- •1. Тематичний план з курсу “Цивільний процес”
- •2. Анотація навчальної дисципліни
- •2. Поняття цивільного процесуального права
- •2. Види і стадії цивільного судочинства
- •Види цивільного судочинства
- •4. Джерела цивільного процесуального права
- •Лекція 2. Принципи цивільного процесуального права
- •1. Поняття, значення та система принципів цпп
- •Класифікація принципів
- •2. Загально-правові принципи цпп
- •3. Міжгалузеві принципи цпп
- •2. Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів
- •3. Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону
- •4. Принцип здійснення судочинства державною мовою
- •5. Принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом
- •6. Принцип колегіальності та одноособовості розгляду цивільних справ
- •7. Принцип гласності судового процесу та його повного фіксування
- •4. Галузеві принципи цпп
- •5. Принципи окремих процесуальних інститутів (і-ту судового розгляду)
- •1. Принцип усності судового розгляду
- •2. Принцип безпосередності судового розгляду
- •Лекція 3. Цивільні процесуальні правовідносини
- •1. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин
- •4.3. Інші учасники процесу
- •Лекція 4: Сторони в цивільному процесі
- •1. Загальна характеристика сторін в цивільному процесі
- •2. Процесуальні права та обов’язки сторін
- •1. Право змінити підставу або предмет позову
- •2. Право збільшити (зменшити) розмір позовних вимог
- •3. Відмова від позову
- •1. Право визнати позов повністю або частково
- •2. Зустрічний позов
- •3. Процесуальна співучасть
- •4. Заміна неналежного відповідача
- •5. Процесуальне правонаступництво
- •Види правонаступництва
- •Лекція 5. Треті особи як суб'єкти процесуальних відносин
- •1. Поняття та види третіх осіб
- •2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
- •3. Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
- •Лекція 6. Представництво в цивільному процесі
- •Поняття та загальна характеристика судового представництва
- •2. Види представництва
- •Договірне представництво
- •Законне представництво
- •3. Повноваження представника в суді
- •Лекція 7. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
- •1. Загальна характеристика участі в цивільному процесі органів та осіб…
- •2. Участь у цивільному процесі Уповноваженого вру з прав людини
- •3. Процесуальні форми та підстави участі прокурора у цивільному процесі
- •Змістовний модуль 2 лекція 8. Підвідомчість (цивільна юрисдикція)
- •1. Поняття підвідомчості
- •2. Критерії визначення підвідомчості цивільних справ
- •3. Види підвідомчості
- •Види підвідомчості цивільних справ
- •4. Наслідки порушення правил про підвідомчість
- •Лекція 9. Підсудність цивільних справ
- •1. Поняття та критерії визначення підсудності
- •2. Види підсудності
- •3. Наслідки порушення правил про підсудність
- •Лекція 10. Судові витрати та заходи процесуального примусу
- •1. Поняття та значення судових витрат в цивільному судочинстві
- •2. Види судових витрат та порядок їх сплати
- •Повернення судових витрат
- •3. Розподіл судових витрат між сторонами
- •4. Заходи процесуального примусу: поняття, види, порядок та підстави їх застосування (самостійне опрацювання)
- •Види заходів процесуального примусу (ст. 91 цпк)
- •Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до цпк
- •Лекція 11. Судові виклики та повідомлення
- •Різниця між судовою повісткою про виклик та судовою повісткою-повідомленням
- •Оголошення про виклик відповідача до суду
- •Шляхи отримання судової повістки адресатом
- •Порядок вручення судових повісток
- •Усунення причин неявки в судове засідання
- •Лекція 12. Докази та доказування
- •1. Поняття, ознаки та класифікація доказів
- •Види доказів
- •2. Доказування як процесуальна діяльність
- •3. Предмет доказування
- •4. Критерії оцінки доказів
- •5. Засоби доказування в цивільному процесі
- •Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників
- •Показання свідків
- •Письмові докази
- •Речові докази
- •Висновок експерта
- •6. Забезпечення доказів
- •Лекція 13. Позов
- •1. Поняття позову та позовного провадження
- •2. Елементи позову
- •Практичне значення виділення елементів позову
- •3. Види позовів
- •4. Право на позов та право на пред'явлення позову
- •Співвідношення права на позов і права на пред'явлення позову
- •Відмінність передумов права на пред'явлення позову від умов реалізації права на пред'явлення позову
- •5. Об'єднання і роз'єднання позовів
- •6. Захист інтересів відповідача проти позову
- •7. Розпорядження засобами захисту сторін
- •8. Забезпечення позову
- •1. Накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб
- •2. Заборона вчиняти певні дії
- •3. Встановлення обов'язку вчинити певні дії
- •4. Заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання
- •5. Зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису
- •6. Зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку
