6. Захист інтересів відповідача проти позову

Досі ми говорили про позов, як інструмент захисту прав та інтересів позивача. Проте принцип змагальності в цивільному процесі вимагає, щоб у сторін були однакові процесуальні можливості на захист своїх прав. Так, відповідач ще до попереднього засідання у справі може ознайомитися з позовною заявою та копіями доданих до неї документів. Таким чином, відповідач може визначити свою позицію в цивільній справі і підготуватись до захисту.

В цивільному процесі для відповідача існує 3 способи захисту проти позову:

1) невизнання позову;

2) заперечення проти позову;

3) зустрічний позов.

Невизнання позову - це немотивоване відхилення вимог позивача ("не визнаю пред'явленого до мене позову").

Іншими словами можна назвати це пасивним захистом відповідача, при якому він не вдається до жодних заходів, а обов'язок доказування лежить на позивачу.

Заперечення проти позову - відхилення позову з посиланням на визначені обставини і з наданням відповідних доказів.

В літературі виділяють заперечення матеріально-правового характеру, процесуального характеру та інтерпретаційні заперечення.

Заперечення матеріально-правового характеру - заперечення (пояснення, обґрунтування) проти заявлених позивачем позовних вимог по суті. Ці заперечення стосуються сфери матеріального права. Зокрема, відповідач може доводити, що відсутній закон, на якому ґрунтується вимога позивача, що цей закон втратив силу, що закон не поширюється на спірне правовідношення.

Заперечення процесуального характеру - заперечення (пояснення, обґрунтування), що вказують на неправомірність виникнення чи продовження цивільного процесу. Ці заперечення можуть полягати у вказівці суду загальної юрисдикції на відсутність у позивача права на пред'явлення позову в силу непідвідомчості йому справи, на порушення позивачем порядку пред'явлення позову тощо.

Інтерпретаційні заперечення - заперечення (пояснення, обґрунтування), спрямовані на спростування позовних вимог і побудовані на зазначених позивачем юридичних фактах. Ці заперечення можуть:

а) спростовувати факти підстави позову. Зокрема, проти позову про відшкодування шкоди відповідач може захищатися вказівкою на те, що шкода виникла внаслідок вини самого позивача;

б) знецінювати значення фактів підстав позову. Так, відповідач, заперечуючи проти позову про стягнення боргу, може посилатися на його сплату чи пропуск позивачем строку позовної давності

Після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову (ч. 1 ст. 128 ЦПК). При цьому прямо не вказується час, до якого відповідач має право подати письмове заперечення. Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Отже, якщо заперечення відповідача проти позову містять посилання на докази, їх потрібно надати суду до або під час попереднього судового засідання. (Бичкова)

Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу (ч.3 ст. 128 ЦПК).

Так, якщо позов складається із декількох вимог, наприклад, розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір'ю, аліментів, то відповідач заперечує проти усіх вимог разом. Щодо певної частини вимог, то, згідно з даним прикладом, він не заперечує проти розірвання шлюбу, але заперечує проти визначення місця проживання дитини з матір'ю, оскільки вважає, що мати не дасть належного виховання та утримання дитині тощо. Щодо обсягу вимог, то це поняття можна трактувати двояко: щодо розміру позовних вимог (наприклад, коли йдеться про стягнення аліментів у твердій сумі, - відповідач не заперечує щодо стягнення аліментів як таких, але заперечує щодо розміру аліментів), чи щодо кількості самих вимог. (Фурса)

Зустрічний позов - самостійна позовна вимога, заявлена відповідачем у вже порушеному цивільному процесі для сумісного розгляду з первісним з метою захисту власних інтересів.

Протиставлення зустрічної позовної вимоги первісно заявленій передбачає зв'язок між ними. Цей взаємозв'язок може бути обумовлений різними причинами і мати різний зміст. Цивільний процесуальний кодекс України передбачає можливість спільного розгляду зустрічного позову з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема:

спільний розгляд позовів	приклад
коли вони виникають з одних правовідносин	позов про оспорювання батьківства випливає з тих самих правовідносин, що й позов про стягнення аліментів
коли вимоги за позовами можуть зараховуватися	у разі пред'явлення власником будинку позову про виселення наймача через несплату обумовленої договором найму суми, останній може пред'явити зустрічний позов про стягнення коштів, витрачених ним на капітальний ремонт будинку
коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову	задоволення позову відповідача про оспорювання батьківства виключає задоволення позову про стягнення аліментів на дитину

Процесуально спільний розгляд позовів оформлюється ухвалою суду про об'єднання справ в одне провадження (ч.3 ст. 123 ЦПК).

Наявність зв'язку між зустрічним та первісним позовом не усуває самостійний характер зустрічного позову. Його самостійність виявляється в двох аспектах:

• По-перше, задоволення зустрічного позову зазвичай тягне за собою відмову в первісному позові. Однак відмова у задоволенні первісного позову може статися з причин, які не мають відношення до зустрічного позову.

• По-друге, зустрічний позов суд повинен вирішити навіть тоді, коли рішення за первісним позовом не приймається (Вандишев, Дернова). Отже, суд повинен прийняти рішення по зустрічному позову навіть у тому разі, коли позивач відмовився від позову або первісну позовну заяву залишено без розгляду (Бичкова).

Зустрічний позов можна пред'явити до або під час попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 123). Він пред'являється незалежно від його підсудності за місцем розгляду первісного позову (ч.2 ст. 113 ЦПК).

Мета: розгляд первісних та зустрічних позовних вимог дозволяє більш повно врахувати правові відносини сторін, забезпечує реалізацію вимог процесуальної економії, сприяє швидкому відправленню правосуддя з найменшими витратами сил, засобів та часу.