Глава 1

лі¹. У цій позиції, зокрема, не враховано, що мову слід вести не про фактичну зність учасників, а про юридичну.

З урахуванням всього викладеного вважаємо за доцільне виділити такі основ-

ознаки, притаманні майновим відносинам, які є предметом цивільного права:

варно-грошовий, вартісний характер відносин; самостійність та автономність

іганізаційно-майнового статусу учасників відносин; юридична рівність сторін

; самостійних суб'єктів цивільного обігу.

Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних майнових відносин ві-ібражає їх спрямованість на забезпечення обігу споживання матеріальних благ суспільстві, в якому функціонує товарно-грошове виробництво. У будь-який юдукт виробництва вкладається праця людини, її інтелект, у зв'язку з чим та-ій продукт у вигляді майна, іншого матеріального блага (робіт, послуг) набуває вної вартості, оцінюваної, як правило, у відповідному грошовому виразі.

У суспільстві з товарно-грошовим виробництвом недостатньо створити мате-альні блага. Важливо забезпечити їх товарообіг, перехід від одних осіб до ін-их тощо. В межах майнових відносин здійснюється, як правило, обмін одного ітеріального блага на інше. Наприклад, за договором міни одне майно, що має івну грошову оцінку, обмінюється на інше; за договором купівлі-продажу одна оба передає майно певної вартості іншій особі, а остання сплачує відповідну го вартість у грошовому виразі. Тобто за таких обставин наведені майнові від-їсини набувають ознак оплатно-екві валентного характеру. Проте не завжди у шільному праві майнові відносини мають взаємний еквівалентно-оплатний ха-іктер. Так, за договором дарування лише одна сторона (дарувальник) передає ітеріальне благо. Можливі випадки обміну матеріального блага (грошей) на ін-'лектуальне, духовне (наприклад, при концертному обслуговуванні). Не завжди іртість обмінюваних благ має бути еквівалентною, адже в умовах ринкової еко-)міки сторони, як правило, вільні в оцінці вартості належних їм благ.

Самостійність та автономність організаційно-майнового статусу учас-іків майнових відносин, які є предметом цивільного права означає, що вони є імостійними суб'єктами цивільних правовідносин, юридично незалежними один д одного. Тобто такі суб'єкти не підпорядковані один одному та не мають владах повноважень над своїм контрагентом. Тому відносини між суб'єктами, в сих один з них має владні повноваження щодо іншого, регулюються адміністра-івним, податковим, фінансовим правом. Самостійність та автономність майново статусу суб'єктів цивільних майнових відносин полягає у відокремленості їх зйна, належному кожному з них на відповідному праві (титулі).

Юридична рівність учасників цивільних майнових відносин виявляється в му, що кожний з них має юридично рівні можливості вступати в конкретні айнові відносини. Ще раз варто наголосити на їх рівних юридичних, а не фак-ічних можливостях, адже цілком очевидно, що акціонерне товариство зі статутам капіталом у 10 млн. грн. має значні фінансові переваги порівняно з грома-шином-підприємцем з річним прибуткам у кілька тисяч грн. в укладенні зноманітних контрактів. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні що-) вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки. Однак з цього правила ожуть бути і винятки. Наприклад, при укладенні так званих публічних догово-

Цивільне право України / За ред. Ч. Н. Азімова та ін. — Харків, 2000. — Ч. 1. — С. 12.

Вступ до цивільного права 1І

рів, до яких, зокрема, належить і договір роздрібної купівлі-продажу, продавещ зобов'язаний вступити в договірні відносини за ініціативою громадянина-спожи вача, в яких на підставі законодавства про захист прав споживачів покупець на буває привілеєвих прав, а продавець — додаткових обов'язків.

Перелічені вище ознаки, які мають бути притаманні цивільним майновим від носинам, дають уявлення про предмет цивільного права. Водночас при прийнятт нових законодавчих актів щодо майнових відносин, які мають цивілістичний ха рактер, конструкція правових норм має базуватися на цих ознаках. Врешті знан ня їх сприяє встановленню конкретних відносин, врегульованих цивільнил правом.

У цивілістичнІй науці досить поширений поділ майнових відносин на відно сини власності та відносини у сфері товарообігу (економічного обігу)¹. Дійс но, такі відносини становлять основну частину предмета цивільного права мають усі вище перелічені юридичні ознаки.