- •7. Передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам
- •Загальний порядок забезпечення позову
- •Особливий порядок забезпечення позову
- •Гарантії відповідача при забезпеченні позову
- •Лекція 14. Пред’явлення позову. Відкриття провадження у справі
- •1. Порядок звернення зацікавленої особи до суду з позовною заявою
- •2. Форма і зміст позовної заяви
- •3. Розгляд судом звернення про відкриття провадження у справі
- •Дії судді у разі надходження справи
- •4. Правові наслідки відкриття провадження у справі
- •Лекція 15. Провадження у справі до судового розгляду. СУдові виклики та повідомлення
- •1. Поняття і завдання провадження у справі до судового розгляду
- •2. Процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду
- •Змістовний модуль 3 Лекція 16. Судовий розгляд
- •Лекція 17. Закінчення провадження у справі без ухвалення судового рішення
- •Лекція 18. Судові рішення
- •Лекція 19. Заочний розгляд справи
- •Лекція 20. Наказне провадження
- •Лекція 21. Загальна характеристика окремого провадження
- •Лекція 22. Особливості розгляду деяких категорій справ окремого провадження
- •Змістовний модуль 4 Лекція 23. Апеляційне провадження
- •Лекція 24. Касаційне провадження
- •Лекція 25. Провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами
- •Лекція 26. Провадження у зв’язку з винятковими обставинами
- •Лекція 27. Виконавче провадження
- •Вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст..376 цпк.
- •Лекція 28. Відновлення втраченого судового провадження
- •Інформаційне та методичне забезпечення Основні джерела до всіх тем.
- •Будь-який нормативний акт та Постанова пленуму Верховного Суду України міститься на офіційному сайті Верховної Ради України www.Rada.Gov.Ua
- •Джерела до окремих тем.
- •Тема 1. Поняття цивільного процесуального права.
- •Тема 2. Принципи цивільного процесуального права.
- •Тема 3. Цивільно-процесуальні правовідносини та їх суб’єкти.
- •Тема 4. Сторони та треті особи в цивільному процесі.
- •Тема 5. Представництво в цивільному процесі.
- •Тема 6. Участь в цивільному процесі органів та осіб, які захищають права інших осіб.
- •Тема 7. Процесуальні строки.
- •Тема 8. Підвідомчість цивільних справ.
- •Тема 9. Підсудність цивільних справ.
- •Тема 10. Судові витрати. Заходи процесуального примусу.
- •Тема 11. Судові виклики та повідомлення.
- •Тема 12. Докази і доказування у цивільному процесі.
- •Тема 13. Поняття про позов.
- •Тема 14. Пред’явлення позову, відкриття провадження у справі.
- •Тема 15. Провадження у справі до судового розгляду. Призначення справи до розгляду.
- •Тема 16. Судовий розгляд.
- •Тема 17. Закінчення провадження у справі без ухвалення судового рішення
- •Тема 18. Судові рішення.
- •Тема 19. Заочний розгляд справи.
- •Тема 20. Наказне провадження.
- •Тема 21. Загальна характеристика окремого провадження.
- •Тема 22. Особливості розгляду деяких категорій справ окремого провадження.
- •Тема 23. Апеляційне провадження.
- •Тема 24. Касаційне провадження .
- •Тема 25. Провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами.
- •Тема 26. Провадження у зв’язку з винятковими обставинами.
- •Тема 27. Виконавче провадження.
- •Тема 28. Відновлення втраченого судового провадження.
Вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст..376 цпк.
Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.
Заміна сторони виконавчого провадження (ст.378 ЦПК)
Під правонаступництвом у виконавчому проваджені необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов’язків від правопопередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження – з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Так, підставою правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК).
Оголошення розшуку боржника або дитини
За правилом ст. 42 Закону «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншими ушкодженнями здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також про місце знаходження дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або дитини.
Державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини за іншими документами, але за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати шляхом внесення на депозитний рахунок відповідного відділу Державної виконавчої служби певної грошової суми для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини (ст. 48 Закону).
Процесуальний порядок оголошення розшуку боржника або дитини врегульовано ст. 375 ЦПК. Подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника-громадянина і дитини можуть бути подані до суду (районного, міського) відповідно за місцем виконання рішення або останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходженням його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача (ч. З ст. 42 Закону, ст. 375 ЦПК).
Про оголошення розшуку боржника і дитини суддя постановляє ухвалу, виконання якої покладається на органи внутрішніх справ.
