36Економічні цикли.
Экономические циклы — колебания экономической активности (экономической конъюнктуры), состоящие в повторяющемся сжатии (экономического спада, рецессии, депрессии) и расширении экономики (экономического подъёма). Циклы носят периодический, но, обычно нерегулярный характер.
Економічні цикли мають певні фази. Вважається, що класична будова циклу включає чотири фази: спад, депресія, пожвавлення і піднесення (зростання).
Фаза спаду (криза) являє собою помітне порушення рівноваги в суспільному виробництві. На цій фазі скорочуються обсяги виробництва. Разом з цим зростає безробіття, яке неминуче веде до скорочення попиту. Зменшуються заробітна плата та прибутки підприємств. Натомість, у зв'язку з великою потребою виробників у грошах для покриття кредитів, різко зростає норма відсотка по кредитах. Якщо реалізація товарів ускладнюється, то ціни починають знижуватися, але це явище не є обов'язковим. Часто ціни на товари й послуги зростають. Таке явище особливо притаманне країнам з перехідною економікою.
Фаза депресії - це фаза застою. Вона починається тоді, коли економіка досягає критичних точок падіння, спускається на "дно". Виробництво не зростає, але вже й не зменшується у своїх обсягах. Саме в цій фазі досягається найбільша незавантаженість виробництва, а безробіття досягає свого максимуму. Найбільшого рівня сягає кількість банкрутств. На цій фазі суспільного виробництва відбувається оновлення основного капіталу. Підприємці намагаються пристосуватись до низьких цін і скороченого попиту, шукають можливості здійснювати виробництво і за таких умов отримувати прибуток. А досягти цього можна, як правило, за рахунок застосування нової техніки й нових технологій, прогресивної організації праці і т.ін.
Фаза пожвавлення починається з деякого зростання виробництва й відповідного скорочення безробіття. Починають зростати доходи домашніх господарств і прибутки підприємців. Збільшується попит на товари народного споживання й на ресурси, а разом з цим зростають і ціни. Поступово зменшується безробіття.
Фаза піднесення починається тоді, коли виробництво вже досягло докризового рівня. На цьому етапі розвитку швидко нарощуються виробничі потужності, зростають масштаби виробництва, різко зменшується безробіття. Доходи населення і прибутки підприємців помітно зростають. Зростає сукупний попит, що створює на майбутнє передумови наступного циклу, якщо відбудеться помітне скорочення сукупного попиту.
Держава як суб’єкт макроекономічного регулювання.
За умови наявності у сучасній економічній системі багатьох ринків (ринку робочої сили, капіталів, товарів, цінних паперів тощо), які розвиваються як за спільними для всієї системи об’єктивними законами, так і за законами, що властиві лише кожному з цих ринків, виникає питання про те, як досягається рівновага у масштабі всієї національної економіки. Це питання ускладнюється тим, що у ХХ-ХХІст., на відмінну від трьох попередніх століть, у процесі встановлення рівноваги національного ринку активну участь бере сучасна держава.
До основних елементів сучасного регульованого ринку належать:
1) ринок предметів споживання;
2) ринок засобів виробництва;
3) ринок послуг;
4) ринок робочої сили;
5) ринок капіталів;
6) ринок валюти, грошей, і цінних паперів;
7) ринок науково-технічних розробок та інформації;
8) ринок нерухомості.
Ці ринки є окремими частинами сукупного внутрішнього (національного) ринку, його своєрідними сегментними ринками.
Кожен із сегментних ринків тісно пов’язаний і взаємодіє з іншими і національним ринком у цілому. Наприклад, ринок предметів споживання перебуває у взаємозв’язку з ринком капіталів, або, інакше кажучи, залежить від інвестицій у виробництво товарів широкого вжитку. Ринок засобів виробництва тісно взаємодіє з ринком робочої сили і т. п. Тому національний ринок можна визначити як сукупність окремих сегментних ринків у їх взаємодії та залежності.
Уся сукупність окремих сегментних ринків у процесі їх постійної взаємодії формує у межах національного ринку ряд народногосподарських пропорцій. Найважливішими з них є:
1) співвідношення між платоспроможним попитом і пропозицією на створюваний валовий національний продукт і національний доход;
2) співвідношення між доходами та витратами на федеральному рівні, у бюджеті окремих областей, регіонів, штатів, земель тощо і на муніципальному рівні;
3) наявність кредитно-грошової збалансованості;
4) відносна рівність попиту та пропозиції на ринку робочої сили;
5) співвідношення між імпортом та експортом продукції