Так, через відносини власності здійснюється привласнення відповідних мате ріальних благ певними особами — власниками, які набувають за законом щодс належного їм майна певних повноважень. Привласнення майна засвідчує, ще для одного індивіда (власника) воно є "своє", а для усіх інших індивідів — "чу же". Важливо, що держава не обмежується правовим закріпленням засобів ви робництва і продуктів праці за конкретними особами чи їх колективним утворен ням. Відносини власності дістають також, що не менш важливо, необхідну законодавчу регламентацію і примусовий захист. У такому разі врегульовані пра вовими нормами економічні відносини власності набувають ознак відносин права власності.

Майнові відносини у сфері товарообігу економічного обігу) відображають і забезпечують рух матеріальних благ у суспільстві, зокрема перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, їх використання, споживання. Через такі майнові відносини здійснюється розподіл матеріальних благ, їх обмін, використання споживання. Реально це реалізується за допомогою певних правових форм купівлі-продажу, міни, оренди, позики тощо за допомогою зобов'язально-правови? форм. Зобов'язальні відносини можуть виникати як внаслідок угод, що їх укладають конкретні особи, так і у разі безпідставного збагачення, заподіяння шкодк однією особою іншій (делікту) та з деяких Інших підстав.

Необхідно врахувати, що крім названих двох категорій відносин (власності тг товарообігу), як іноді вважають у літературі, можуть існувати й інші, які тако» є предметом цивільного права. Відносини власності є лише складовою частинок інституту речового права. Так, до речових прав, крім прав власності, належать, зокрема, право повного господарського відання та оперативного управління, право безстрокового користування землею, сервітути, іпотека.

У зв'язку з переходом України до загад ринкової економіки сформувалася нова категорія майнових відносин, які дістали назву корпоративних. Корпоративні відносини виникають у господарських товариствах (корпораціях). Члени таких товариств (засновники, учасники, акціонери) набувають корпоративних

Див.: Гражданское право Украйни / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. — Харьков 1996. — Ч. 1. — С. ІЗ—14; Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової—К.: Юрінком Інтер, 1999. — Кн. 1. — С. 10—11.

16 Глава 1

ірав на управління справами товариства, розподіл та отримання прибутку та Ін. корпоративні відносини, дуже схожі з зобов'язальними, що дає підстави розглядати їх як різновид зобов'язальних. Водночас корпоративні відносини мають значну специфіку, що дозволяє розглядати їх як самостійну категорію майнових (організаційно-майнових) відносин.

В умовах переходу України до засад ринкової економіки сформувалася нова категорія господарських, підприємницьких відносин, які регулюються не лише цивільним законодавством, а й іншими законодавчими актами у сфері господар-:ьких, підприємницьких відносин, зокрема Господарським кодексом, Законом України "Про підприємництво'¹. Відповідно в Україні сформувалися правові підсис-геми, наукові галузі та навчальні юридичні дисципліни господарського та підприємницького права, між сферами впливу яких ще не проведено належного розмежування.

В науці господарського права господарськими визнаються відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності, що може бути підприємницькою, яка здійснюється незалежно від її прибутковості і фінансується за рахунок державних дотацій, або підприємницькою, яка здійснюється суб'єктом господарювання з метою отримання прибутку. При цьому до господарських відносин належать ті, які мають такі правові ознаки: 1) обмежене коло суб'єктів, до яких не входять фізичні особи, за винятком тих, що є підприємцями; 2) поєднання організаційних і майнових елементів, згідно з якими договірні відносини виникають на підставі державного замовлення та рішень їх суб'єктів відповідно до планів економічного і соціального розвитку (бізнес-план); 3) матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація господарюючими суб'єктами продукції¹.

Не вдаючись до детальної дискусії щодо предмета цивільного права, все-таки ніе можна не відзначити, що представники господарського права не можуть чітко визначити коло господарських правовідносин та їх правових ознак, які могли б визнавати усі такі правовідносини предметом господарського права. Твердження про виникнення господарських правовідносин на підставі державного замовлення не є вагомим аргументом, адже кількість договорів між суб'єктами господарювання, що укладаються за державними замовленнями, становить незначний відсоток. Переважна частина договорів між суб'єктами господарювання (суб'єктами цивільного права), що дістали назву "господарських", укладаються відповідно до загальних вимог цивільного права, у тому числі з використанням цивільно-правового методу регулювання. Власне і договори купівлі-продажу, поставки, підряду, що укладаються згідно з держзамовленнями, не змінюють своєї цивільно-правової природи.

Посилання на особливий характер господарської діяльності, на особливий склад її суб'єктів також не посилюють аргументацію на користь існування самостійного предмета господарського права в частині майнових відносин, що забезпечують товарообіг за участю суб'єктів господарювання. Так само можна говорити про особливий характер договірних відносин в сфері роздрібної торгівлі, будівництва, пасажирських перевезень, однак ні в кого не виникає сумнівів, що

¹ Щербина В. С. Господарське право. — К., 2002. — С 30—31.