Ухвала суду з питання оголошення розшуку боржника або дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Поворот виконання
Як цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав відповідача, поворот виконання полягає у поверненні (стягувачем) відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим рішенням. Правове регулювання повороту виконання проведено в статтях 380-382 ЦПК. Для настання повороту виконання необхідно: одержання позивачем (стягувачем) майна або грошових сум в порядку виконання рішення суду; скасування такого рішення суду і закриття провадження у справі, або залишення позову без розгляду, або відмова у задоволенні позову чи зміна рішення шляхом задоволення позовних вимог в меншому розмірі, або скасування рішення з поверненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги задовольняються в меншому розмірі чи має місце відмова в їх задоволенні.
Питання про поворот виконання вирішується судом апеляційної, касаційної інстанції, якщо скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо поворот виконання не був вирішений зазначеними судами, відповідач у межах загальних строків позовної давності може звернутися до суду першої інстанції, в якому знаходиться справа, з заявою про повернення коштів, майна й інших стягнень з нього за скасованим рішенням. Заява розглядається з викликом сторін і суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. При неможливості повернення майна в натурі відшкодовується вартість останнього в розмірі суми, одержаної від його реалізації (ст.. 381 ЦПК).
Поворот виконання з окремих категорій справ має особливості, передбачені ст. 382 ЦПК.
У разі скасування у зв”язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншими ушкодженням здоров'ю, а також смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обгрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
У справах про стягнення аліментів, заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, незалежно від того, в якому порядку скасовано рішення, поворот виконання допускається лише у випадках, коли рішення було обгрунтовано на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
Отже, чинним законодавством до компетенції суду віднесені численні питання, пов'язані з виконавчим провадженням, із звернення рішення до виконання, і які розглядаються у порядку цивільного судочинства, що забезпечує захист прав й інтересів сторін та учасників виконавчого провадження, його законність і обгрунтованість.
Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян. Однією із гарантій принципу законності виконавчого провадження є закріплення та гарантування права на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця (ст.7, 85 Закону “Про виконавче провадження”). Із принципом законності тісно пов’язаний принцип контролю за виконавчим провадженням. Зумовлений він також постюрисдикційним характером діяльності державного виконавця, який повинен виконати те, що вже присудив уповноважений державний чим недержавний орган (особа).
Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, а також можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.
Предметом оскарження є рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС щодо виконання судових рішень у цивільних справах, тобто лише щодо тих виконавчих документів, які видано у порядку здійснення цивільної юрисдикції.
Правом на звернення із скаргою до суду наділені учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій. Стаття 10 Закону “Про виконавче провадження” до учасників виконавчого провадження відносить державного виконавця, сторін, представників сторін, експертів, спеціалістів, перекладачів, а до осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, - понятих, а також працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки та піклування, інші органи та установи. Учасниками виконавчого провадження мають бути лише ті особи (фізичні, юридичні та громадяни-підприємці), що мають заінтересованість у результатах виконавчого провадження (особисту, державну, службову) і роль яких є активною в провадженні щодо виконання рішень, тобто вони можуть впливати на процес вчинення виконавчих дій. Всі ж інші особи - не учасники, а суб’єкти виконавчого провадження, оскільки вони не заінтересовані в його результаті, а лише сприяють проведенню виконавчих дій.
Таким чином, суб’єктами права на звернення до суду із скаргою відповідно до ст.383 ЦПК України будуть всі учасники виконавчого провадження, окрім органів і посадових осіб державної виконавчої служби - сторони та їх представники, органи державної влади та місцевого самоврядування, прокурор, який представляє інтереси держави або особи, - а також особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (спеціалісти, перекладачі, поняті, зберігачі майна боржника, спеціалізовані організації, що здійснюють оцінку та реалізацію майна боржника, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки та піклування тощо). Суб’єкти права оскарження в цивільному процесі набувають правосуб’єктності заявника, а інші учасники цього провадження, прав і обов’язків яких безпосередньо стосується зазначене звернення, - заінтересованих осіб.
Визнання і виконання рішень іноземних судів поряд із ст..390 ЦПК регламентується також Законом України “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” від 29 листопада 2001 року, Законом України “Про виконавче провадження” (ст.84) та дво- і багатосторонніми міжнародними договорами, а також іншими нормативними актами. Значний вплив на правильне сприйняття положень щодо виконання рішень іноземних судів має Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №12 “Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України”.
Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Прикладом такого міжнародного договору є Мінська конвенція держав-членів СНД, укладена 22 січня 1993 року, якою встановлено єдиний порядок визнання і виконання рішень її учасницями і яка стала нормативною базою для його відтворення у двосторонніх договорах між Україною і Республікою Грузія, Республікою Молдова, Республікою Польща, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Монголією, Китайською Народною Республікою. Відповідно до ст.390 ЦПК України рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тому коли держава не є учасницею конвенції, міжнародного договору чи угоди, за якими Україна взяла на себе обов’язок про визнання і виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд повинен постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України, незалежно від того, хто є особа, на користь якої постановлено рішення. Виняток з такого правила будуть становити лише випадки, коли за принципом взаємності є домовленість ad hoc (з лат. - особливо для цього, лише для цього випадку10) з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Під визнанням рішення іноземного суду слід розуміти поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України. А під виконанням - застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні.
Суди України розглядають питання щодо визнання рішень іноземних судів, а тому вони й надають цим рішенням законної сили на території України; державна виконавча служба займається виконанням рішення, але лише після його визнання. При цьому строк розгляду питання про визнання рішення може бути тривалим, виконання рішення могло відбуватися з певними ускладненнями спочатку в іншій країні і лише потім потрапити до України, тому такий час має вважатись об’єктивною підставою для поновлення строку виконання рішення. У такій ситуації має окремо регламентуватися строк звернення до суду за визнанням рішення, а також маж конкретизуватися поняття “законна сила рішення”, оскільки державний виконавець може рахувати строк набрання рішенням законної сили з того моменту, коли уповноважений суд України визнає його і останнє рішення не буде оскарженим.
Ст.4 Закону України “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” визначає підсудність даної категорії справ - питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається апеляційним судом АРК., апеляційними обласними, Київським та Севастопольським міськими судами за місцем постійного або перебування (місцезнаходження) боржника. Таким чином, Закон передбачає родову підсудність по даній категорії справ, що в свою чергу, суперечить ст.392 та 107 ЦПК України. На нашу думку, ЦПК 2004 року взагалі відмовився від родової підсудності в цивільному процесі.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (ст.. 399 ЦПК) повинно подаватися до суду відповідно до визначеної ЦПК підсудності безпосередньо стягувачем. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інший порядок такого звернення, то клопотання може подаватися і в іншому порядку, ним визначеному. Так, відповідно до ст.53 Мінської конвенції держав-членів СНД клопотання про дозвіл на примусове виконання рішення може бути подане безпосередньо до відповідного суду тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане. Воно може бути подано до суду, що виніс рішення у справі по першій інстанції. Вказаний суд надсилає клопотання суду, компетентному постановити рішення за ним. Такий самий порядок подання клопотань про визнання і виконання рішень суду передбачено міжнародними договорами України з Молдовою та Польщею. За договорами України з Грузією, Литвою, Естонією, Латвією клопотання про дозвіл на виконання рішення надсилається до суду, що постановив його по першій інстанції, який у свою чергу надсилає його до суду, компетентного постановити рішення за клопотанням.
Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
Наприклад, відповідно до договорів між Україною і Китайською Народною Республікою, між Україною та Монголією клопотання про визнання і виконання судового рішення подається до суду, який його прийняв, і пересилається останнім до суду іншої договірної сторони через їх центральні установи (Верховні суди).
Таким чином, якщо міжнародним договором передбачено, що відповідний іноземний суд повинен пересилати клопотання компетентному суду України через центральні органи, то таким органом є Міністерство юстиції, якщо це прямо зазначено в міжнародному договорі, а за відсутності в ньому прямого застереження - Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
Мінською конвенцією держав-членів СНД (ст.52) передбачено, що рішення іноземного суду немайнового характеру, які не потребують виконання, винесені судом кожної договірної сторони, після набрання ними законної сили визнаються на територіях інших договірних сторін без спеціального провадження, якщо установою юстиції запитуваної договірної сторони раніше у цій справі не було винесено рішення, що набрало законної сили, або якщо згідно з даною Конвенцією, а в непередбачених нею випадках - відповідно до законодавства договірної сторони, на території якої рішення має бути виконано, ця справа не належить до виключної компетенції установ юстиції останньої.
До рішень, які не потребують виконання, належать рішення про:
- визнання прав;
- визнання недійсними певних актів;
- позбавлення батьківства;
- розірвання шлюбу;
- визнання договору недійсним;
- усиновлення;
- встановлення юридичних фактів;
- визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим тощо.
Визнанням іноземного судового рішення в Україні є дозвіл нашої держави на поширення його дії на територію України з такими ж правовими наслідками, які виникають в результаті набрання законної сили рішенням, винесеним судами України. Визнання - надання юрисдикційному акту іноземної держави сили і значення рішення вітчизняного суду, яке не вимагає застосування примусових заходів на захист і поновлення порушеного права.
Відповідно до ст. 399 ЦПК рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Тобто умови визнання таких рішень є тотожними умовам визнання та виконання рішень іноземного суду, які підлягають примусовому виконанню (див. коментар до ст.390 ЦПК України).