2. Поняття цивільного процесуального права

Порядок розгляду і вирішення цивільних справ регулюється законодавством про цивільне судочинство. Цивільні процесуальні норми, закріплені в законодавстві, утворюють цивільне процесуальне право.

Цивільне процесуальне право - сукупність правових норм, що регулюють порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, тобто правосуддя у цивільних справах, а також порядок примусового виконання судових рішень.

Воно є самостійною галуззю права, оскільки має специфічний предмет і метод правового регулювання.

Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають у сфері цивільного судочинства - цивільні процесуальні відносини. Ці відносини виникають на основі норм цивільного процесуального права в результаті діяльності суду, учасників процесу, органів, які виконують судові рішення. Таким чином, предмет цивільного процесуального права обмежений судочинством.

Питання про предмет цивільного процесуального права в юридичній науці вирішується неоднозначно.

• Зокрема, деякі автори включають у предмет цивільного процесуального права діяльність не тільки суду, але й інших державних органів, громадських організацій, що здійснюють захист суб'єктивних прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, виходячи зі спільності предмета захисту (прикладом можуть бути комісії з трудових спорів) (Арапов Н.Т., Рейдер Н.Б., Жеруоліс І.А.).

• Опоненти цієї позиції вважають, що різниця в предметі і методі правового регулювання діяльності цих органів дає можливість включати в предмет цивільного процесуального права лише діяльність судів. (Мельников А.А., Треушніков М.К.)

• З іншого боку, не зовсім доцільним буде виключення з предмету правового регулювання галузі третейського розгляду, під яким розуміють процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом. Діяльність третейських судів, хоча і не може розглядатись як правосуддя, тісно переплітається з цивільним судочинством, в якому за скаргою сторін вирішуються питання належності процедури третейського розгляду та деякі інші питання. Втім, таке ж відношення третейський розгляд має і до господарського процесу, що свідчить про значний взаємозв'язок процесуальних галузей права між собою. (В.Самолюк)

Під методом правового регулювання розуміється спосіб впливу на врегульовані цивільним процесуальним законодавством суспільні відносини.

Метод правового регулювання, характерний для цивільного процесуального права, сформувався під впливом двох факторів.

• Сутність першого у тому, що виникнення і розвиток цивільного процесуального провадження залежить від волевиявлення зацікавлених учасників процесу.

• Другий – полягає у тому, що обов'язковим і вирішальним суб'єктом цивільних процесуальних відносин є суд, який приймає від імені держави владне рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Ці фактори дозволяють визначити метод цивільного процесуального права як імперативно-диспозитивний, у якому владні відносини поєднуються з волею і рівноправністю зацікавлених осіб. Цей метод виявляється у складі і правовому становищі суб'єктів правовідносин, характері юридичних фактів, правах і обов'язках учасників процесу, санкціях.

ЦПП регулює суспільні відносини, в основному, диспозитивно-дозвільним методом. Це означає, що:

• Ініціатива виникнення цивільних справ належить заінтересованим особам, а не суду. Суд за власною ініціативою цивільні справи не порушує

• Оскарження судових рішень і, як правило, їх виконання залежать також від волевиявлення заінтересованих суб’єктів процесуального права

• Більшість норм ЦПП носить дозвільний, а не заборонний характер

Методу ЦПП притаманні ознаки імперативності, зокрема:

• Цивільне судочинство здійснюється у чітко встановленій процесуальній формі

• Учасники процесу можуть займати лише характерне для них одне процесуальне становище (принцип несумісності процесуальних ролей) і здійснювати такі процесуальні дії, які дозволені та передбачені нормами процесуального права

• Процесуально-правове становище суду

• Наявність у ЦПП норм зобов’язуючих (обов’язок свідку з’явитися в суд та дати показання по справі; обов’язок сторін інформувати про причини неявки, про зміну місця проживання), забороняючих (заборона суперечок між судами про підсудність), примусових (видалення із залу судового засідання, привід)

Цивільне процесуальне право як і будь-яка інша галузь права має свою систему. Система цивільного процесуального права визначається сукупністю процесуальних норм, що регулюють правосуддя в цивільних справах та завдань цивільного судочинства.

В основу побудови системи цивільного процесуального права покладено структуру ЦПК, який ґрунтовно розвиває конституційні принципи судової системи і правосуддя в державі. Визначена структурою ЦПК система цивільного процесуального права складається з двох частин - загальної та особливої.

Загальна частина містить норми й інститути, що мають значення для всієї галузі цивільного процесуального права, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу, наприклад, норми, які встановлюють компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ (статті 15-17 ЦПК), передбачають склад суду, підстави та порядок відводів (статті 18-25 ЦПК), присвячені доказам і доказуванню (статті 57-66 ЦПК).

Особлива частина включає норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення цивільних справ за видами провадження та стадіями цивільного процесу, скажімо, норми, що визначають особливості наказного провадження (статті 95-106 ЦПК), встановлюють порядок розгляду судом справ про усиновлення (статті 251-255 ЦК України), порядок провадження у зв'язку з винятковими обставинами (статті 353-360 ЦПК).