Вступ до цивільного права

вони становлять предмет цивільно-правового регулювання. При цьому може вц никнути питання про роль новоприйнятого в Україні Господарського кодексу -врегулюванні окреслених у ньому відносин. На наш погляд. Господарський к₀ декс покликаний більш детально, ніж це зроблено в ЦК України, інших закон» давчих актах, врегулювати різногалузеві організаційно-майнові відносини у пев ній сфері, тобто у сфері господарської діяльності. Таке дубльоване регулювань не суперечить теоріям про предмет правового регулювання, адже загальновідо. мим є факт неадекватності галузі права галузі законодавства.

Заради справедливості необхідно відзначити, що окремі вчені-"господарникц' визнають універсальний характер норм цивільного права і можливість їх поширення на всіх суб'єктів, незалежно від виду їх діяльності, а також спеціальний характер норм господарського права, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють господарську діяльність. Тобто, на їх думку, предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права¹. Однак, якщо це так, то логічним має бути висновок, що майнові відносини у сфері товарообігу, врегульовані нормами господарського зако-нодавства, водночас становлять предмет цивільно-правового регулювання. За та. кого підходу до вирішення даної проблеми певною мірою можливе нівелювання суперечностей в поглядах на предмет цивільно-правового та господарсько-правового регулювання.

Вищевикладене багато в чому стосується і підприємницьких відносин. Представники науки підприємницького права, яка конкурує з наукою господарського права, вважають, що предмет підприємницького права має цивільно-правову та адміністративно-правову природу². Зрозуміло, що норми підприємницького права регулюють ту частину цивільних майнових та особистих немайнових відносин, які складаються за участю суб'єктів підприємництва.

Не можна обійти увагою земельні відносини, які регулюються Земельним ко дексом України, а їх певна частина (щодо визначення права власності на землю, інших речових прав на землю, обігу земельних ділянок) — новим ЦК України На думку фахівців у галузі земельного права наявність у земельному законодавстві окремих норм щодо регулювання земельних відносин, які за змістом можна розглядати як цивільно-правові, свідчить про те, що земельне законодавство має комплексний характер, але від цього норми земельного права, якими регулюються специфічні земельні відносини, не втрачають притаманні їм галузеві ознаки . У такій редакції проглядається суперечність, адже, визнаючи за названими земельними відносинами наявність цивільно-правових ознак, нелогічно ототожнювати їх з предметом регулювання виключно земельним правом.

Мають певну специфіку майнові відносини, що виникають у зв'язку з віднайденням знахідки, скарбу, наявністю безхазяйного майна та ін.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта. Як правило, вони виникають у зв'язку зі здійснен-

¹ Див.: Щербина В. С. Господарське право. — К., 2002. — С. ЗО—ЗІ.

² Підприємницьке право України: Підручник / За заг ред. Р. Б. Шишки. — Харків, 2000. —С. 39.

³ Земельне право / За ред. В. І. Семчика. П. Ф. Кулинина. — К., 2001. — С. 17.

В. І. Семчика. П. Ф. Кулин І ' МВС Ук *аіін ІІ УНІВЄРС)ІСТ ВИііГ'іііоііііг І

особою своїх невіддільних особистих прав, які, як уже зазначалося, поділя-я на дві групи (два види).

1о першої групи належать такі немайнові відносини, об'єктом яких є особис-

ірава на нематеріальні блага і які можуть породжувати можливість одер-

ня грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права ав-

:тва на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів, промислові зразки,

за на товарні знаки, фірмові найменування та на інші результати інтелекту-

ю'і діяльності. При цьому результати інтелектуальної діяльності можуть бути

ї матеріальної форми, яка перетворює їх на товар (наприклад, визнаний ви-

ід, опублікований роман, промисловий зразок, товарний знак).

До другої групи належать особисті немайнові відносини, об'єктом яких є

бисті права на нематеріальні блага, які не здатні самі по собі породжувати

ого носія право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо, Тради-

но такими вважалися право на честь, гідність особи, оскільки такі блага без-

:ередньо охоронялися законом (ст. 7 ЦК УРСР). Однак останнім часом коло

ібистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, в юридичній літе-

гурі стало поступово розширюватися. До них стали відносити право на ділову

іутацію, на ім'я¹, право на життя і здоров'я, на особисту і сімейну таємницю,

цоторканність приватного життя². Думається, що коло таких особистих немай-

вих відносин, об'єктом яких є невідчужувані нематеріальні блага, розширюва-

меться. Власне це вже засвідчив і новий Цивільний кодекс України, в якому

значається, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на

4ття, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я дов-

пля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність

обистого і сімейного життя, право на таємницю листування, телефонних роз-

їв та Інші права. Всі вони поділяються на особисті немайнові права, що забез-

їчують природне існування фізичної особи, та ті, що забезпечують соціальне

/ття фізичної особи. Важливим є законодавче застереження, що перелік осо-

истих немайнових прав, закріплених у Конституції та ЦК, не є вичерпним.

