Психоделічна музика

Зароджується вона на межі 60—70-х років у Німеччині. У цей час Берлін стає центром психоделічної музики, яка досить швидко по­ширюється в Європі і, особливо, в Америці.

Психоделічна музика корінням сягає в давню ритуальну музику, що викликала певні психоделічні стани (медитації, сну, трансу тощо) і будувалась на використанні певного ритму, чергуванні звуків певної частоти й різного тону, певних музичних інструментів. Ця музика була знайома культурі Єгипту, Греції, Індії, майя, ацтеків, інків, зберегла­ся в культурі індійців.

Другим джерелом виникнення психоделічної музики можна вважати електронну музику. Саме комп'ютер допоміг перекласти на музичну мову певну філософію автора, композитора, передати картину світу, причому не абстрактну, а таку, яка викликає конкретні бачення, емоції, асоціації; допоміг синтезувати звучання різнорідних музичних інстру­ментів, різні музичні стилі, природні навколишні звуки та їхні сполу­чення; дозволив з'єднати зміст, форму і психоделічний ефект.

Психоделічна музика на сьогодні розвивається в жанрі музичної п'єси. Це п'єси-пейзажі, п'єси-казки, п'єси-почуття. Вони можуть бути сю­жетними або безсюжетними, але вони завжди філософічні, містять у собі певну думку, почуття чи комплекс, що впливає через музичні асо­ціації та є поштовхом до виходу сублімацій слухача.

Тематика цих п'єс (їхня тривалість варіюється від 3—5 хв до 20—25 хв) надзвичайно різноманітна: увесь спектр філософських проблем (добро і зло, смерть, вічність, буття, простір, час, любов, свобода, єдність людини і космосу тощо), споглядання світу (картини приро­ди), фантазії та ін.

Подібна тематика потребує особливих прийомів, до яких можна віднести:

• синтез різноманітних музичних напрямів, видів музики (класич­ної, танцювальної, релігійної, поп, рок, фольклору; інструментальної і комп'ютерної; архаїчної й сучасної космічної; музики різних народів; музики природи);

• синтез різноманітних музичних інструментів, що належать різним культурам та епохам;

• зв'язок з літературою і фольклором: використання жанрів, а та­кож сюжетів і образів легенд, казок, саг, притч;

• використання звуків природи для створення "ефекту життя, ре­альності" і як таких, що природно діють на свідомість: плюскіт води, ^ум вітру, дощу, звуки грози тощо;

— символічність звуків (за конкретним планом іде асоціативний символічний зміст);

— ритм;

— багатозвучність, багаторазовість та звукова інтенсивність. Умовно можна виділити декілька напрямів у психоделічній музиці:

• берлінська "цифрова" школа 70-х років: Клаус Шульце (осново­положник електронної музики), Патрік Міллер, Бен Кістенмапер, Енд-ріас Ляйгерда. їй притаманні "кармічність", фантастичність, косміч-ність, м'які напівтони, поєднання легкості і глибини;

• східне філософське, містичне начало: Джон Серрі (амер.), Ені Кларк (англ.), Жан-Мішель Жаре (франц.), Людвіг Гляйзберг ("Подо­рож у Тибет");

• романтичне: характерне сполучення романтики й життя, пошук ідеалу в природі, фольклорі, історії різних народів: Лені Макдауел і Лютер Крев (нім.) ("У пошуках обітованого острова" — останній аль­бом, з поєднанням європейських та грецьких фольклорних мотивів), Ван Парес (Греція) і Йоганес Шмельде, які використовують оригі­нальні тексти поезії середньовіччя, німецького фольклору, Прітман ("Indian summer" — "Літо в Індії") — ліричний малюнок; Сьюзен Нанес (амер.), "Нордт", деякі п'єси "Еллойд";

• нова інструментальна музика: космічна тематика, варіації стилів танцювальної музики: Кортіс Макіо і Кріс Блунгшвейн (нім.), Патрік Калгей, Свен Гудеберг, Жеменго Франті (амер.), Чікоріа, Джон Бен-сон, Террі Маршалл та ін.

Розмежування це дуже умовне, оскільки музиканти працюють у різних стилях, та й самі стилі часто взаємопереходять.

Один із композиторів, що пише психоделічну музику у нас, — Лео­нід Тимошенко. Він народився 1954 року в Баку, в дитинстві закінчив музичну школу по класу фортепіано; випускник фізфаку Бакинського педінституту, кандидат фізико-математичних наук. Він згадував, що в той час, коли писав кандидатську дисертацію про молодь зірки, постійно відчував, як кожне написане слово або термін відгукується в ньому дивовижним сполученням звуків.

Музика Л. Тимошенка, підносячись до містичності, переборює її й виростає до рівня космічно-універсальної, самоцінної — з тим, щоб з неослабленою заповзятістю та одержимістю досягти останнього такту й завершитися так само велично, як і почалася. Наповнюючи гармо­нією душу слухачів, це мистецтво спрямоване до новаторства, до змін, воно здатне багато в чому змінити свідомість людини.

Сам Тимошенко говорить, що сприймає ритми і коливання Все­світу, які несуть певну інформацію, почуттєво їх опрацьовує і втілює в музиці, прагнучи донести до людей гармонію космічного знання. Ця музика пізнавальна. У тій же "Космічній легенді" міститься думка про народження Всесвіту — проте не з погляду офіційної науки.

Звичайно, астрофізик Тимошенко знає, що Всесвіт виник у резуль­таті великого вибуху, коли з'явилася матерія і ера випромінювання замінилася на еру речовини. Але Тимошенко-художник переконаний, що він виник у вигляді особливої енергетичної квітки, з якої сталися викиди, що й утворили центри полів Розуму.

Те, що ми бачимо в природі — народження квітки, наприклад, ма­буть існує у величезних масштабах і у Всесвіті. Адже Сонячна систе­ма — це аналог будови атома.

При сприйнятті таких творів мистецтва, як музика Л. Тимошенка, слухач одержує величезний потенціал позитивної енергії, що здат­ний перетворити людину. Після концертів люди підтверджували, що музика сприяла їхній духовній трансформації, давала незмірне щас­тя — творчий політ фантазії і відрив від сірої буденності.