Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
26 функція довготривалого споживання.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
18.03.2015
Размер:
240.17 Кб
Скачать

26 функція довготривалого споживання

Статистичні дослідження свідчать, що існує дві різні функції споживання: короткострокова і довготривала. Короткострокова обгрунтована Кейнсом. Довготривала функція споживання отримала своє пояснення в пост кейнсіанських теоріях, які спираються на теорію Ірвіна Фішера про між часовий вибір споживача.

Згідно з цією теорією домогосподарства в процесі прийняття рішень щодо споживання здійснюють міжчасовий вибір і враховують як поточний дохід, так і переміщення доходу між різними періодами життя за рахунок заощаджень та позик. Звідси випливає ключова ідея — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу упродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустімо, що його життя складається лише з двох періодів: перший – молодість, другий – старість. У першому періоді дохід споживача складає У1 , а споживання – С1. У другому періоді дохід – У2 , а споживання – С2 . Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим ніж поточний дохід ( за рахунок активів та позик). При цьому під доходом (У) будемо розуміти трудовий доход, з якого утримуються податки.

Спочатку припустімо перший варіант, коли споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов між часове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді відзначається так:

С1 = У1 - S1 (7.12)

С2 = (1+r)S1 + У2 (7.13)

Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менше поточного доходу на суму заощаджень. У другому періоді навпаки – вона вище його поточного доходу на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

Тепер припустімо протилежний варіант, коли споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і крім цього ще бере гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде така:

С1 = У1 + S1 (7.14)

С2 = У2 – S2 (7.15)

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше поточного доходу на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду.

27 Функції споживання з урахуванням фактора часу.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’явилися нові теорії споживання. Серед них основними є дві: теорія життєвого циклу, що пов’язана з іменем Франко Модільяні, і постійного (перманентного) доходу, яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана.

Гіпотеза життєвого циклу. Згідно з цією гіпотезою дохід людей упродовж життя змінюється. Але незважаючи на це, люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень споживання протягом всіх періодів свого життя. Для забезпечення стабільного рівня життя, люди повинні заощаджувати в період трудового життя, щоб мати можливість використовувати накопичене багатство в післятрудовий період. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого циклу передбачає, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.

Для ілюстрації теорії життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі умови:

Т – очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яка складається із періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного) періоду;

R –запланована кількість років трудового життя;

У – очікуваний середньорічний трудовий доход за весь період трудового життя.

W – майно (активи, багатство), яке людина накопичила за рахунок заощаджень ( для простоти припустимо, що на заощадження не нараховуються проценти).

Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період трудового життя (R·У), і вартості накопиченого майна (W). Звідси рівномірна величина щорічного споживання особи у продовж всього її життя становитиме:

С =

Звідси функцію споживання особи можна записати так:

С =

Якщо так планують своє споживання протягом всього життя окремі особи, то аналогічним способом визнається функція споживання для всіх осіб. Тому у загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки можна записати так:

С = α · У+ β · W (6.12)

де α – гранична схильність до споживання з поточного доходу

β - гранична схильність до споживання з майна

Якщо обидві частини рівняння (6.12) поділити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

28 Функції інвестицій

1) Регулирующая функция

Суть регулирующей функции заключается, в обеспечении процессов воспроизводство капитала и поддержании её темпов развития. Также поддержки наиболее крупных и важных отраслей хозяйтсво.

Регулирующая функция, фактически, распространяется не только на процессы производства, накопления и потребления, но и на естественно-технические и социальные явления, на развитие инфраструктуры, то есть пронизывать все уровни и сферы жизнедеятельности общества.

2) Стимулирующая функция

Инвестирование ориентировано на обновление средств производства, на активизацию самых подвижных и быстро изменяющихся его элементов, на развитие науки и техники. В этой своей роли инвестиции, по сути, обслуживают развитие как таковое, определяют его темпы роста и качественные характеристики

3) Распределительная функция

Посредством инвестирования, осуществляется распределение совокупно общественного продукта (СОП) в его денежной форме между отдельными субъектами, уровнями и сферами общественного производства и видами деятельности. Характер распределительных процессов непосредственно зависит от целевых ориентиров, приоритетов, поставленных государством задач.

