Передумови виникнення постмодернізму

Постмодернізм можна розглядати як но- вий етап у розвитку культури, як літературо- знавчий напрям, як моду, набір методів ана- лізу тексту та світу, як стиль у мистецтві. Але на сьогодні — це передусім філософія, побу- дована на глибокому розчаруванні в самій ідеї історичного прогресу. Зараз маємо нове ба- чення світу, пов'язане з постійною плюра- лізацією та ідеологізацією цінностей. Умбер- то Еко вважав, що постмодернізм — не фіксо- ване хронологічне явище, а певний духовний стан сучасного суспільства. Р. Шварцкодлер. 3. Акція Народження постмодернізму пов'язане з "ОТ." кризою 60-х років, для якої були характерні

масові молодіжні бунти, інтенсивний рух тру­дящих за свої громадянські права, протести проти війни у В'єтнамі, наявність ядерної за­грози, що передчувалося людством у період холодної війни; настання "омасовління", де-персоніфікації, деіндивідуалізації людини, пов'язаних із поширенням масової культури, з перемогою НТР.

Безумовно, кризове світовідчуття значно посилювалось екологічними негараздами, котрі супроводжують технічний прогрес. Учені початку XX ст., відкриваючи закони ядерного розщеплення, захоплено вітали науково-тех­нічний прогрес, не передбачаючи, що він може призвести до екологічних катаклізмів на кшталт Чорнобиля, появи атомної бомби та, зрештою, до знищення людства. Але історично їхні зусилля спри­яли виникненню таких можливостей, що є однією з причин розчару­вання в розумі та прогресі.

Екологічні катастрофи віддзеркалюють планетарно-космічний ха­рактер діяльності людини і — одночасно — нерозуміння цього люди­ною, низький рівень її моралі, духовності, негармонійні стосунки лю­дини і світу. Чим активнішою є людина, тим більше вона сприяє руй­нуванню світу і, зрештою, загибелі людства. Наприклад, руйнування озонового шару відбувається дуже стрімко. Воно вразило величезну площу та набрало набагато швидших темпів, ніж прогнозували вчені. Джо Фармен, британський науковець, першовідкривач атлантичної озонової діри, прогнозував, що до 2000 року озоновий шар над Південною Америкою виснажиться на 20—30%. Зростання техноло­гічної могутності суспільства обертається звуженням сфери свободи людського буття, дедалі відчутнішими духовно-ціннісними втратами для людської особистості.

Філософська думка, аналізуючи XX ст., найчастіше констатувала розірваність, відчуженість, абсурдність та змістовтрату, трагічну долю традиційних цінностей людського буття. Однак, коли пройшли кри­зові 60-ті і в середині 70-х років настала певна стабілізація, масове відчуття перманентного конфлікту людини з дійсністю не зникло. Не­зважаючи на те, що світ навколо людини начебто безтурботний, впо­рядкований, числений, він багато в чому незрозумілий, а відтак — безпритульний. Насправді далеко не кожна людина знає будову тих приладів та механізмів, якими користується, літаків, на яких літає; правила функціонування фінансової системи, причини виникнення інфляції, від яких залежить її життя. Кредитна картка забезпечує їй комфорт. Однак, як з'ясувалось, комфортність буття за мінімальної кількості роздумів, у світі, повному невирішеності, призводить до без­причинного смутку в душах людей, до втрати сенсу життя. Нещодавні цінності та орієнтації поставили людину на межу існування. Осми­слення руйнівних наслідків НТР, духовно-моральної кризи людини зму­сили вчених шукати альтернативних шляхів розвитку.

У західній науковій думці процес критичного переосмислення кла­сичного раціоналізму, традиційних цінностей пов'язаний насамперед з новими інтелектуальними течіями постмодернізму та його культур­ною практикою, народженими європейською кризою 60-х — початку 70-х років. Формування нової духовної традиції триває на основі за­перечення універсального детермінізму, історичного прогресу ново­го часу, освіченого розуму, за допомогою якого людина прагне бути володарем буття і створити досконалу світовпорядкованість.

Недовіра до розуму та поглиблення критики — одна з основних тен­денцій XX ст. Філософи франкфуртської школи (М. Хоркгаймер, Т. Адор-но, Ю. Хабермас та ін.) чи не найпершими показали, що саме ро­зумність, яка зробила людину людиною, є на цей час головною за­грозою існування людини; вони наголошували на недоведеності будь-якого зв'язку розуму зі сферою моральних цінностей.

Зрештою ще Кант обґрунтував необхідність обмеження зазіхань розуму, чи, як тепер кажуть, "раціоналізму".

Таким чином, умовою виникнення постмодернізму став крах уні­версальних ідеологічних моделей та проективних (прогнозних) ви­явів свідомості. Не зреалізувалась і сама ідея прогресу, що розумів­ся як механічна еволюція історії, з подоланням суперечностей і співіснуванням протилежностей. У середині 70-х років сталася криза моделі розвитку західної цивілізації.