Лекція 10. Судові витрати та заходи процесуального примусу

1. Поняття та значення судових витрат в цивільному судочинстві

2. Види судових витрат та порядок їх сплати

   1. Судовий збір

   2. Витрати, пов’язані з розглядом цивільної справи

   3. Відстрочення та розстрочення сплати судових витрат

   4. Повернення судових витрат

3. Розподіл судових витрат між сторонами

4. Заходи процесуального примусу: поняття, види, порядок та підстави їх застосування

1. Поняття та значення судових витрат в цивільному судочинстві

На осіб, в інтересах яких розглядаються і вирішуються справи у порядку цивільного судочинства, покладено обов'язок часткового відшкодування витрат суду. Інститут судових витрат запобігає необґрунтованому звертанню до суду та спонукає зобов'язану особу добровільно виконати обов'язки, не доводячи спір до судового порядку.

При вирішенні спору суд покладає обов'язок сплати судових витрат на недобросовісну сторону: позивача, що звернувся в суд з необґрунтованими вимогами, або відповідача, що добровільно не виконав обов'язку перед позивачем (ст. 89 ЦПК).

Існування інституту судових витрат зумовлене двома основними причинами:

• при організації і здійсненні судової діяльності держава несе значні витрати, обумовлені витрачанням коштів на утримання судової системи і матеріально-технічне забезпечення її функціонування;

• сфера цивільного судочинства характеризується здійсненням процесуальних дій, що вимагають додаткових фінансових витрат, в тому числі і через залучення до участі у справі інших осіб (свідків, експертів).

Судові витрати - це кошти, які спрямовуються на матеріальне забезпечення вчинення комплексу процесуальних дій суду при розгляді справи та затрачаються сторонами при зверненні до суду.

Сплата судових витрат може бути покладена на будь-кого з учасників цивільного процесу при розгляді конкретної справи:

• позивача

• відповідача - коли звертається до суду із зустрічним позовом;

• третіх осіб з самостійними вимогами;

• заявників - у справах окремого провадження;

• заінтересованих особи - у справах окремого провадження, коли виникає спір про право при необхідності звернення до суду у порядку позовного провадження;

• стягувача - у справах наказного провадження;

• апелянта - при поданні апеляційної чи касаційної скарги.

2. Види судових витрат та порядок їх сплати

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судовий збір - це грошовий збір, що справляється в судах із заяв, скарг, а також за видачу копій судових документів (зокрема рішень та ухвал).

Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються чинним законодавством, яким зараз є ЦПК та Декрет Кабінету Міністрів України¹.

На сьогоднішній день до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита (ч. 5 Р. XI ЦПК).

На разі існує потреба у прийнятті спеціального нормативного акту, який би регламентував розмір, порядок справляння та підстави звільнення від сплати власне судового збору. Судовий збір зараховується до бюджету органів місцевого самоврядування.

Визначення розміру судового збору часто залежить від розміру ціни позову та виражається у відсотковому відношенні до останнього.

Ціна позову - це грошове вираження позову, своєрідний еквівалент обсягу позовних вимог майнового характеру, і зазначається у позовній заяві до суду (п. 4 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

Ціна позову залежить від специфіки предмету позову (ст. 80 ЦПК) і визначається за правилами поданими нижче:

спосіб визначення ціни позову	вид позову
загальною сумою всіх вимог	у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог
сумою, яка стягується	у позовах про стягнення грошових коштів
вартістю майна	у позовах про визнання права власності на майно або його витребування
сукупністю всіх виплат (але не більше ніж за 6 місяців)	у позовах про стягнення аліментів
сукупністю всіх платежів або видач (але не більше ніж за 3 роки)	у позовах про строкові платежі і видачі
сукупністю платежів або видач за 3 роки	у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі
сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі (але не більше ніж за 1 рік)	у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач
сукупністю платежів або видач, що за­лишилися (але не більше ніж за 1 рік)	у позовах про припинення платежів або видач
сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору (але не більше ніж за 3 роки)	у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла
дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості	у позовах про право влас­ності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності

Ціна позову, що складається з декількох самостійних вимог, визначається сумою усіх вимог. За загальним правилом ціну позову вказує позивач.

Коли зазначена ціна явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову встановлює суддя, постановляючи про це ухвалу. Якщо в момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір мита попередньо визначає суддя з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого мита відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (ч.2 ст.80 ЦПК).

Чинне законодавство передбачає можливість попереднього визначення розміру судового збору самостійно судом у процесі розгляду справи відповідно до ціни позову у двох випадках:

• Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна.

• Якщо на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо.