При этом инвестирование, как реализация отношений распределения, соответствует целям жизнедеятельности общества, выражает форму присвоения экономических благ, а также используется как способ разрешения общественных противоречий.

Процесс перераспределения осуществляется через:

1.Бюджетную сферу в ходе уплаты налогов, не налоговых платежей как предприятиями так и населением, а так же в ходе финансирования из бюджета расходов предприятий и граждан.

2.Финансовый рынок путем привлечения дополнительных денежных средств с помощью выпуска ценных бумаг, получение банковских кредитов, процентов, дивидендов.

3.Через страховой рынок в процессе уплаты страховых взносов выплаты и получение страховых вознаграждений

4) Индикативная функция

Реализация этой функции инвестиций позволяет контролировать движение к цели, то есть вырабатывать такие регулирующие механизмы, которые обеспечивают, как минимум, равновесное состояние экономической системы.

На личном уровне, функции инвестиций заключаются в том, чтобы вложить средства в своё личностное развитие, так как сам человек — это сплошной актив и жалеть средств на своё развитие не стоит.

29 Проста інвестиційна функція

Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (Г). Вони відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогосподарства, і діляться вони на три групи:

• інвестиції в житлове будівництво;

• виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устаткування;

• інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що змен шується кількість прибуткових інвестиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

Інвестиції залежать від реальної (г), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інвестицій має вигляд:

I= -b*r

I- попит на інвестиції

- автономні інвестиції(не від % ставки)

b- чутливість інвестицій до зміни рівня % ставки

r— реальна процентна ставка (вартість запозичення)

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу (мал. 5.2): чим вища ставка процента, тим менша кіль-кість інвестиційних проектів буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми ану­лювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад:

а) зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційного попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч.

Інвестиції — це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя.

30 Заощадження та інвестиції.

Важливу роль у збалансуванні попиту та пропозиції на грошовому ринку, грошового обороту відіграють заощадження та інвестиції. Заощадження - це частина доходів, яка не використана на споживання та виплату податків. Інвестиції - вкладення грошей у розвиток виробництва, цінні папери для отримання додаткових доходів.

Єдиним джерелом надходження коштів на грошовий ринок у закритій економіці є заощадження сімейних господарств. Тільки за рахунок цього джерела фірми можуть збільшити свої чисті інвестиції. Чисті інвестиції - це обсяг інвестицій за винятком сум амортизації. Внаслідок заощаджень уряд теж має можливість збільшити свої закупівлі понад доходи від податків, тобто профінансувати бюджетний дефіцит. Уповільнення чи зупинення формування заощаджень веде до скорочення інвестицій.

Обсяг заощаджень визначає верхню межу нарощування інвестицій фірмами. Проте цієї верхньої межі заощаджень, як правило, фірми для інвестування досягти не можуть. Річ у тому, які частину коштів, що надійшли на грошовий ринок як заощадження, використовує уряд для державних закупівель та інших витрат. При цьому в конкурентній боротьбі за ресурси на грошовому ринку уряд має переваги перед фірмами, бо в змозі надати вищі гарантії за своїми зобов'язаннями (цінними паперами), ніж це здатні зробити фірми чи фінансові посередники. Ситуацію для фірм може поліпшити тільки скорочення бюджетного дефіциту, що дасть фірмам змогу максимально наблизитись до використання для інвестування наявного обсягу заощаджень на рівні їхньої верхньої межі або навіть перевищити цей рівень інвестування з інших джерел.

Трансформація заощаджень в інвестиції

Заощадження населення, які надійшли на грошовий ринок і не використані урядом для своїх потреб, мають бути позичені фірмами для інвестування. Якщо цього не відбудеться, то на грошовому ринку виникне надлишок коштів. Заощадження, що не були використані фірмами для інвестування, неминуче призведуть до скорочення виробництва, зниження доходів та заощаджень сімейних господарств.

