусами, які об'єднані переходами зі склад­ною східчастою, зростаючою до центру композицією (арх. С. Сера-фимов, С. Кравець, М. Фельгер; 1925—1927 рр.).

Цікавими зразками конструктивізму є також поштамт, Палац куль­тури залізничників, Червонозоряний театр, гуртожиток Харківського тракторного заводу (ХТЗ "Гігант"). В Одесі — санаторій ім. Дзер­жинського, у Києві — Палац культури заводу "Більшовик", будинок на розі вулиць Велика Житомирська і Стрілецька (арх. Альошин).