У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідник) заявою. Це положення поширюється на випадки пред'явлення відповідачем зустрічного позову, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 124 ЦПК до зустрічної позовної заяви висуваються вимоги аналогічні вимогам до позовної заяви, які передбачені ст. 119, 120 ЦПК. Такому ж правовому регулюванню підлягає позов третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору між сторонами (ст. 125 ЦПК).

У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК. Власне, сплачена сума судового збору повертається.

Однак слід звернути увагу, що розмір суми, що повертається, коригується на різницю між первісним позовом та зменшеним розміром позовних вимог. Про повернення частини судового збору суд виносить окрему ухвалу, на підставі якої кошти відраховуються з бюджету органів місцевого самоврядування.

ЦПК передбачає стягнення зі сторін розгляду справи інших додаткових витрат, що спрямовуються на забезпечення ефективного розгляду кожної конкретної справи.

Витрати, пов'язані з розглядом судової справи, можуть включати у себе кілька або всі п'ять елементів:

• витрати на правову допомогу;

• витрати на інформаційно-технічне забезпечення;

• витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

• витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

• витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Витрати на правову допомогу.

ЦПК передбачає право особи на правову допомогу та робить посилання на те, що правове регулювання витрат на правову допомогу й порядок її надання встановлюється законом.

Цей нормативний акт покликаний визначити поряд з правовими та організаційними також фінансові засади забезпечення права особи на правову допомогу в Україні. Крім того, деталізації потребує також механізм реалізації конституційної гарантії права на безоплатну правову допомогу. Проте Закон України „Про правову допомогу" досі не прийнятий, і, відповідно передбачене право на правову допомогу (саме безоплатну) у визначеному контексті є декларативним, оскільки немає механізму практичної реалізації.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

Розмір оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом залежить від категорії справи.

Дане питання спеціально врегульоване Постановою Кабінет Міністрів України «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів»² залежно від характеристики суб'єкта сплати. Вони складаються з двох елементів:

• Витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи. Наприклад, невідкладне надсилання копії судового наказу боржникові (ст. 104 ЦПК), ухвали про усунення недоліків позовної заяви (ст. 121 ЦПК), ухвали про відмову чи відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК), ухвали про забезпечення чи відмову у забезпеченні позову (ст. 153 ЦПК) тощо.

• Витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. Наприклад, якщо копія судового рішення направляється у порядку ст. 227, ч. 5 ст. 241 ЦПК тощо.

ЦПК у ч. З та ч. 4 ст. 81, ст. 82 передбачає можливості відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення розміру або звільнення від оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду залежно від категорії розглядуваної справи. Такий порядок зумовлюється характером зазначених спірних правовідносин, позивачі за якими, як правило, мають обмежені засоби до існування, оскільки можливим є факт їх незаконного позбавлення матеріальних засобів. Окремі випадки охоплюють явище повного звільнення від оплати витрат (ч. 4 ст. 81 ЦПК).

Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на ІТЗ у справах про:

• поновлення на роботі,

• стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати,

• відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи,

• стягнення аліментів

• у справах про визнання батьківства або материнства.

Також не підлягають оплаті витрати на ІТЗ у справах про:

• обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,

• надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності,

• надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку,

• обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу,

• відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду

• коли у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор

Крім того, враховуючи скрутний матеріальний стан сторони та на підставі ухвали суду, на визначений строк (але не більше як до ухвалення судового рішення у справі), може бути встановлене відстрочення чи розстрочення оплати. Відстрочка та розстрочка встановлюється ухвалою суду до моменту вирішення справи, а саме винесення судового рішення. Відповідне матеріальне становище сторони повинно бути підтверджене належними та достовірними доказами, наприклад, пенсійним посвідченням, довідкою із центру зайнятості про незайнятість та перебування на обліку відповідної особи, довідкою про розмір пенсії чи заробітної плати тощо.

Слід звернути увагу на принципову відмінність цих двох понять. Відстрочення оплати передбачає встановлення судом більш пізнього строку сплати державного мита й витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, як це передбачено законом. Розстрочення оплати - це встановлення судом періоду часу, протягом якого судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи вносяться стороною частковими платежами у строки, встановлені ухвалою чи рішенням суду.

Чинне законодавство передбачає можливість повернення суми судового збору та витрат на ІТЗ (ст. 83 ЦПК). Порядок повернення характеризується наступними ознаками:

1. проводиться за ухвалою суду

2. може бути: повністю у розмірі внесеної суми (за загальним правилом) або у розмірі зайво внесеної суми (п. 1 ч. 1 та п. 1 ч.2 ст. 83 ЦПК)

3. наведені випадки повернення коштів не є вичерпними;

4. нормативний порядок та строки повернення коштів регламентовано ст. 8 Декрету КМУ „Про державне мито".