Для ефективного функціонування грошового ринку важливе значення має не тільки нагромадження домашніми господарствами достатнього обсягу заощаджень, але важливо також, чи існує дієвий механізм трансформації цих заощаджень в інвестиції.

У процесі розроблення і здійснення державою всіх напрямів економічної політики слід враховувати взаємозв'язок потоків заощаджень та інвестицій. Це стосується насамперед грошово-кредитної політики. Банківська система у своїй грошово-кредитній діяльності має виходити з того, що межа її кредитно-інвестиційної діяльності не повинна виходити за межі національних заощаджень, бо це загрожує порушеннями економічної рівноваги та інфляцією.

Здійснюючи економічну та соціальну політику, держава має виходити з того, що таке важливе завдання, як нарощування інвестицій для розвитку економіки і вирішення соціальних проблем, має досягатися в нерозривній єдності з нарощуванням заощаджень. Адже успішне здійснення інвестування не може бути досягнуте без успішного формування заощаджень. Тому економічна політика держави повинна бути спрямована на зростання доходів населення, а отже, і на зростання заощаджень.

Ще один важливий напрям економічної політики держави - бюджетно-фіскальна політика. На формування заощаджень, а отже, інвестицій істотно впливає механізм оподаткування. Вилучення податків передує формуванню заощаджень. Тому зменшення податкового пресу сприяє збільшенню заощаджень, а отже, й інвестицій.

  1. Сукупні витрати і рівноважний ВВП.

Підхід «витрати – випуск»

Графічна інтерпретація моделі «витрати–випуск» представлена на рис. 9.1. Цей графік має назву «кейнсіанський хрест».

  1. Рис. 9.1. Кейнсіанський хрест

Лінія сукупних видатків (АЕ) є вис­хідною, бо вищий рівень доходу зумовлює вищий рівень споживання, а тому й вищий рівень запланованих видатків. Нахил цієї лінії дорівнює граничній схильності до споживання (МРС), котра, як відомо, показує, наскільки зростуть заплановані видатки, якщо до­хід збільшується на одну грошову одиницю.

Лінія під кутом 45° на рисунку відображає точки, в кожній з яких вико­нується умова економічної рівноваги (AE=Y). Фактична рівновага економіки досягається в точці Е, де лінія запланованих видатків (АЕ) перетинає лінію 45°.

Національна економіка перебуватиме у стані рівноваги, коли фактичні видатки дорівнюють запланованим. ВВП дорівнює не лише сумі доходів, а й фактичним видаткам на товари і послуги. Тому умову економічної рівноваги можна записати у такому вигляді:

Фактичні видатки = Заплановані видатки = Y = AE.

Підхід «витоки – ін'єкції»

Сутність підходу «ви­токи – ін'єкції» ґрунтується на порівнянні витоків із потоку «видатки – доходи» та ін'єкцій у цей потік.

Згідно з припущеннями ми розглядаємо закриту економіку, в якій відсутній державний сектор і є лише один вид ін'єкцій (інвестиції) та один вид витоків (заощадження).

Якщо заощадження більші, ніж інвестиції (S > І), то сукупні видат­ки є меншими, ніж реальний ВВП (AE<Y). За цих умов реальний ВВП країни перевищує рівноважний.

І навпа­ки, якщо заощадження менші за інвестиції (S < І), то сукупні видат­ки більші, ніж реальний ВВП (AEY), а реальний ВВП менший за рівноважний.

Тільки коли заощадження та інвестиції дорівнюють одне одному (S = І) ВВП є рівноважним.

Рис. 9.2. Графічна інтерпретація моделі «вилучення – ін’єкції»

Заплановані і фактичні інвестиції та заощадження рівні між собою лише у стані економічної рівноваги. Жодних змін в інвестиціях у запаси у цьому разі не відбувається, як і збільшення чи зменшення обсягу виробництва. Збільшення або зменшення інвестицій у запаси ілюструє вертикальний відрізок, щодо якого лінія S відповідно є вищою або нижчою лінії від І.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.