У цивілістичній науці немає єдності у поглядах на підстави введення особис-их немайнових відносин до предмета цивільного права та їх відповідність вимо-ам цивільно-правового регулювання. Так, досить поширеною є думка, згідно з кою особисті немайнові відносини не регулюються, а лише охороняються зако-іом³, особистим немайновим відносинам притаманні такі самі юридичні ознаки, ік і майновим відносинам (О. А. Пушкін, М. Д. Єгоров, М. М. Сибільов)⁴. 1а думку В. П. Грибанова, особисті немайнові відносини пов'язані з майновими,

Цивільне право України. — Харків, 2000. — Ч. 1. — С. 9; Цивільне право України / За ред. 3. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.-. Юрінком Інтер, 1999.— Кн. 1. — С. 11.

Гражданскоє право / Под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева. — М.: Юристь, 1997. — Ч. 1.

— С. 134.

Иоффе О. С. Охрана чести и достоинства / / Советское государство и право. — 1962. — № 7.

— С. 10; Комментарий к части первой Гражданского кодекса РФ для предпринимателей. — М.,

1995. —С. 18—19.

Гражданское право. — М., 1998. — Ч. 1. — С. 11; Гражданское право Украйни. — Харьков,

1996. — Ч. 1. — С. 16—17; Цивільне право України. — Харків, 2000. — Ч. 1. — С. 12—13.

є предметом цивільного права через їх невіддільність від останніх¹. Висловлювалася також думка про те, що особисті немайнові відносини є нетиповими для цивільного права і вимушено втягнуті у сферу цивільного-правового регулювання, оскільки для них стало можливим застосування цивільно-правового методу правового регулювання².

Не аналізуючи детально наведені погляди на дану проблему, варто визнати спірним твердження про наявність у особистих немайнових відносин таких самих правових ознак, що й у майнових відносин. Безумовно, ці відносини мають свою специфіку, яка полягає, зокрема, у тому, що їх об'єктом є нематеріальне благо, яке не є товаром і позбавлене вартісної оцінки. Такі немайнові блага, як честь, гідність не можуть регулюватися. Тому закон лише проголошує їх та встановлює правові наслідки у разі порушення особистих немайнових прав, встановлює цивільно-правові засоби їх захисту. Тому є ільше підстав приєднатися до позиції тих авторів, які вважають, що особисті немайнові права на нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх правового захисту³. Цілком очевидно, що саме цивільне право зі своїм методом правового регулювання, як ніяка інша галузь права, виявилося здатним забезпечити реалізацію особистих немайнових прав. Об'єднуючою ознакою майнових та особистих немайнових прав є їх приватний характер та правовий статус їх носіїв. А тому саме цивільне право, як галузь приватного права, має містити норми, які б визначали зміст особистих немайнових прав та механізм захисту в умовах громадянського демократичного суспільства з ринковою економікою. Звичайно, це не заважає в окремих інших галузях права та законодавства визначати гарантії реалізації цих прав, зокрема щодо права на життя, здоров'я, безпечне довкілля — у законодавстві про охорону здоров'я, екологічному законодавстві тощо. Однак далеко не всі особисті немайнові права можуть бути предметом цивільного права (наприклад, політичні права і свободи).

Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини між певними суб'єктами, а саме: між фізичними особами, між юридичними особами, між фізичними і юридичними особами, а також за участю держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних суб'єктів права.

Метод цивільного права. Особливості проаналізованих майнових та особистих немайнових відносин, безумовно, стали визначальним фактором у формуванні цивільного права як галузі права. Визначення кола цих відносин дало нам відповідь на питання — які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Однак важливо встановити не лише що регулює цивільне право, а й як це здійснюється, якими засобами воно впливає на ці відно сини, тобто який метод впливу закладається в цивільно-правове регулюванш численних майнових та немайнових відносин. Специфіка відносин, що регулю ються відповідною галуззю права, водночас обумовлює специфіку методу право

Советское гражданское право / Под ред. В. П. Грибанова, С. М. Корнеева. — М.., 1979. -Т. 1. —С. 14.

Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 8. Алексеев С. С. Структура советского права. — М., 1975. — С. 14.

Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. — М., 1995. — С. 18 (авті коментаря до ст. 2 В. М. Литовкін).