Змістовний модуль 2 лекція 8. Підвідомчість (цивільна юрисдикція)

1. Поняття підвідомчості

2. Критерії визначення підвідомчості цивільних справ

3. Види підвідомчості

4. Наслідки порушення правил про підвідомчість

1. Поняття підвідомчості

Правові спори в нашій державі вирішуються різними суб'єктами. Найперше, правом вирішення таких спорів користуються органи судової влади, оскільки за ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Права, свободи чи інтереси осіб можуть захищатися не лише у судах цивільної юрисдикції, але й в господарських, адміністративних, третейських судах, а також в адміністративному порядку. Тому важливе практичне значення має чітке розмежування юрисдикції різних установ.

В той же час, попри єдність судової системи, вона представлена п'ятьма самостійними видами судочинства (конституційним, кримінальним, цивільним, адміністративним, господарським), частина з яких реалізується відокремленими гілками спеціалізованих судів.

Окрім судів, правом вирішення окремих категорій справ користуються також інші органи. Наприклад, земельні спори правомочні вирішувати органи місцевого самоврядування (ст. 8,9, 10, 12 Земельного кодексу України), трудові спори - комісії по трудових спорах (ст. 221 КЗпІІ). Крім того , за ст. 5 Закону України "Про третейські суди" громадяни, крім випадків, передбачених законом, можуть передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виник між ними.

Існування цілої системи позасудових органів, які можуть вирішувати правові спори, не є чимось неприродним. Хоча такі органи і можуть вирішувати певні категорії справ, в кінцевому рахунку їх рішення завжди можна переглянути в судовому порядку. Діяльність таких суб'єктів не є правосуддям. Більше того, їх діяльність за своєю природою є не цивільно-процесуальною, а адміністративною.

Кожний з перерахованих вище органів має право вирішувати тільки ті цивільні справи, які віднесені законом до їх предметної компетенції. Стосується це і судів, які, приймаючи до розгляду справу, повинні встановити, чи може вона розглядатися загальними судами. Іншими словами - повинні визначити підвідомчість справи.

Таким чином, підвідомчість - це універсальна правова категорія, що допомагає розмежувати компетенцію як між судами, так і між іншими органами, уповноваженими вирішувати правові спори.

У теорії існує два найбільш поширених визначення поняття підвідомчість:

• це коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді, або в іншому органі (Клейнман, Юдельсон)

• це властивість справи, на підставі якої визначається, в якому органі вона розглядається: судовому чи іншому органі державної влади (Єлісейкін)

Вищий господарський суд України у роз'ясненні “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 08.02.1996 р. визначив підвідомчість як передбачену законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції

Розмежування компетенції щодо розгляду цивільних спорів між судами загальної юрисдикції та іншими юрисдикційними органами називається судовою юрисдикцією.

Варто зауважити, що у чинному ЦПК, на відміну від ЦПК1963 року, Глава 3 якого мала назву «Підвідомчість цивільних справ судам», законодавець не вживає терміну підвідомчість. Натомість, питання підвідомчості справ у порядку цивільного судочинства врегульовує Главу 2 Розділу І, що носить назву «Цивільна юрисдикція».

Зміну назви цього інституту зумовило конституційне положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини (ст. 124 Конституції України).

Однак поняття юрисдикція та підвідомчість, як такі, що визначають компетенцію судових органів, співпадають за значенням.